Стратегії добропорядного коментування

25.12.2014

 

Автор:Святослав Вишинський

 

internet_attak_3Тема Інтернет-тролінгу поступово стає буденним фактором віртуального життя, до неї звикають, адаптуються, стає можливим обговорювати її у поважних середовищах. Однак «тіньова» сторона Інтернету в особі анонімів, ботів, провокаторів уперше потрапила в загальнонаціональний фокус уваги не так давно – під час Евромайдану, коли більшість великих мережевих видань, як то «Лівий берег» чи «Українська правда», на тривалий час закрили можливість будь-якого коментування на своїх сторінках, вбаючаючи в цьому загрозу розпалювання громадянського протистояння. Один із головних аргументів – нездорова активність т.зв. «ботів» (англ. bot – скорочено від robot).

 

Власне, ми не будемо повторювати тут загальновідому інформацію про те, що таке анонімне або псевдоанонімне коментування, яка від нього шкода і користь, кому це вигідно і чому в це досі вкладають дурні гроші. На певному рівні це справді працює (головно в очах наївних і недосвідчених користувачів старшого віку), але основний ефект діяльності ботів – суто психологічний – і зовсім трохи прагматичний. Для замовників і жертв подібних кампаній – це ірраціональний тиск на емоції, мотиви, спроба розбалансувати дуже конкретного читача. Часом усі такі кампанії адресуються зовсім не громадськості, котра їх переважно і не помічає – а виключно жертві, в якої, однак, складається враження, що її спідню білизну обговорює мало не все суспільство. І це спонукує до помилок. До емоцій. Врешті, це просто приносить задоволення опонентам. І чим вищий градус реагування – тим більший ефект.

 

Зрештою, це і своєрідний «заробіток» – для власників майданчиків, де боти проявляють свою активність. Щось на зразок підтвердження привабливості, рекламної ефективності, доказ того, що саме ці видання найбільше читають. І чим більше коментують – тим частіше читачі повертаються на переглянуті сторінки, накруючуючи перегляди реклами, статистику відвідуваності – та й просто «підсідаючи» на «голку» беззмістовних мережевих дискусій. Засоби масової інформації в цьому відіграють роль інформаційних «дилерів», публічні особи і їхні технологи – виробниками інформаційних наркотиків. Власне, саме тому ще рік тому мою і Василя Забродського пропозицію перейти на авторизоване коментування власники щонайменше чотирьох провідних чернівецьких Інтернет-видань дружньо проігнорували. Скрушно похитавши головою. Адже моральні принципи – це одне, а бізнес – дещо інше.

 

Проте оминати чи ігнорувати коментарі на сайтах, у блогах і соціальних мережах публічним особам не так легко, особливо коли йдеться про їхні особисті профілі, створені саме для прямої комунікації з «простими людьми». Хоча дехто вмудряється не читати коментарі, або, якщо вони стають зовсім незручними, обвинувачувати авторів у тому, що ті насправді – «боти» – така стратегія далеко не завжди успішна. Наліпка «бот» хоч подекуди й образлива, але не є панацеєю від дискусії. Врешті, публічна особа потребує діалогу не тільки як стиль захисту чи виправдання, але і як форму наступу на своїх опонентів.

 

Це значить, що будь-який бот має найперше виглядати реально – навіть якщо він справді бот. Інакше в будь-якому поважному дискурсі його відразу «вимкнуть в ігнор», і ще й перетворять на позитивний фактор («брудні інтриги ворогів»). Цього найбільше бракує пустоголовим анонімним коментаторам новинарних веб-сайтів, які навіть не намагаються симулювати власну реальність, не вуалюють свої IP, обирають найпримітивніші імена-псевдоніми для власних – зазвичай вельми дешевих – опусів. Хоча значно ефективніше було би створити мережу відносно реальних персонажів і розігрувати спектакль з усією серйозністю. Так щоби й власники веб-ресурсів з роздруківками технічних даних не мали до чого придертись.

Проте в Чернівцях сходить і «по-простому», адже більшості замовників бракує і смаку, і фантазії. Це найбільше проявлялось у 2012-2013 рр. під час епічних баталій між опозиційними і провладними блогерами в мережі ВКурсі.ком. Вже тоді стало очевидно, що «прогресивна громадськість» інформаційними прийомами володіє грубувато – як наслідок, рахунок був переважно на користь влади. Схема зводилась приблизно до наступного:

 

Опозиція: З будь-якого інформаційного приводу – зухвало-насмішливий тролінг влади переважно у власних «зонах комфорту».

Влада: Короткі, але систематичні випади, атака–контратака–клінч на майданчиках опозиції. Поступове нарощення присутності і «розгерметизація» «зон комфорту».

Опозиція: Ув’язування у тривалі і затяжні дискусії, які були не в силі читати навіть її прихильники. Зверхня тиша у відповідь.

