Посварена Україна

23.06.2014

У льівіському виданні “Захід нет” надрукували статтю, яка цікава не стільки висновками(яких, за великим рахунком, нема). А постановкою питання, яке чомусь досі не озвучують. Друкуємо частину тексту(автор Анатолій Рубльов):

АТО рано чи пізно закінчиться пацифікацією Донбасу, і він залишиться у складі України. Але реінтеграція регіону триватиме довгі роки, якщо не десятиліття. І хтозна, чи зможе керівництво країни впоратися з цим завданням взагалі.

Ніщо так не об’єднує людей, як спільний ворог і боротьба з ним. Воююче суспільство охоче забуває про внутрішні чвари, акумулюючи душевні й фізичні сили для спротиву. Щось схоже ми пережили на Майдані і переживаємо тепер, спостерігаючи за перебігом АТО. Здається, ось воно – народження нації. Але дзеркальний процес відбувається і на Донбасі. Різниця в тому, що за війною тут спостерігають не по ТБ, а просто з вікна. Про формування новоросійської нації не йдеться, але про формування там антиукраїнської солідарності можна говорити цілком упевнено. І ґрунтується ця українофобія не на ідеологічних побудовах, а на спостереженні навколишньої дійсності.

«Вот нас в 4 утра поздравили артиллерийским огнём… Вот так вот любит нас Украина», – каже безіменний мешканець села Макарово, по якому українські військові влупили рано-вранці 13 червня. У кадрі – розтрощені дахи житлових будинків, вибиті шибки, розриви в асфальті. Внаслідок обстрілу у селищі припинено постачання газу, води і струму. «Как это всё восстановить, как жить дальше?», – запитує жінка зі Слов’янська, стоячи на згарищі своєї кав’ярні. І таких людей на Донбасі – сотні, якщо не тисячі. У керівництві АТО запевняють, що роблять усе можливе, аби уникнути зайвих жертв серед мирного населення. У це віриться. Але чудес не буває – війна завжди призводить до тяжких наслідків. Звичайно, можна обґрунтовано довести, що війну на Сході спровокували повстанці і Путін особисто, але логіка пасує перед очевидністю. Коли у твої вікна летять осколки українського снаряду, хочеться заспівати 90-й псалом, а не «Путін х**ло».

Кров цементує стіну відчуження. Як Небесна сотня об’єднала Майдан, так загиблі повстанці об’єднують прибічників народних республік. Якби не війна, їх би ховали не під парканом, а з такими ж почестями, що й українських військових. Можна скільки завгодно доводити, що «терористи самі винуваті». Але цього ніколи не докажеш їхнім близьким та й усім тим, хто вірить, що повстанці захищають Донбас від «Правого сектора» і Нацгвардії. Ми ж не віримо, що Нігоян та інші загинули з дурної голови. Не варто сподіватися, що амністія бойовиків в обмін на складання зброї замирить їх з Україною: навіть великодушний ворог все одно залишається ворогом.

Отже, на Донбасі залишаться тисячі людей, у яких з Україною – особисті рахунки. Це родини загиблих, колишні бойовики та активісти, а також усі ті, хто постраждав внаслідок бойових дій, з біженцями включно. Для багатьох із них Новоросія залишиться мрією, яку розчавив чобіт українського солдата. А мрії, яким не дали збутися, – найбільш небезпечні. Про безлад, який принесли в регіон бойовики, вони скоро забудуть, як колись забули про негаразди пізнього СРСР. І Україна стане для них причиною усіх проблем, а народні республіки – об’єктом ностальгії. Але якщо СРСР «підступні самостійники» розвалили швидко і безболісно, то ДНР та ЛНР вони змусили захлинутися власною кров’ю. Коли ці почуття використають у політичній боротьбі – лише питання часу. Символічна спадщина цієї війни – надто жирний шматок, аби жоден політик ним не спокусився.(…)

цілий текст на “Захід.нет”

Коментарі

Майдан и политики поссорили Украину, теперь убивают часть граждан руками другой части граждан!!!! КТО и КОГДА за это ответит?Потому что на руку это только элите и олигархам, а народ везде страдает. Война не нужна ни востоку ни западу!!!!!

Відповісти