Головна таємниця буковинських революційних заяв

Заяви, які останнім часом пролунали, ніби від буковинської революційної громадськості, виявилися повною несподіванкою для буковинських колядників, загартованих життям психіатрів та дітей юристів.

По-перше, з’ясувалася одна річ. Ті, хто бореться за демократію (ГО Майдан), усіляко її уникає. Буковинську демократичну громадськість такий факт, звісно, ніяк не стривожив, тому що насправді демократія цю громадськість і… не цікавить. У сенсі, цікавить, але тільки, як світлий образ, як мрія, але не форма реальної  поведінки у житті.  

Йдеться про те, що заяву президії ГО « Майдан», яка наробила багато галасу своєю очевидною неадекватністю, не голосували на президії.  Її прочитали на зборах президії до відома, а прийняли десь потім. По телефонах.  На трьох. Ви скажете, що в революційний період так і треба. І це дрібничка. А я скажу, це звичка на все життя – приймати на трьох.  Рішення.  Це рефлекс. Такий же безумовний, як у собаки Павлова.

 Нарікають, що ми критикуємо на сайті Майдан. Насправді, не може бути претензій до Майдану. Дощ же не критикують. Є мільйон причин, чому він йде. Ми просто уклінно просимо ту саму громадськість: ви хоч подивіться, навіть не оцінить, а хоч гляньте – кого ви проштовхуєте з таким запалом.  Ну, невже вам на думку не спадають  хрестоматійні революційні приклади, коли скидають поганого хлопця і на зміну приходять вже повні відморозки?  Ну яка демократія західного взірця  від Скорейка, який галасує з таким ентузіазмом «Смерть ворогам». Чи від  революційного комісара  Кобевка? Ви хоч співставити все це з декларованою метою євроцінностей можете?))) 

Ще кілька слів про демократію. Де первісні осередки ГО Майдан? На підприємствах, на ВНЗ,  які мали б висувати кандидатів. Де загальні збори? Де хоч тінь легітимності? Чому склад президії ми дізналися лише через два тижні після заяви про створення ГО?  Та й навіть і цю президію, бачимо, – ігнорують. Ми нарікаємо владі, яка так, чи сяк (гроші, обіцянки, проведення газу), але отримала голоси. Але борці за демократію  взагалі на це не заморочується.  Вони на халяву самопризначилися спокійно і посміхаються.  Чекають у черзі до корита.  А наша інтелігенція, яка вирує революційними настроями у Фейсбуці, що? З викляченими очима делегує їм наводити «демократію» серед колядників?    

Друге.  Дуже цікаве саме звернення цього ГО Майдан щодо не подавання руки, не сідання за весільний стіл, не купівлі у магазинах, та й навіть непричащанням регіоналів у церквах(!)(до речі)))).  Зацікавило воно мене  у зв’язку із моїм хобі. Я захоплююся історією ЗМІ. Ви будете здивовані. Такі звернення друкували у берлінських газетах 1933 року щодо євреїв, та «ожидовлених» (себто, німців, які не піддалися пропаганді про арійство і, так би мовити, космополітично себе поводили). Немає  під рукою, але, думаю, на вихідних знайду, перекладу. Будете вражені подібністю. І тоді писали, що на ворогах – «кров». Причому, це важливо,  саме на всіх.  Це покладання за злочин провини на ВСІХ  – — це характерніша ознака тоталітарного, «квазіфашистського» світогляду. 

Усі буржуї відповідали за кров робітників у тоталітарній радянській Росії, усі євреї – за часів нацистської  Німеччині, усі “невірні” теж відповідали – за часів  якихось правлінь диктаторів з релігійними бзиками.  У нормальному суспільстві ніхто не насмілюється покладати чужу провину на іншу людину. Це неймовірно. Кожен відповідає за свої вчинки.  І  що ж виходить . А виходить, що у нашої просунутої революційної громадськості є  претензії до якогось рядового члена ПР, який чесно працював і не вкрав копійки, і абсолютно немає таких претензії до місцевих  революційних лідерів, які крали мільйонами, і склали собі неймовірні  капітали НЕЗАКОННО, переступаючи через законодавство, людей і т.д. Тобто, своєрідна безкомпромісність громадськості в тому, щоб пред’являти претензії людині, яка навіть просто не могла нічого вкрасти і, одночасно, немов ті бурлаки на Волзі тягнути на своїх “натруджених” плечах таких неймовірних прохіндеїв, яких світ не бачив.  Дарувати їм овації, поцілунки,  безкоштовні публікації у ЗМІ. І навіть сваритися через них із родичами, покидати роботу тощо.  Це навіть не подвійні стандарти.  Це симптом. А щодо схожості текстів тридцятих років і теперішніх, то пояснення одне – ці тексти -схожими мізками писалися. 

Розважу  історією про стандарти.  У нас ця подвійність змалечку – виявляється. . Дуже цікаво спілкувався я у сесійній залі, яку блокували.  Один з блокувальників – студент років двадцяти з Сокирянського району. Розговорилися. Каже мені: «Влада бреше, там у мене вдома сказали, що якщо не проголосуєте за такого-то, то буде погано. І ось ми проголосували. Тому ми тут стоїмо». Я запитую його: « А тим, хто голосував проти, хоч щось було». Він каже: «ні, не було, але звідки ж ми знали!». І  вдома він голосував, як йому сказали. Тобто, вдома він боїться навіть бюлетень не той опустити, а тут ратушу блокувати не боїться, тому що якби гастролер.  А повернеться додому і знов буде  кидати той бюлетень, як скажуть.  І ось на плечах таких дивних сміливих боягузів, які   навіть голосувати бояться не так, як треба – пролізають у владу революційні демократи.  Через ГО лізуть без мила.  Тому що через вибори не пролізають. 

І третє, завершальне зауваження.   Власне, про обіцяну головну таємницю. Сам рівень документів – він помітно плебейський. Не народний, не простонародний, а саме – плебейський.  Не політичний рівень. Такий присмак комунальної чвари від тих текстів: а ви – так, а ми тоді колядувати не будемо, а ми у магазині в твоєму нічого не купимо.

Кому це потрібно? Кому від цього користь? Люди очікують підйому промисловості, підвищення рівня соціальних виплат, а не чвар. Підвищення законності, а не рішень веселих трійок.    Але слово сказано. І це слово видало, що вище рівня комунальних чвар політики не піднялися.  І надто мало часу, щоб сподіватися, що піднімуться.  Справа в тому, що багато з діячів, які крутяться навколо цих революційних процесів сьогодні – просто не можуть пройти через сито нормальних демократичних виборів. А подекуди взагалі через сито нормального. Не вистачає фінансів, харизми, довіри виборця, а найголовніше – розуму. Для них революція, це чи не єдиний шанс якось дорватися до мрії, до влади. Тому що по-іншому…  не тягнуть. І таких типів там зараз безліч, – почуяли. І звернення видало цю ГОЛОВНУ таємницю – його могли прийняти тільки дурні. Просто дурні.  А з дурнями і в рай не по дорозі. 

Наостанок.  І через день після буковинського звернення з’явилося київське звернення від ГР Майдан до опозиції з безглуздими вимогами. Я побачив обговорення буковинських журналістів опозиційного спрямування: що це провокація,  хто там у Києві цей ГО обирав. Так само, як і на Буковині, – можна сказати ніхто не обирав. Такі особливості демократії від ніби демократів. Ті наші журналісти писали про велику провокацію.  Але це була не провокація. На провокацію потрібен розум. Просто дураки, які видали цю свою головну таємницю.  

 Автор: Сергій Воронцов