Те саме можна було би писати, сидячи в ложі преси, а не в депутатському кріслі. Бо правда, описана з ложі преси, є професійним і сміливим вчинком. А все те саме, написане з депутатського крісла, є проявом безпомічності і неможливості ні на що впливати. Мені здається, так звані “нові” цілу каденцію будуть спостерігти за ігрищами політичних мастадонтів і супроводжувати їх своїм фейсбучним гавканням.

Ну ось, наприклад, минулої доби Сергій Лещенко опублікував на своїй сторінці фотографію, де Микола Мартиненко мило бесідує з Лесиком Довгим. Народний депутат Лещенко підписує це фото так: “Меня бы стошнило с ним общаться”. Браво-бравісімо, влучно сказано, понад тисячу лайків, майже 200 коментів! А це нічого, що народний депутат Лещенко перебуває в одній коаліції з Мартиненком і що Лесик Довгий разом із Ківаловим проголосували за коаліційний уряд Яценюка? А це нічого, що за квотним принципом на голову комітету Мартиненко погоджений із фракцією БПП, членом якої є Лещенко?

А ось – свіжа новина від Мустафи Найєма. День тому народний депутат урочисто оголосив, що відкриває у Фейсбуці новий акаунтMustafaNayyemPhotographer. Обранець буде не “ламати систему зсередини”, а фотографувати її і виставляти в інтернет. Про це нардеп пише так: “Будет новый аккаунт. Там я только фотограф. Смотрите и критикуйте”. Щоправда, не уточнив: критикувати треба систему чи якість фотографій.

Мій колега Дмитро Добродомов у день змови навколо парламентських комітетів розпачливо написав у своєму Фейсбуці: “Цікаве голосування по комітетах. Депутати “16 січня” таки залишилися. Під час голосування просто вийняв карточку. У фарсі не хочеться брати участь”. Ну вийняв. Я міг би й не таке вийняти. І що далі? Чи з “новими”, чи без них – фарс торжествує, і тому буде в нас касир Мартиненко очолювати свій бізнес-комітет по ПЕК; мовчу який Пашинський – комітет по нацбезпеці; кнопкодав і прем’єрський гаманець Іванчук – економічний комітет, спадковий чекіст Кожем’якін – правоохоронний комітет, а столичний авторитет Палатний – комітет молоді і спорту. Згадуваний мною Дмитро пояснив це так: “Це – проблемапакетного голосування. Печалька…”. Дійсно, печалька. Можете розходитись.

Було б добре, якби так звані “нові” прозвітували перед фейсбучною аудиторією, що вони зробили, аби поламати квотний принцип дільожки комітетів і не допустити одіозні прізвища до посад? Обурення в інтернеті – не рахується. Вияви публічної незгоди – теж.

Зумисно нічого навіть не хочу питати: що, крім обурливих дописів у Фейсбуці, зробили новообрані журналісти, аби перешкодити створенню Міністерства імені Стеця. Поставлю питання по-іншому: що конкретно зроблять новоспечені депутати-правдолюби, якщо міністерство таки запрацює і воно буде наділене тими драконівськими повноваженнями, які дають можливість Порошенку як медіа-власнику зачистити телебізнес під себе? Це не риторичне, а цілком прагматичне питання: що тоді зроблять учорашні борці за свободу слова, які зараз числяться членами фракції БПП. Зроблять собі харакірі, обіллються бензином, прикуються наручниками до батареї? Хай відкрито скажуть. Бажано у своєму Фейсбуці.

Мотто моєї критики полягає ось у чому. Я абсолютно не поспішаю передчасно хоронити так званих “нових”. Вони ще самі не зорієнтувалися, яким чином співставити свої амбіції з залізобетониими реаліями парламентського буття. Але після перших голосувань я стверджую: “старі” з’їли “нових” цілком і повністю, навіть не запиваючи.

Показове неголосування “нових” за уряд чи комітети нічого не дає і не дасть. Влада має достатньо голосів у парламенті – тому незадоволені “нові” потрібні їй як вигідна декорація демократії та внутрішньої критики. Для цього туди і брали “нових” – щоб вони випускали пар. У Фейсбуці та домовлених телеефірах. Бо дико буде виглядати, як клавіатурні герої з депутатськими значками будуть блокувати трибуну і роботу коаліції, членами якої вони є. Бо тоді вони навіть не зчуються, як їх тихцем випхають у той табір опозиції, де Бойко, Льовочкін і Добкін.

P.S. Забув сказати, що читати фейсбук-сторінку Парасюка – це те саме, що пісню слухати. Я прийшов, я не дозволю, я не буду терпіти, з нами Бог і Україна. Це не голос парламентаря, а голос із повстанської палатки десь-так о четвертій ранку, коли найбільший бодун.