 

Вже тоді намітилась тенденція ігнорування ворожих майданчиків, яка з часом усе-таки вирівнялась. Але якість «закидів» від того не зросла, переважно залишаючись на рівні особистих образ чи голослівних, затертих до дірок обвинувачень у застарілих гріхах. Тоді як робота «у ворожому тилу», у ворожих середовищах найперше передбачає «камуфляж», симулювання власного нейтралітету чи навіть симпатій – і паралельно: майже «наївний» чи «випадковий» підбір пробивної, а не провокативної інформації. Не тієї, що одразу відторгнуть – але саме такої, яку найвірогідніше поглинуть, а не сприймуть «у штики». У всіх цих Інтернет-баталіях найцікавішими і найдієвішими завжди є «троянські коні», коментатори-«стрілочники» та користувачі-«трікстери», справжні симпатії яких ніколи не озвучуються.

 

Вони неочевидні, адже імітують «голос» розгубленого народу, який начебто наївно трохи довіряє і трохи не довіряє, начебто недосвідчено щось розуміє, а щось ні – ставлячи «в лоб» найпростіші, але найстрашніші запитання. А потім скрушно, симулюючи розчарування, добиває жертву самим фактом цього розчарування («Я за Вас голосував – більше не буду», «Починали добре, але Ви – Ви, саме Ви – все зіпсували»). Спостереження за перепалками і реалізація декількох проектів у ході останніх подій у Криму і на Сході також підтверджують, що в більшості віртуальних конфліктів відкрита конфронтація шкідлива – особливо якщо сили визначально нерівні.

 

Деякі напрацьовані дискурсивні «фігури» відтак знадобляться і в «розборках» меншого калібру. Ми полюбляємо і рекомендуємо «ботам» окремі з них:

 

—     фігура ввічливості: підкреслена виваженість і демонстрація культури при видимій неупередженості, спрямована на емоційне розбалансування опонента і його самодискредитацію (рано чи пізно зірветься і «наговорить»);

—     фігура аргументації: «розбір польотів» мовою сухих фактів та аргументів, табу на емоції, особливо ефективна при симуляції симпатії до опонента («удар у спину»);

—     позаяк факти і «лонгріди» сприймаються далеко не всіма середовищами, в ситуаціях, де бажано загасити конфлікт – застосовуєтся фігура деконструкції: розкриття технологій управління настроями на прикладі конкретної ситуації в кількох варіантах, показова демонстрація дійсних та уявних ниток над ляльками;

—     фігура переваги: ультимативна, повторювана констатація тез для погрози, закріплення образу силу, провокації підсвідомих очікувань, страхів, психологічного тиску чи інсталяції інформаційних кліше;

—     фігура незацікавленості: показове перебування над конфліктом з елементами гумору, іронії, ігнорування для вирішення тактичних задач, «розвідки» і «мінування» дискурсу.

 

Описані «пози» працюють при певному наборі правил: економити власний час та емоції, не зав’язуватись у тривалі конфлікти, маневрувати і здійснювати оперативні переходи на нові «клітинки», не вмикатись у дискусії емоційно (щойно фіксується ефект «азарту» чи будь-яка емоційна прив’язка – робити паузу і виходити з гри). Нарешті, золоте правило добропорядного «бота» – повертати агресію на агресора. Необхідний арсенал зброї проти будь-якого ворога захований у ньому самому – достатньо підібрати ключі і підпалити гніт. Золоте правило добропорядного читача – не витрачати час на пусте.

Коментарі
  • пропозицію перейти на авторизоване коментування власники щонайменше чотирьох провідних чернівецьких Інтернет-видань дружньо проігнорували.

    так ці власники такі як БукІнфо, Букнюс, Час… САМІ коментують 99,9% “пишучи і подейкуючи” НА ЗАМОВЛЕННЯ НІСЕНІТНИЦІ ТА БРЕХНЮ 🙂 🙂 🙂

    як їм ще за таку “працю” хребти не попереламували ))) але …

  • Не ради нас ты пишешь, а ради своего мозга,
    чтобы не отупеть, вабще правильно.
    Печальнее всего человеческие развалины.

  • Стратегии страха перед свободными комментаторами сказав:

