Буковинські блогери і анонімуси. Мережеві тенденції

 Друга частина огляду інтернет-медіа Буковини, цього разу про, так би мовити, неофіційну їхню частину.(Перша частина тут)  Текст був написаний на початку 2014 року, але надрукований не був. актуальності, втім не втратив.  В якомусь сенсі навіть навпаки набув додаткового інтересу.

Автор: Святослав Вишинський

Чи не головною тенденцією 2013 р. у медіа-просторі Буковини стала поляризація як журналістського середовища, так і різночинних напрямів інформаційної роботи, що не обійшлось без гострих конфліктів. Нині ми можемо констатувати, що практично всі інформаційні видання отримали чітку «прописку» на політичній карті регіону, відпрацьовуючи ті чи інші інформаційні кампанії або створюючи необхідний фон для власників/спонсорів/замовників. Це призвело і до того, що медіа-монополізм традиційних Інтернет-ЗМІ похитнувся: якщо раніше заявкою на інформаційну кампанію слугувало замовлення на єдиному для всіх майданчику («БукІнфо»), то нині потрібні замовникам новини йдуть через різні, наближені до них, канали. Об’єднуючим майданчком відтак став «Facebook», на якому збираються і де обговорюються всі актуальні посилання.

Збільшення числа місцевих мережевих видань у рази збільшило й внутрішньовидову конкуренцію, адже інформприводів стільки ж, як і раніше, аудиторія назагал не змінилась, кількість потенційних інвесторів не зросла, а вартість реклами стрімко падає. В особливо складних політичних умовах це все наклалось і на зростання реальної ворожнечі між журналістами. На Буковині це, зокрема, виразилось і у формі міграції частини актуальних або потенційних представників цеху до сфери громадянської журналістики та блогерства. Останнє протягом 2013 р. набуло остаточної інформаційної легітимації.

Попри те, що місцева блогосфера «ВКурсі» існує ще з 2010 р., явний публічний статус блогери почали здобувати наприкінці 2012 р., тоді як у ході ряду минулорічних професійних конфліктів саме поняття «блогер» потрапило у фокус політичних подій. Головні причини цього процесу: раніше аполітичні або опозиційно налаштовані блогери стали виразниками нових суспільних очікувань, озвучивши різку критику відомих ЗМІ, а до випадів проти влади додавши системну критику буковинської опозиції. Зміна політичних настроїв провідних авторів «ВКурсі» потягнула за собою і поступову зміну настроїв неполітичного сегменту мережі, що є вже не тільки прецедентом медіа-, але й громадського життя.

Відтак блоги стали інструментом поширення інформації для громадських діячів і політиків, котрі не мають впливу на традиційні видання. У свою чергу, саме цей майданчик став ключовим для публікації відомостей, що могли би зазнати цензури на інших веб-ресурсах. Мережа «ВКурсі» стала не тільки «точкою запуску» провокацій Віктора Довганича, але й простором загальної критики ЗМІ. Завдяки цьому у 2013 р. було остаточно зламано «ореол святості» журналістики, стало зрозуміло, що медійники – «одні з» і можуть перетворюватись на об’єкт професійної критики так само, як і політики.

Як наслідок, з боку журналістів пішла зворотня хвиля. Популяризація мему про «бомбони» стала підставою обвинувачень блогерів та громадських активістів у підігруванні владі, що, у свою чергу, продемонструвало політичну заангажованість буковинських ЗМІ. Події Евромайдану остаточно розставили крапки над «і». Відтак склалась парадоксальна ситуація, в якій партійно ангажовані журналісти відчули себе в ролі обвинувачів громадянського суспільства за фактом його несолідарності з «потрібними» кандидатами і політичними силами. В теорії, все би мало бути навпаки.

