Правила вживання бомбонів (про що не домовляться “погані” і “хороші” хлопці з буковинських медіа)

Автор: Михайло Шморгун 

У світлі минулорічного  гучного скандалу з відеозаписами Віктора Довганича та майбутніх виборчих кампаній є зміст поговорити (помріяти?)  про проектування нового «суспільного договору  в медійному середовищі Буковини». 

 «Підстава Довганича» і незворотне наближення  гаплику  у вигляді чергових президентських виборів, мали стати приводом для мудрих висновків невеликої частини місцевої медійної спільноти, що ще здатна на якусь мінімальну рефлексію. Але сталося не так, як гадалося. Із ступору, який мав народити конструктивний діалог і напрацювати  нові цінності  та  нові «священні правила»  всіх  вивів Євромайдан. Він дозволив проблему не вирішувати, а черговий раз, тихенько замовчати цілий ряд зовсім непристойних  внутрішньовидових проблем, прикривши шмат пахучого інформаційного лайна  подорожником  пафосу пропагандистської боротьби проти існуючого режиму.

При цьому, «євромайданівське замовчування»   не дозволило  підготувати  не тільки «журналістську обратку”  Довганичу і іншим “блохерським хруням»,  а й затерло потенційно гучну  для буковинської журналістики та нинішньої опозиції тему припинення  мовлення телеканалу ТВА.

 Я особисто дуже люблю Євромайдан. Він зняв майже всі маски з політиків, влади і опозиції, журналістів і громадських діячів та простих людей. Існування без масок показує справжню суть оточуючих. Герої є героями, а блазні – блазнями . Євромайдан із своїми фантастичними емоціями забив останній цвях у домовину старих правил існування місцевої журналістики. Він остаточно поділив медійне середовище на «хороших» і «поганих» хлопців. «Хороші хлопці» – говорять позитивно і з пафосом  про опозицію і євромайдан ( символічно очолює цю групу один підстаркуватий  любитель бумбонів ) . «Погані хлопці» – всі інші … За старими правилами «хороші хлопці» перемагають «поганих», як у старих-добрих американських бойовиках . Але гра змінилися і старі правила уже не діють на все середовище і фінал нинішнього бойовика невідомий ні його режисерам, ні акторам, ні глядачам.  Саме тому, місцевим журналістам  потрібен колективний  Мойсей, який сходить на гору за скрижалями мудрості і «новими медійними понятіями» …

 Ущербність сьогоднішньої ситуації не була б такою очевидною, якби цей військовий дрейф стражів демократії не був зумовлений банальним фінансовим фактором. Розкол журналістського середовища несе пряму вигоду  невеликій групці «хороших хлопців» (редакторів та журналістів), які існують в ніші постійної війни за кошти навколополітичних спонсорів. Той продукт, який Вони видають споживачам уже не є журналістикою, бо по-суті боротьба ведеться не за «правду», «свободу слова» і т. ін., а за прихильність «спонсора-папи», який має забезпечити реципієнта «бомбонами» та іншою «благодаттю» після перемоги своєї команди у президентській виборчій війні( про це у розпалі боротьби якось забувається).  

Зараз  же ситуація змінилась. Фактично, соціальні та блогові мережі, інтернет-сайти почали бути реальними конкурентами «хорошим хлопцям» в донесенні інформації. Це привело  до непублічної братовбивчої війни за кошти спонсорів і саме тоді стало зрозуміло, що розкол у медіа-середовищі уже став неминучим. «Захищай свої інвестиції» – так звучить золоте правило банкіра. На інтуїтивному рівні його відчувають всі ділки, що живуть від продажу журналістських стандартів. Вони готові потопити весь журналістський  «Титанік»  і знову виплисти на революційних шлюпках зі своїми спонсорами у не таке світле, але все-ще повне бомбонів майбутнє …  Для тих, хто зарився в окопах  партійних  та джинсових  кас,  правда і об’єктивність фактично стали неважливими. Бо такі стандарти  вимагають від протиборствуючих сторін  вистрибнути  на повній швидкості  з броньовика  передвиборчої пропаганди.

Але повернемось до фантазій про поганий мир.

