Зона життя. Чорнобильські нотатки

26.04.2014

Автор: Святослав Вишинський

Чорнобильська катастрофа 26 квітня 1986 р. для більшості сучасників є майже забутою подією. Раз на рік про неї згадують і забувають – офіційно, урочисто, по плану. На який мало що впливає – навіть нові техногенні катастрофи. Та відносна байдужість, з якою в Україні зустріли аварію на японській АЕС «Фукусіма-1» у 2011 р., напевно, багато в чому нагадувала той спокій, з яким світова громадськість сприйняла аварію на Чорнобильській атомній електростанції. Здається, що це відчуття походить від відстані.. І щоби подолати цю дистанцію, необхідно зробити тільки крок – та наблизитись до епіцентру. Що направду виявляється ілюзією – адже крім відстані, покоління розділяє час. А час, як і смерть – невблаганні.

Нині т.зв. «30-кілометрова зона відчуження» майже нічим не вирізняється від інших районів Київської обл. – окрім як показниками радіаційного забруднення, яке, втім, по всій території зони дуже неоднорідне. Більша частина зони знаходиться на території Білорусі, адже об’єкти ЧАЕС знаходяться всього у 16 км від кордону. Після аварії радіоактивна хмара накрила переважно північно-західні території, тому південний периметр району є значно безпечнішим для відвідувачів. Сама зона розділена на дві частини – 30-ти і 10-кілометрову, загальна площа української половини – близько 2500 км2. В першій, яка виконує буферні функції, вахтовим способом проживає обслуговуючий персонал території.

02В 10-кілометровій зоні, яка охоплює ЧАЕС, місто Прип’ять і прилеглі до ЧАЕС села, період перебування суворо регламентований. Персонал самої Чорнобильської АЕС проживає за 50 км у спеціально побудованому після катастрофи місті Славутич, в анклаві на території Чернігівської обл., і прибуває на станцію спеціальною електричкою через територію Білорусі. Площа зони відчуження протягом останніх десятиліть змінювалась – зокрема, в Білорусі третина цих територій була наново освоєна, тоді як в Україні на поч. 1990-их рр. до зони відселення були додатково включені кілька населених пунктів Поліського району.

Попри те, що в’їзд на територію можливий тільки за спеціальною перепусткою через КПП ДАІ, в зону відчуження можна проникнути незаконно, чим час від часу користуються асоціальні елементи і туристи-екстремали. Правда, довго залишатись непоміченим у цьому районі неможливо. «Цивілізовано» зі сторони Києва в Чорнобильську зону можна потрапити через КПП «Дитятки». Далі – одразу за рікою Уж, перше покинуте село Черевач (у 1986 р. – півтисячі мешканців) і сам колишній районний центр – наполовину мертве, наполовину живе місто Чорнобиль.

Перше, що кидається в очі – доволі якісне дорожне покриття, яке місцями виглядає зовсім по-европейськи. Причини задовільного стану чорнобильських доріг, однак, полягають не стільки у відсутності жвавого транспортного руху, скільки в тому, що територію часто відвідують офіційні делегації різного рівня і значення, а роботи над новим укриттям на 4-му енергоблоці ЧАЕС провадять переважно міжнародні підрядники. Уздовж дороги нерідко трапляються знаки французької компанії «Novarka» – варто думати, дорожне покриття на ключових маршрутах також підтримується европейцями. І це помітно неозброєним оком.

По дорозі до Чорнобиля – покинуте село Залісся. На території зони чимало символічних співпадінь у назвах – так і у випадку Залісся: після того, як населений пункт було евакуйовано, з роками він повністю заріс деревами. Незвичне видовище, адже при проїзді через селище, якого не існує вже навіть на більшості карт – саме Залісся залишається непомітним. Тільки уважно вдивившись у просіки, на відстані десятка метрів можна помітити напівзруйновані будівлі, з проваленими дахами, повністю утоплені в хащах. В літню пору їх неможливо розгледіти взагалі. З 2480 осіб, що мешкали тут у 1986 р., нині доживає віку тільки одна 85-річна поселенка – колишня вчителька місцевої школи.

Після катастрофи на ЧАЕС із зони було евакуйовано більше 115 тис. мешканців, у т.ч. більше 12 тис. – з міста Чорнобиль і 50 тис. – з міста Прип’ять. Пізніше в зону відчуження повернулось близько 2 тис. «самопоселенців» з числа колишніх мешканців – переважно селяни похилого віку, яких з часом легалізували. Нині в оточуючих ЧАЕС пунктах їх залишилось не більше 180 чол. Сам Чорнобиль сьогодні не справляє враження покинутого міста – поряд із порожніми будівлями є й функціонуючі, в місті вахтовим способом у гуртожитках проживає 2,5 тис. працівників Державного агентства з управління зоною відчуження.

Відверто кажучи, стан міста мало відрізняється від стану більшості районних центрів України – відмінність лише в кількості перехожих на вулицях та автомобілів на дорогах. У місті є діюча церква – Свято-Іллінський храм УПЦ МП, недіючий музей Чорнобильської катастрофи, який відкривають лише за урочистих нагод, пожежна станція, готель для подорожніх зі звучною назвою «Десятка» (так працівники називають 10-кілометрову зону абсолютного відчуження). Зберігся пам’ятник «вождю народів» Володимиру Леніну – як, зрештою, і радянські назви вулиць – вул. Леніна, вул. Кірова, яких тут ніхто не змінював. Кілька років тому Всесвітній конгрес українців пропонував демонтувати всі монументи радянської влади і розмістити їх на території Чорнобильської зони. Втім, місто Чорнобиль, як стверджують працівники ДАУУЗВ, і без того є «функціонуючим заповідником совка».