Поряд з фігурою блогера, дещо нового статусу набула фігура автора-анонуміса (Іван Трач, Олексій Хоменко, Андрій Струм). І якщо раніше подібні псевдоніми приховували імена професійних журналістів на шпальтах традиційних видань, то нині на лице тенденція певного усамостійнення творчих анонімів – чи то через блоги, чи через соціальні мережі. З іншого боку, формат анонімності переживає не найкращі часи і очевидний його швидкий занепад навіть у такому інерційному медіа-середовищі, як чернівецьке. Практика анонімного коментування поступово обмежується та витісняється віджетами соціальних мереж – хоча її все ще підтримує значна частина «аксакалів» від журналістики. Аналогічно втрачає популярність такий формат спілкування, як чат-конференція, де основним посередником (найчастіше на платній основі) виступав той чи інший засіб масової інформації.

На сьогоднішній день функцію посередництва між політиками і масами ефективніше виконують блоги і соціальні мережі (переважно «Facebook»). Вони ж фактично стають і джерелом творення вторинних новин чернівецькими веб-сайтами, котрі немовби «легалізують» їх у публічному просторі фактом передруку. Окрім журналістів і громадських діячів, найактивнішими «ньюзмейкерами» через «ВКурсі» і «Facebook» у 2013 р. були Назар Горук, Максим Бурбак, Георгій Галиць, Олексій Каспрук. Попри поступове поширення мобільного Інтернету на Буковині так і не набув популярності «Twitter», і всі спроби його «підняти» дотепер закінчувались невдачею.

Водночас відтік інформпотоків до соціальних мереж має і свої негативні сторони. Чимало профілів при перевірці виявляються «фейками» (підробками), у зону інформаційних війн втягується особисте життя журналістів, громадських активістів, політиків (використання особистих фотографій, створення новин з неформальних записів, загрози зламу приватної переписки та ін.). Значна частина політиків просто віддає перевагу віртуальним дискусіям замість реальних дій. Нарешті, весняний інцидент із блокуванням спільноти «Це Чернівці, крихітко!» в мережі «ВКонтакте» за підозрою в поширенні спаму показав, що і сторінки з 50 тис. підписників можуть відходити в небуття за лічені секунди – відтак цілковитий контроль за платформою залишається і головним питанням безпеки. Гарантії якої великі проект не надають a priori.

Говорячи про нові буковинські медіа, слід зазначити, що так і не набула якого-небудь самостійного оформлення громадянська журналістика, попри активні спроби місцевих громадських ініціатив (Українського народного дому та ін.) просунути ідею в маси. Належить констатувати, що, попри очікування, блогосфера цієї функції практично не виконує – як не виконують її і громадські організації області. Єдиний «живий» проект такого формату – «CitizenJournal», який, однак, також доволі політизований. Ніша спеціалізованого низового висвітлення соціальних проблем конкретних груп чи територіальних громад досі не зайнята і наразі делегується традиційним ЗМІ (переважно газеті «Версії» і телеканалу ТВА).

Актуальною тенденцію є і залишається переосмислення ролі інформаційних проектів: поступово з рекламних майданчиків (контекстні лінки, банери, «джинса») вони перетворюються на сервіси, де місце прямої реклами займають ті чи ін. послуги. Такі проекти відмовляються від реклами за різними схемами, працюючи або на чисто громадських засадах («ВКурсі»), за грантової підтримки чи від імені громадських організацій («CitizenJournal»), отримуючи спонсорську допомогу від зацікавлених сторін, надаючи закритий платний аналітичний функціонал для роботи з даними («Стрічка») або з користувацькою аудиторією.

Нарешті, у 2013 р. докорінної реформи зазнав стартап «InBuk» (inbuk.com), здійснивши ребрендинг на загальноукраїнський проект «Стрічка» (strichka.com). Ресурс, розроблений за сприяння ГО «Буковинський центр», повністю закрив вакантну нішу регіонального новинарного колектора з базовим і додатковим наборами інструментів у роботі з відкритими і закритими джерелами інформації. «Фірмовими» рисами таких проектів є зовнішній мінімалізм і кількарівневий доступ до сервісів, зорієнтованість на вузьку фахову аудиторію. На цьому тлі можна прогнозувати, що у 2014 р. «сервісність» стане частиною й інформаційних видань нового типу, поява котрих є лишень питанням часу.