Більшість адекватних спеціалістів в сфері інформації будуть задіяні у виборчій кампанії цього року. Тому  неформальний «пакт про ненапад»  має бути зведений, обговорений і прийнятий  максимум до кінця першої декади 2014 року.  Далі  ця діяльність буде неперспективною, оскільки нестиме більше відтінок маніпулятивних технологій, ніж реальних змін інформаційного середовища.

Звичайно, до змін медійники мають дозріти самі. Але деякі тези варто публічно оголосити, щоб цю утопічну  дискусію хоча б розпочати . Ось пропоновані тези для  «договору про ненапад»:

–         Всі рекламні матеріали подаються з плашкою чи позначкою  ( Спільна позиція журналістського середовища у цьому питанні буде мати вплив на рекламодавців, які змушені будуть піти на зміни правил гри, оскільки рекламний ринок в області не такий великий і у рекламодавців і замовників джинси просто не буде другого виходу, як піти на поступки спільній згуртованій журналістській позиції) .

–         Гроші за замовні матеріали пропускаються через касу  (  Відсутність чорного ринку журналістики відродить довіру до ЗМІ. Замовники платних матеріалів будуть змушені підтягувати рівень своїх замовних публікацій, оскільки їх низький рівень буде відбиватися на репутації замовника. Також у  чесній політиці, щодо доходів від замовних матеріалів зацікавлені журналісти, які зі збільшенням  відкритих доходів можуть розраховувати на кращі власні умови фінансування, вимагати збільшення зарплат, додаткових соціальних гарантій своєї роботи ).

–         Матеріали на сайтах та в газетах повинні бути підписані реальним ім’ям журналіста, що працює на видання чи сайт. Матеріали, що підписані вигаданими людьми, або зовсім не підписані  мають мати відповідну позначку ( Анонімність у діяльності веде журналіста до безвідповідальності і  робить його маніпулятором, оскільки анонімна суб’єктивність –  це трохи інше ніж авторизована суб’єктивність блогерів, які суб’єктивну інформацію підписують власним прізвищем ).

–         Інтернет сайти повинні перейти на безанонімне  коментування матеріалів.  ( Анонімне коментування  переносить відповідальність за образи, брехню, жовч повністю на плечі адміністрації сайту. У разі авторизації  – відповідальність  нестимуть  користувачі, які висвітлюючи своє ім’я будуть вибирати слова і відповідатимуть за свої образи. Відповідно рівень дискусії буде позитивний. Дискусії будуть народжувати істину, а не плодити ворогів і недовіру та загальну параною, що викликана безвідповідальністю в коментуванні.

–         На час залучення до партійної діяльності,журналіст не  пише на політичні теми, що стосується його політичної сили чи його опонентів ( у журналіста  виникає прямий  конфлікт інтересів ). Винятком є політичні статті, де подаються і думка опонента, яка не викривлюється журналістськими коментарями.

–         Журналісти, що працюють на  різні політичні сили не повинні  ставити під сумнів чи прямо, чи опосередковано компетенції опонентів з іншого політичного табору. Міжособистісні образи вирішуються не публічно. Одним з варіантів  не публічного вирішення медійних проблем, що не потребують публічності є т.зв. Третейський суд.  За допомогою третейського суду з числа найбільш поважних членів журналістського середовища ( 5 чол. представники інтернет-змі, газет, телебачення, радіо і блогів, що мають абсолютну довіру свого середовища ) залагоджується проблеми. Виносяться рішення, що є правилом для всього медіа -середовища.

–         Особистий фінансовий інтерес журналістів має реалізовуватися в рамках моралі і етики по відношенню до своїх читачів ( слухачів, глядачів ). Якщо журналіст свідомо іде на обман своїх читачів то середовище повинно вплинути на нього. Від бесіди до повного ігнорування і остракізму.

Ніхто не знає, що буде після Євромайдану. Так само, як ніхто не знає,що буде після президентської кампанії. Тенденції говорять про те, що «хороші» і «погані» хлопці взялись за револьвери (у нашому випадку за вентилятори, на які за гроші пропагандистів буде вкидатися лайно на голови споживачів інформації). Але  часу для підписання умовного «пакту про ненапад» ще трохи залишилось.

Ми ж європейці, чи не так? …