Стіни чернівецьких будинків у історичному центрі продовжують прикрашати поезією. Цього разу на вулиці Тобілевича з’явився вірш Василя Симоненка.Дівчино, скажу тобі відверто,Ти не ображайсь за прямоту:
Я люблю тебе таку уперту,
Отаку лукаву і просту.
Бо коли б зробилася другою,
Хоч на мить скорилася мені,
Я б тоді не бігав за тобою,
Не складав би віршики-пісні.
Я б на тебе поглядав звисока,
Сам собою чванився б: ось я!
Дівчино кохана, кароока,
Поки непокірна – ти моя.
Як нагадує promin.cv.ua, раніше на стінах чернівецьких будинків уже написали вірші Іздрика, Катерини Бабкіної, хоку Василя Кожелянка, а також поезію Пауля Целана та Рози Ауслендер.
Коментарі
Вірші пішли у народ.
Замечательный поэт – на самом деле.
Вспомнить его жизнеутверждающее:
Люди – прекрасні. Земля – мов казка
Кращого сонця ніде нема.
Загруз я по серце у землю в’язко.
Вона мене цупко трима.
І хочеться бути дужим,
І хочеться так любить,
Щоб навіть каміння байдуже
Захтіло ожити і жить!
Воскресайте камінні душі,
Розчиняйте серця і чоло,
Щоб не сказали про вас грядущі:
– їх на землі не було.
И как будто специально написанное всем нацистам-псевдопатриотам. Всем сегодняшним правителям-куданипопадя-интеграторам с их бесноватыми прихвостнями:
Я зустрічався з вами в дні суворі,
Коли вогнів червоні язики
Сягали від землі під самі зорі
І роздирали небо літаки.
Тоді вас люди називали псами,
Бо ви лизали німцям постоли,
Кричали “хайль” охриплими басами
І “Ще не вмерла…” голосно ревли.
Де ви ішли — там пустка і руїна,
І трупи не вміщалися до ям, —
Плювала кров’ю “ненька Україна”
У морди вам і вашим хазяям.
Ви пропили б уже її, небогу,
Розпродали б і нас по всій землі,
Коли б тоді Вкраїні на підмогу
Зі сходу не вернулись “москалі”.
Тепер ви знов, позв’язувавши кості,
Торгуєте і оптом, і вроздріб,
Нових катів припрошуєте в гості
На українське сало і на хліб.
Ви будете тинятись по чужинах,
Аж доки дідько всіх не забере,
Бо знайте — ще не вмерла Україна
І не умре!