Одразу за містом – чергове КПП. В’їзд до 10-кілометрової зони відчуження, повторна перевірка документів. По маршруту до ЧАЕС ще одне покинуте село – Лелів. За ним – залишки села Копачі. Ще одна дивна назва – після аварії на станції це село, яке знаходиться у 4 км від 4-го енергоблоку ЧАЕС, було евакуйоване, а всі будівлі знищені важкою технікою і буквально «закопані» в землю. Зберігся тільки корпус дитячого садка – в якому і нині можна побачити радянські букварі, дитячі іграшки і покинуті ліжка. Для цього дитсадка «тихий час» настав назавжди.0708

Кінець 1 частини Фото автора

Попереду – ЧАЕС, Рудий ліс, місто Прип’ять і закритий об’єкт Чорнобиль-2

05

Коментарі
  • Странно , что журналистка не понимает индивидуальности Вишинского. Ваши статьи мне тоже часто кажутся
    скучными и длинными. Это не повод как-то
    обзывать вас. Кстати , любя себя любимых , мы как бы
    любим и город свой , и страну свою.
    И славу Богу, что Святослав не пережил той
    трагедии, у каждого поколения свои трагедии.
    Святослав, пишите свободно. У вас своя аудитория.
    Умные читают, вот и Исаченко прочла.

    • Ніхто не критикує статтю Вишинського. Абсолютно наразі байдуже, довга вона чи коротка, вправна чи так собі. Обурення викликала його позиція, що, бач, мало хто сьогодні пам,ятає Чорнобиль, мовляв, це майже забута подія і тепер великий Вишинський усім про неї нагадає. Забута? Так от до автора і до попереднього коментатора: майте повагу і розум чути інших, а не тільки себе.

      • господин исаченко, убейтесь об стенку. это ваш уровень разговора

      • день поминовения миновал
        вы видели многих черновчан которые вышли на улицы со свечами ?
        прекратите себе лгать
        большинство чернобыль не вспоминает

  • Эта статья просто и ясно описывает современный
    Чернобыль. Много голых деревьев, природа
    помнит ту катастрофу. Жизнь продолжается,
    и не раздувать мы должны ту трагедию и боль людей, а делать так, чтобы это не повторялось
    в нашей стране. Вот японцы делают всё, чтобы
    минимизировать последствия ядерного взрыва.
    Это и есть память о тех событиях, а в нашей стране , что делается по этому вопросу?

  • Скажу, що робиться. Наш уряд хоче закупити амеріканське топливо для наших атомних електростанцій. Вчені кажуть, що воно не підходе і загрожує катастрофами. От вам і память.

  • Сьогодні 28 років з дня катастрофи. Молодець Вишинський, що з,їздив туди і розказав людям, як там.
    ВІН ПАМЯТАЄ.

  • ПОДДЕРЖИВАЮ ВЫШИНСКОГО ПОЛНОСТЬЮ
    СЕГОДНЯ НА КЛАДБИЩЕ ГДЕ ПРОВОДИЛСЯ МИТИНГ ВСТРЕЧАЛИСЬ РАБОТНИКИ ОДА КОТОРЫЕ ШЛИ НА НЕГО И СПРАШИВАЛИ ГДЕ ТУТ МИТИНГ АФГАНЦАМ
    ВСЕ ЗАБЫТО!!!! Чиновники стояли на митинге и ржали за спинами карман чей аиста.
    ПОЗОР СТРАНЕ И ЛЮДЯМ !!!!!!!

  • Ядерная катастрофа не имеет границ.
    Учёные говорят, что для перезагрузки российского
    топлива на атомных электростанциях нужно произвести до 200 операций, а для перезагрузки американского топлива – до 900 операций, возрастает
    вероятность ошибок персонала, его ещё и обучить надо. Давайте думать, чтобы не получилось ” на зло
    маме пойду и отморожу уши.”

  • ВОТ С ЭТИМ ТОПЛИВОМ – ТАК МОЖЕТ ГАКНУТЬ,
    ЧТО МАЛО НЕ ПОКАЖЕТСЯ, ВСЕМ ЗЕМЛИ ХВАТИТ.
    МЫ ЗА КАКИЕ- ТО ПОСАДЫ, ДЕНЬГИ,ДЕРИБАН ЗЕМЛИ
    ПРИВОДИМ К ВЛАСТИ ЛЮДЕЙ , КОТОРЫХ БЛИЗКО НЕЛЬЗЯ ПОДПУСКАТЬ К НЕЙ.
    ВРУЧАЕМ ИМ НАШИ ЖИЗНИ – КОТОРЫМ НЕТ ЦЕНЫ.
    КОРОЧЕ ПРОИГРЫВАЕМ ПО ПОЛНОЙ. МОЖЕТ ПОРА
    ДУМАТЬ ГОЛОВОЙ.

  • Якщо в уряді така точка зору, що ми повинні
    купити те, що комусь треба конче це продати,
    таки ми забули про Чернобиль.

  • Ніхто з чернівчан не вийшов зі свічками у день
    памяті загиблих, а Вишинський поїхав туди, написав
    статтю, то він”поганий” Де логіка ?

  • Залишити відповідь до Анонім Скасувати відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

    Щоб додати фото у коментар, необхідно в текст вставити ссилку на фото.

    Як вигадують кримінальні справи

    Останні новини