    Являясь одним из тех типичных «ботов»-комментаторов, которым высокие интеллектуалы местного разлива иногда посвящают целые статьи, хотел бы высказать пару бото-мыслей.
    Начну с собственного афоризма: «Чем больше интеллект, тем меньше в голове места для ума», ведь, как известно, два медведя в одной берлоге не уживутся. Как много слов написал автор статьи, и все они практически ни о чем. Все в мире так просто, а он видит сложные конструкции там, где их нет, и быть не может.
    Бот, в моем понимании, это проплаченный комментатор. Все остальные – не боты, а именно комментаторы, ведь они высказывают СВОИ частные мнения, не более того. И бояться их глупо, это проявление обыкновенного страха провинциально мыслящих автора той или иной статьи, журналиста, редактора или политика, которых критикуют комментаторы. Искать фамилии и адреса комментаторов по айпишкам, вынуждать их авторизироваться на сайте, как этого хочет автор и его неожиданный союзник в этом – Забродский, писать про них осуждающе-разоблачающие статьи, пугать их возможными заявлениями в СБУ, организовывать их травлю группами поддержки в составе родственников и знакомых, блокировать их по е-мейлам, просто удалять их комменты или отдельные слова – все эти стратегии и тактики являются страхом, и ничем больше. Страх от бессилия и отсутствия аргументов. Так не честнее ли будет вообще отключить комменты, как это сделал ряд сайтов, а не фильтровать их по принципу «кто не с нами, тот против нас»? Ведь любой нормальный человек всегда различит фильтрованные комменты на сайте, а это еще хуже, чем их отсутствие, и даже не очень умные люди способны учуять заказуху не только в новостях/статьях на сайте, но и в комментах.
    Меня просто поражают люди, которые так заморачиваются по поводу комментов. Если сайт пропагандистский, то все понятно – альтернативные мнения ему не нужны, а если он претендует на то, что он журналистский, то какие могут быть «кастрации» комментов? За редакторами сайтов стоят деньги и целая армия из спонсоров, политиков, айтишников, журналистов, групп организованной поддержки. А что стоит за комментатором, кроме его мозгов? Не слишком ли неравные силы для боя? Хотя, что есть сила, а что есть слабость, показывает только жизнь и время.
    Я уже высказывал: не комменты определяют лицо сайта, а его контент. Ведь далеко не все читатели вообще смотрят комменты, и далеко не все, кто все-таки смотрят комменты, настолько тупы и глупы, что считают их отражением массового мнения по поводу той или иной информации на сайте. Так откуда этот страх у владельцев сайтов, редакторов, авторов статей? Я понял до странности простую вещь: этот страх от обычной глупости и эгоцентризма, которые можно разделить на три составляющие. Первая: «Я не для того сделал этот сайт, чтобы всякие на нем писали то, что они хотят. Я тут хозяин, я тут самодур!» Вторая: «А не перебьют ли комменты мою гениальную статью своей жалкой критикой? Ведь статья моя одна, а комментов под ней много» Третья: «Как комменты отразятся на имидже моего сайта, и, соответственно, на моем личном имидже? Ведь не все понимают, что комментаторы не являются типичными представителями читательской аудитории сайта».
    Вывод: если не хочешь отключить комментирование на сайте и не можешь победить неугодного комментатора своими аргументами (Забродский такое пытался делать, иногда успешно), забудь про него, ведь он тебя с работы не выгонит…

    • Стратегии страха перед свободными комментаторами - 2 сказав:

      Дополнение.
      Забыл добавить еще одну из любимых тактик борцов с неугодными комментаторам. Вместо аргументов по сути дискуссии, которых просто нет, делаются плевки негативными оценками непосредственно личности комментатора, тем самым, искусственно приуменьшая значения его слов и агрументов. Например, “ты злой”, “ты здесь только, чтобы обсерать людей”, “ты желчный”, “покажи, что сам можешь” (о критике чего-то), “не любишь сайт” (это вообще какое-то извращение – любить сайт, подъезд, магазин, автобус), “вали отсюда”, “займись работой”, “не нравится – не читай”, “не сри цеглою”, “ты бот/тролль”, “я думал раньше, что ты умный, а ты, оказывается, дурак”, и т.д. и т.п. как по схеме, с повторами по тройному кругу…

    • Две запятые поставь, грамотей, и перейди либо на украинский, либо на русский. А то у тебя получается так, как белорусы говорят про свой язык: “пьяный хохол, который пытается говорить по-русски”.

  • є ще таке що там зареєстровані та заблоковані ті хто взагалі там ніколи не реєструвався

    це нонсенс!

    • Прочитав ваш коммент, который удивил упомянутыми фактами и немного рассмешил (я про тех, о ком вы пишите), придумал еще один афоризм: “Умный это тот, кто сложные вещи может сделать простыми, а интеллектуал – тот, кто простые вещи легко может сделать очень сложными”.

  • Підняли проблему, якої не існує в природі. Зайдіть на сайти букньюсу або буккобевка. Там коментарі по нулям. На букінфо тільки три статті з коментарями до одного десятака. Правда колись Зарайський сам на себе строчив сам з собою до 20 коментарів на одну статтю. У масонській мережі Вкурсі.ком така сама ситуація. Там усі блоги коментують одні й ті ж самі: Шморгун, Гамаль, Вишинський, Воронцов.

  • Залишити відповідь до Дон Педро Чупакабро Скасувати відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

    Щоб додати фото у коментар, необхідно в текст вставити ссилку на фото.

    Як вигадують кримінальні справи

    Останні новини