Скандал навколо столу. Круглого. “Рідне місто”: словом на “Шмайсер”

На сторінці Фейсбук “Рідного міста”  з’явилася досить детальна стаття про той самий круглий стіл, який модерував  Микола Малярчук. Нагадаємо з цього ж столу  п.Кобевко породив допис про контру, а п.Івашин про інформаційного хруня.

” Рідне місто” було набагато більш стриманим в емоціях( хоча подарували читачам метафори про “трофейний шмайсер” та “розвідувальний рейд”). Там же її прокоментував депутат облради Андрій Білогорка. ОТже, текст:

«Рідне місто» за повернення громадським організаціям права висувати кандидатів у депутати різного рівня. Про це представники громадської ініціативи заявили на «круглому столі», що відбувся Народному домі 8 лютого 2014 р. Втім, через небажання організаторів, ідея не потрапила до тексту підсумкової резолюції, а через однобоке висвітлення події у ЗМІ – не була донесена до громадян.

Суб’єктивні рефлексії щодо згаданого обговорення двох його учасників – журналіста-революціонера П.Кобевка і громадсько-політичного діяча Ю.Івашина активно розтиражували місцеві медіа-портали, тому, дозвольте й нам поділитися суб’єктивними враженнями від того, що ж таки відбулося у Народному домі.

Для початку пригадаємо, що на інтернет-сайті «Букінфо» у п’ятницю, 7 лютого було розміщено оголошення та запрошення взяти участь у «круглому столі» за участю політичних та громадських діячів з метою обговорення суспільно-політичної ситуації на Буковині та в Україні. Тому ми – представники громадської ініціативи «Рідне місто», також зголосилися до участі у цьому заході. Попри його емоційне анонсування, насправді вразив той факт, що учасників «круглого столу» за кілька хвилин до його початку було досить мало. А майже половина з присутніх представляла політичну партію «УДАР» на чолі з народним депутатом Р. Ванзуряком.

Рівно об 11.00 п. Микола Малярчук відкрив обговорення й на правах модератора та організатора виголосив вступну промову про актуальні події, попросив дотримуватися регламенту виступу до 2 хвилин. Юрій Івашин, який запізнився на початок, був удостоєний Малярчуком слова для уточнення мети «круглого столу». Із виступу п. Івашина стало зрозуміло, що в принципі організатори не збиралися слухати інших учасників «круглого столу» окрім себе. Упродовж 20 хвилин (при регламенті у 2хв!) п. Івашин надзвичайно імпульсивно, почасти переходячи на крик, означив свій войовничий настрій, запевнивши, що ніхто його не купить ні за посаду, ані за кабінет. Градус дискусії був заданий. Але ще була надія, що громадські та політичні діячі, які зібралися за одним столом, мають намір сказати й почути, обговорити, вислухати різні думки та позиції, щоб дійти чи не дійти до спільного знаменника або ж умовної згоди.

Але, як у класичному кримінальному кіно, з’являється новий герой, який з перелякано-агресивним поглядом заблукалого перехожого, пробував зорієнтуватися, в яке товариство він потрапив. Звісно, це був Петро Кобевко, який з порогу завівся з-пів оберту й почав галасувати, кричати, розмахувати руками, вимагати, щоб ті, хто йому не до вподоби покинули приміщення… Пан головуючий-модератор приборкати Кобевка, чи, бодай, закликати до поваги та етики поведінки у вихованому середовищі не зумів. Чи він був приголомшений, підкорений вибухом журналістської енергії, чи просто насолоджувався виступом, не було чітко зрозуміло. Після кількахвилинного репетування та розмахування фотокамерою, якою цілив по всіх «ворогах» немов би трофейним шмайсером, журналіст, якого часто називають шефом та заслуженим, вибіг із зали засідань Народного дому. Виникає просте й логічне питання – чи можна на основі такого розвідувального рейду, який тривав до чверть години, об’єктивно інформувати громадськість про те, що відбувалося, та про що говорилося на «круглому столі», ба навіть претендувати на істину? Відповідь знає не тільки студент-журналіст, а й учень початкової школи міста Чернівці.

