Хто стоїть за штучним конфліктом навколо психлікарні у Чернівцях. Інтерв’ю з підприємцем Василем Чоботарем

16.07.2019

Конфлікт навколо психіатричної лікарні у Чернівцях, що створений і періодично роздмухується у ЗМІ громадською активісткою Катериною Пономарьовою, пережив ще одну бурхливу хвилю. Цього разу стало зрозуміло хто стояв за спинами активістів, які голосно кричали про «зраду» і «знищення лікарні». Головний лікар Анжела Левицька, яка внаслідок реорганізації медичного закладу банально боїться втратити свою посаду, вийшла з тіні громадських активістів.

Формальною причиною виступів активістів стало те, що підприємець Василь Чоботар, який орендує на території психлікарні приміщення ще з 2000 року під пекарню, вирішив взяти в оренду під склад ще одне закинуте і занедбане приміщення колишньої столярної майстерні на території психлікарні, яке пустує вже більш ніж 10 років. Про штучність конфлікту вказують ті факти, що усі документи Чоботар свого часу отримав у департаментах міської ради, всі земельні ділянки йому надав рішеннями сесії мер Микола Федорук, а питання в активістів тепер чомусь виникають до обласної ради.

Зрештою, підприємець Чоботар міг би сплачувати суттєву орендну плату, кошти з якої мали надійти в бюджет лікарні, але саме блокування активістами поділу земельної ділянки і виділення її з площі лікарні унеможливлюють сплату даної оренди, а лікарня залишається без вкрай необхідних коштів, суму яких уже оцінюють у декілька мільйонів.

Що стоїть за конфліктом навколо занедбаної будівлі столярної майстерні на території психлікарні журналісти times.cv.ua спробували дізнатись безпосередньо у керівника підприємства Василя Чоботаря.

З чого все почалось? Як на території психлікарні з’явилась пекарня?

Мабуть, потрібно почати з того, як у 2000 році я взяв в оренду так званий «матрацний» цех, аби зробити реконструкцію під пекарню. Поспілкувався з головним лікарем психлікарні, після того пройшов усю процедуру і абсолютно прозоро, без будь-яких порушень, взяв в оренду будівлю, якою не користувалися років з десять-п’ятнадцять. Провів реконструкцію, встановив обладнання. Так, власне, все й почалося. З того часу і до тепер, на прохання головних лікарів, завжди допомагав психлікарні – чи грошима, чи будматеріалами, чи ремонтом. Адже всі ми знаємо, наскільки поганим було державне фінансування. Тому ніколи не лишався осторонь потреб установи.

Що було далі? Адже зараз на території лікарні знаходиться не лише пекарня…

Так, за вісім років бізнес розрісся і ми відчули потребу в розширенні: були потрібні додаткові господарські приміщення. Тому у 2008 році офіційно звернувся до міської ради, яка своїм рішенням виділила пекарні землю під будівництво. Побудував та здав в експлуатацію приміщення відповідно до всіх норм та вимог чинного законодавства. Власне, зараз у мене на підприємстві працюють двісті працівників, які офіційно працевлаштовані та отримують нормальні зарплати. Це і відповідні відрахування до бюджету, і робочі місця.

Заперечень з боку адміністрації чи трудового колективу лікарні тоді не було?

Що ви, жодних заперечень чи зауважень не було! Взагалі за двадцять років, впродовж яких моє підприємство працює на території лікарні, у нас ніколи не було якихось конфліктів чи взаємних претензій. Аж до тепер.

Що змінилося зараз? За що волонтерка Катерина Пономарьова так Вас не злюбила?

Та я її взагалі не знаю, навіть не знайомий з нею особисто. Звідки мені знати, що спонукало її до такої бурхливої активності та заяв у ЗМІ? За двадцять років роботи пекарні нічого подібного і близько не було. Навпаки, впродовж останніх трьох років головний лікар психлікарні Анжела Левицька регулярно зверталася до мене з проханням взяти в оренду незадіяні та занедбані будівлі, що знаходяться на території лікарні. Зокрема, мова йшла і про закинуту столярну майстерню, де, за її словами, постійно збиралися алкоголіки та наркомани, з якими, повірте, не просто мати справу! Адже коштів на охорону всієї території лікарні знову ж таки немає. За останні три роки на території лікарні п’ять разів гасили пожежі, які, швидше за все, були спричинені особами, що абсолютно безперешкодно збираються на території психлікарні у нічний час.

Тобто пані Пономарьова до Вас особисто не зверталась. Можливо, звертався хтось інший, волонтери чи учасники АТО?

АТОшники точно ніколи не зверталися. Що ж до волонтерів, то так, звертався волонтер Віталій Дронь, просив допомогти з реконструкцією приміщення одного з корпусів під реабілітаційний центр для учасників АТО.

Ви допомогли?

Звісно, а як інакше? Хлопці ж захищають наш мир та спокій на Сході, як можна було лишитися осторонь? Допоміг будматеріалами, дав кошти на меблі для відділення.

