Звіт Михайлішина: цифри, факти, досягнення(ВІДЕО)

 Вчора ввечері перед Ратушею було велелюдно.  Це не була якась чергова акція протесту. Або, не дай Боже, штурм цитаделі місцевого самоврядування. Люди прийшли поспілкуватися. Про ситуацію у місті, у країні.  Не всі, щоправда, прийшли спілкуватися.   Тим не менш, більшість була налаштована продуктивно. Чернівчани хотіли почути, що скаже  Віталій Михайлішин, чий звіт і відбувся біля Ратуші. .До речі, публічні звіти посадовців у Чернівцях довгий час були не в моді. Колишній мер  Федорук обмежувався традиційною прес-конференцією на день Святого Василя і фуршетом.  Потім ще  традиційно вітали відомого журналіста Василя Бабуха. Іменини ж.  Але сказати, щоб той звіт мера сприймали всерйоз, навряд чи можна. Сімнадцять років у відсутності конкуренції.  Такого собі застою, який сприймає кожен по-своєму.  

У березні минулого року Михайлішин, зауважимо, став першим керівником міста, який провів свою підсумкову прес-конференцію у прямому ефірі. Чим Федорук себе не обтяжував. Хоча з його комсомольским  даром слова, було це йому не так вже важко. Однак, не вважав за потрібне.  Цьогоріч Михайлішин знов прозвітував. Хоча міг би й цього не робити, бо він вже не секретар. Втім, пряме спілкування із громадою продовжується. Михайлішин вважає, що зроблено багато чого, про що, звісно, не згадають критики. Помилки ( а у кого їх нема)  ретельно занотовані і роздуті. Досягнення замовчуються. Що ж. Тактика цілком зрозуміла.  

Тим не менш, зроблено багато більше, аніж у деяких опонентів, які можуть похвалитися переважно німим музичним фонтаном, який своїми раптовими виплесками асоціюється із німецькими фільмами для дорослих. 

 Однак, до звіту Михайлішина. 

Добудовано корпус дитячої лікарні(до речі, подія, яка так і не знайшла належної оцінки преси, а ця лікарня вартує захоплення, звісно є в цьому і велика заслуга ентузіастів лікарів), завершено другу гілку газогону, збудовано каналізаційний колектор у Рогізні. Для медичних закладів міста закуплено обладнання на 23 мільйони гривень. Звісно, згадав екс-секретар міської ради про нелюбимі опонентами дитячі майданчики, яких кілька десятків. Нелюбимі вони не тільки, тому, що опонентам боляче будь-яке досягнення, а тому, що на деяких з цих майданчиків могли стояти їхні кіоски та магазинчики. Михайлішин не приховує, що значна частина цих добрих справ робилася і за спонсорські кошти, які йому вдалося залучити.  Втім, не це головне. Головне, що усе це живе, що люди, діти цим користуються, а не вештаються по вулицях, або сидять вдома, наживаючи хвороби.  Житимуть і майданчики, якщо на них не покладуть жадібне око. І буде рятувати дитяча лікарня, будуть жити фестивалі, які отримали великий розвиток у цей період( фестиваль Маланки,  а також Мерідіан Черновіц)   

Найбільш схвально присутні сприйняли звістку про те, що Віталію Михайлішину разом з деякими іншими депутатами вдалося попередити змову нинішньої міської влади з перевізниками, та відстояти соціальний проїзний для малозабезпечених.

Михайлішин, до речі, відзначив  і  те, що багато добрих справ розпочалося при Миколі Федоруку. І взагалі всі наші успіхи, це спільні успіхи чернівчан. Втім, як і невдачі.

А на мітингу були й такі,  які на більшість тез виступу викрикували «Ганьба» – у ролі провокаторів цього разу виступила купка вічно усім невдоволених підприємців 5-го сектору «Калинівського ринку», діями яких керувала  права рука Олексія Каспрука Марія Філіпчук. Ці люди із затиснутими вухами. Їх перелякали при Ринжуку, і вони досі ще не відійшли. Чути вони нічого не збираються.  Сперечатися з ними було неможливо, хоча й Михайлішин  щиро намагався з ними поспілкуватися. А заодно пояснити, що несправедливо знятий з посади, вже екс-директор «Калинки» Руслан Сербінчук хотів перетворити цей сектор з маленького Шанхаю на цивілізоване місце для торгівлі. Були ще й підозрілі зелені чоловічки у рибальських одностроях, однак вели себе якось пасивно (про це їм, мабуть, і казала Філіпчук  див. фоторепортаж)).

Та Михайлішин  не зважав на дрібниці і після свого виступу продовжив безпосередньо спілкуватися із чернівчанами. Йому дякували, його критикували. Він не ховався. Байдужими ніхто не залишився.