Очевидним було полегшення всіх учасників «круглого столу», коли знову можна було обмінюватися думками та баченнями суспільно-політичної ситуації без радикального гостя. Говорили довго, емоційно, голосно (часто тому, що п. Івашин та головуючий п. Малярчук перебивали виступаючих вигуками, запереченнями, не даючи висловитися навіть у задекларованому 2-хвилинному форматі). Знову складалося враження, що «круглий стіл» задумувався не як вільне обговорення, організаторів він цікавив не суттю сказаного, а виключно формою. Оскільки в опублікованих рефлексіях Івашина й Кобевка не згадується пропозиція, висловлена від імені «Рідного міста», змушені її ще раз повторити. Але перед цим, варто зауважити, якби не голова Союзу українок п. Глібка, то багаторазові прохання надати слово так і залишилися б непоміченими модератором, який послідовно просив до слова виключно представників «УДАРу». Та, нарешті дозволили висловитися.

Насамперед було вказано п. Івашину, щоб він огульно всіх не звинувачував у тому, що всі присутні винні у теперішньому режимі, бо, за його словами, всі за нього голосували (звідки Івашин це може знати про всіх – загадка, але зізнання про самого себе є вартим уваги!). З огляду на очевидну й глибоку кризу довіри не тільки до влади, а й до політичних партій в Україні, та наголос на необхідності посилення громадського контролю й впливу на владні інституції, «Рідне місто» запропонувало до обговорення одну з можливих вимог у трансформаційному процесі, в умовах опрацювання й творення нового реального «Суспільного договору» – повернення норми у виборчому законі України про допущення до виборів кандидатів від громадських об’єднань, а не тільки від політичних партій. Чому представники громадських організацій не можуть бути депутатами сільських, районних, міських, обласних рад?

«Круглий стіл» тривав далі, звучали різні думки, підозри у кулуарних домовленостях частини опозиційних сил, запевнення та вимоги від політиків, депутатів, студентів, членів Народної ради. І, ось, модератор Малярчук оголошує про завершення роботи «круглого столу» й зачитує із заздалегідь підготовленого та роздрукованого аркуша головні думки та вимоги засідання, така собі написана напередодні резолюція, що виявляла упевненість у тому, як і про що йтиметься на «круглому столі».

Та кульмінація дійства сталася під саму завісу. Уже й глядачі  намацували рукавиці, шарфи й шапки – у перелічених Малярчуком пунктах резолюції ані словом не було згадано пропозиції «Рідного міста», навпаки відчувався поспіх у прочитанні й бажання чимдуж швидше оголосити «круглий стіл» закритим. Але пряме питання модератору наздогнало його ще на посту, «чи це забудькуватість, чи маніпуляція, пане Малярчук?» і відповідь була революційно чесною – «так, вважайте це маніпуляцією, бо ваша пропозиція мені не подобається!». Завіса. Усі вільні.

Андрій Білогорка: В доповнення до сказаного, хочеться зауважити, що показово круглий стіл проігнорувала саме та політична сила революційного руху в краї – ВО “Батьківщина”, яка домовилася з владою про зняття барикад, отримала посаду першого заступника голови облради. Тому й виконав роль провокатора Петро Кобевко, щоб своєю газовою атакою, димовою завісою прикрити перед громадою факт відсутності тих, кого політичні соратники від “УДАРу” та “Свободи” вкупі з “Третьою республікою”, ВО “Майдан” називали на обговоренні зрадниками. Їхня відсутність залишила лише одне питання без відповіді за що насправді, за яку обіцянку продалися владі. Хоча, чекати залишилось не довго, й варіантів може бути два – “Добробут” або цілий пакет. До д…пи нічні чергування на морозі перед ОДА, мітинги-клятви на сходах перед левами, зневірені й обдурені прості буковинці, які вкотре щиро повірили.