Адміністрація лікарні заявляла про те, що ваші вантажівки руйнують асфальтне покриття дороги, що веде від центральної брами лікарні. Чому Ви не завозите борошно через браму господарського двору лікарні?

Цю дорогу, про яку йде мова, за домовленістю з лікарнею всі ці роки я ремонтував кожні два роки. Це приблизно 300 м дороги. Так, нею їздять вантажівки з борошном на пекарню, але ж і інші автівки також їздять – самі лікарі, відвідувачі, родичі пацієнтів… І так: вантажівки завжди заїжджали через головну браму, бо заїхати через браму господарського двору, на жаль, не дозволяють габарити, це фізично неможливо.

Тобто протягом усіх цих років вантажівки з борошном заїжджали через центральний в’їзд?

Так, і це не викликало жодних нарікань чи непорозумінь. Ну не гелікоптером же мені доставляти борошно на пекарню! Тим паче, я ніколи не відмовляв у допомозі чи ремонті…

Але ж активісти та адміністрація нині заявляють про те, що від постійного руху вантажівок у стінах приймального відділення лікарні з’явилися тріщини…

Центральним корпусам психлікарні уже понад сто років і за ці сто років капітальний ремонт тут жодного разу не проводився. До речі, саме допомогти у реконструкції корпусу приймального відділення лікарні свого часу мене просив пан Азов. Він тоді був чи то заступником головного лікаря, чи то виконував обов’язки… Тоді я власним коштом перекрив дах приймального відділення, який протікав уже не один рік, та облаштував систему відведення дощової води. Там майже уся дощівка стікала по стінах та підмивала фундамент будинку. Ми тоді навіть спробували укріпити фундамент: копнули, а фундамент цегляний, тобто немає бетонної подушки. Через це і з’явилися тріщини. Ну не може жоден будинок на цегляному фундаменті простояти сто років, постійно у воді і не зазнати руйнування!

Як плануєте виходити із ситуації?

Тільки в межах чинного законодавства. Є визначена законом процедура, є органи влади, правоохоронні органи, врешті-решт. Ми ж у правовій державі живемо. Тобто якщо хтось вважає, що я щось порушив, нехай надасть факти, звернеться до суду. А так це все схоже на якесь рейдерське захоплення 90-их: комусь сподобалося якесь приміщення і давай його віджимати… Ну не можна ж так! І головне для чого? От я можу чітко сказати, як буду використовувати приміщення колишньої столярної майстерні – під склад для зберігання борошна. А для чого 140 квадратів цій пані? Що вона там збирається робити? Додаткове відділення для реабілітації учасників бойових дій? У складському приміщенні? Перепрошую, але на його реконструкцію під лікувальний корпус потрібно щонайменше 8 мільйонів гривень. У цієї пані є ці гроші? Чи, може, вона знає звідки їх взяти? І це при тому, що психлікарня не може забезпечити належні умови для пацієнтів та лікарів у вже діючих корпусах! Для чого весь цей фарс?

З власних джерел нам стало відомо, що у своєму зверненні до адміністрації лікарні пані Пономарьова пропонувала створити у приміщенні колишньої столярної майстерні бібліотеку…

Бібліотеку? Ну це вже фантастика якась! У лікарні уже є одна. Щоправда, вона користується невеликою популярністю серед пацієнтів. Більше того, погодьтесь, утримувати 140 квадратних метрів не так уже й дешево: опалення, електроенергія, вода, та ж оренда приміщення…

До речі, а скільки за оренду цього приміщення сплачуєте Ви?

Приблизно 31 тисячу гривень на місяць. Але, мабуть, тут важливо і те, що згідно з умовами оренди, 70% цієї суми йде у спецфонд лікарні. Не знаю, мало це чи багато, але, принаймні, це живі кошти, які адміністрація лікарні може використати так, як вважає за доцільне.

Від редакції:

Звісно, що в пріоритеті для медзакладу – живі гроші за оренду, які надходять на рахунки лікарні, чи занедбана будівля, на реконструкцію якої навряд чи найближчими роками знайдуться кошти – вирішувати керівництву психлікарні. Втім, зміна позиції керівниці лікарні на 180 градусів, яка ще вчора пропонувала Валерію Чоботарю взяти приміщення в оренду, а сьогодні вустами активістів говорить про «дерибан», виглядає дещо дивно. Чи пов’язані такі кардинальні зміни лише з тим, що Анжела Левицька боїться втратити посаду внаслідок реорганізації лікарні, чи можливо є ще якісь підводні течії, нам невідомо.

А поки затягування та загострення цього конфлікту лише сприяє тому, що пацієнти лікарні, про яких так турбується Левицька, не можуть отримувати медичну допомогу відповідно до наявних стандартів МОЗу, оскільки найперше цим вимогам не відповідають приміщення лікарні, які не можна переплановувати через охоронний статус. Лікарня уже давно переповнена, порушуються усі нормативи, гаряча вода зимою є лише у кількох відділеннях. Але про це Анжела Левицька, як і активісти, чомусь мовчать, адже згадувати про це невигідно…

Comments

comments

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Щоб додати фото у коментар, необхідно в текст вставити ссилку на фото.

Каспрук дочекається посадок