Кобевко і Сулима схлестнулися навколо Папієва (обрані місця листування з друзями). І про те, що пофігу

Зустрічні статті з’явилися у ” Свободі слова” та газеті “Час”.  Треба віддати належне,  стверджують вони (за винятком деталей) приблизно одне й те саме) Але розцінюють це по-різному. І це, як їм здається, головне. Кращі місця листування..

Епічний Сулима почав писати як мінімум “Одісею” гекзаметром (ще не встигло сісти сонце, а Папієв…”), а написав знов про Папієва. Цитати:

Синдром валізи
У такому місті, де кожен вважає своїм найпершим громадським обов’язком навішати локшини на вуха ближніх, дуже важко працювати. Особливо губернатором. Ще не встигав кожен наступник розкласти свої речі й привезені пляшки у кабінетах, як містом починали циркулювати чутки про швидкі жорстокі ротації. Не встигав губернатор об’їхати райони, як уже з розігрітих, як зелізка, телефонів лунала інформація про його скорий від’їзд до Києва. Цю інформаційну схему з вкорінення тотальної дезінформації широко використовували опозиціонери різного штибу. Від звільнених новою владою з посад злодюг до політичних опонентів. Окремі вічні революціонери з тих, якими мав би всерйоз перейматися заклад на вулиці Мусоргського, 2, а це збиті льотчики з напівмертвих політичних партійок та оракули кількох місцевих ЗМІ, поставили дезінформацію на конвеєр. І це працює, бо у Чернівцях є величезна армія навколополітичних лохів із завжди вільними вухами. Потусуйтесь у засиджених осами чернівецьких кав’ярнях, послухайте про що там теревенять нібито серйозні дяді, навіть з числа місцевого депутатства, і ви зрозумієте як далеко народ від декабристів. Колись генерал Москаль висловив дуже слушну думку: нам владу міняти не треба, нам треба міняти народ. В Одесі рівень недовіри до говорунів значно вищий, там кажуть, що як не маєш кому морочити голову, купи собі оселедця і мороч йому. В Чернівцях оселедці не ловляться. У Чернівцях ловляться лохи.
На що ж розраховують незаконнонароджені  діти доктора Геббельса? Чого добиваються? Дестабілізації у роботі гілок влади. Невпевненості у її суб’єктів. Зниження рівня дисципліни серед підлеглих. Дискредитацію усіх дій і заходів, які проводить влада. Створення відчуття тимчасовості й невпевненості у людей. Це не політичні інтриги. Подібне межує з диверсією. Такими маніпуляціями свідомістю мали би цікавитися компетентні люди на державних зарплатах.

Йому вторить Кобевко не менш епічно. Він теж претендує на “Одісею”, і теж гекзаметром, але пише знов … про Папієва. Вибачте сканер барахлить, тож так:

Кобевко проявив сподівану солідарність із ПР.  Що вже дорого варте.

І знов про Сулиму, який описує політситуацію в області з елементами побуту заколотників:

Заколотники паркових алей
достатньо було скромному чернівчанину з високими держстандартами приїхати з Києва і сказати, що Ян Петрович конкретно зайнявся нашим губернатором, як зак­ружляли у вальсі бостон політики місцевої фасовки. Достатньо було на сайті назвати прізвища двох екс-депутатів, як ті уже самі почали приміряти на себе роби заколотників. Пан Ігор Шкіра про буцімто організований ним переворот прочитав там, де всі, але, схоже, одразу ж запрагнув його очолити. Звістка про щось подібне до Миколи Прокоповича Романюка дійшла пізньої ночі, коли він доїдав вечірній курячий бульйончик, але це, схоже, абсолютно не завадило йому сформулювати свою позицію за Остапом Бендером. – Ваше політичне кредо? – Завжди. Далі більше. До Шкіри, котрий почав приміряти шкірянку більшовика, потягнулися соратники. Шурхотячи листям кленів, тіснячи юних мам з возиками, парком Шевченка забродили політичні ситуативники. Днями у міському саду помітили Ігоря Шкіру і Миколу Дмитровича, які прогулювалися алеями, як колишні Баден-Баденом. Дуже може бути, що пан екс-депутат і пан генерал просто дихали осінню. Проте історія свідчить, що переговори політиків з генералами під кронами опалих дерев можуть бути дальнобійними. Деза помножена на офсайт так закручує голови.

То з чиєї шкіри барабан?
Невелика групка великих комбінаторів воліла би, щоб зі шкіри Михайла Папієва. Комусь обрізав, комусь не дав, когось виставив за поріг з левами. Працював ж бо. (…)

. Дехто навіть запрагнув переметнутися під побиті міллю хоругви Миколи Рома­нюка, а тим часом тих, хто ще не підчепив параною, почали опрацьовувати більш достойні співрозмовники, як нардеп Олександр Фищук. І жоден з тих, хто пустився у броунівський гопак, не замислився, а нащо це, і кому воно потрібне. А причиною всього стало усунення з посад з подачі секретаря міськради Віталія Михайлішина кількох регіоналів. Як стверджує сам секретар, жодної політичної мотивації у його діях не було. Усе вирішувалося за морально-діловими якостями. То чого ж так загоношилися? Чого дійшли до такої істерії, що губернатор навіть не має права кашлянути і випити пігулку, бо це одразу подається як його слабкість чи стурбованість ситуацією?

Папієв скоро піде до Києва! Під таким гаслом хтось хоче, щоб жила Буковина. Ясне діло, що колись піде. Не хочу ображати земляків, але губернаторство для колишнього двічі міністра затісне. Та поки що йому робити не переробити роботу тут. Це потрібно людям. Ще відкриються за його участі нові школи і амбулаторії. Третього листопада за його участі буковинці на віче проголосують за європейський вибір України, підтримавши цим Віктора Януковича, який відповідає за базар, на відміну від Ющенка та Тимошенко. А далі, схоже, треба буде готуватися до чесних і прозорих під егідою ЄС президентських виборів, на яких люди, сподіваюсь, оберуть не тих, хто десятиліттями порожняки ганяє, а того, хто дає можливість жити за європейськими стандартами уже скоро. І весь хрєн до копійки, як каже інший чернівчанин, теж Аронович, але Борис.

… І знову буде осінь. І знову парковими алеями шпацеруватимуть Микола Дмитрович і Ігор Романович. І знову навіюватиме відчуття виконаного обов’язку теплий курячий бульйончик проти ночі.

А ось як  описує ситуацію Петро Кобевко. Без елементів(лементів?) побуту, але з драматичним надривом
   

Як висновок можемо сказати, що усім, хто недотичний до чернівецької політики. Усім пенсіонерам, працівникам, педагогам, лікарям. УСІМ.  ЦІ ПАРТЙІНІ ЧВАРИ ПОФІГУ!