Мученики Майдану. Во ім’я кого?(плюс чудовий фоторепортаж)

 Автор тексту і фото: Альона ЧОРНА

Більше ніж за місяць Євромайдан став подією №1 в світі. Зараз як ніколи увага прикута до світлого майбутнього, що має наступити через мучеників, які мужньо зносять страждання. Які добровільно покинули сімʼї, залишили дітей на сусідів і прийняли своєрідний постриг Майдану. Вони несуть варту, готують їжу, сплять долілиць по дві-три години, і вірують у перемогу. У кожного мешканця Майдану Незалежності – своя залежність, обов’язки і страждання. Для всіх – однакові правила і схожа їжа. А ще – «пастори», які оповідають, що страждання і муки дадуть свої плоди. Результатів своїх подвигів люди поки що не бачать. Але вірують. Поки що.

Отож, далі мова піде не про прихожан Майдану, які цивілізовано поспішають туди після роботи. Чи на вихідних. Поговоримо про тих, хто днює й ночує заради ЄС.

«Мене Руслана покликала»

Так жінка років 45 – пані Марія Денисова приїхала до Києва через Руслану. – Я з перших днів. Навіть додому ще не їхала. На родичів все кинула. Ну вони ж розуміють. Допомагають, як можуть. А як інакше? Мене ж Руслана покликала, – майже плачучи розповідає жінка. – Як покликала? Ви знайомі? – Та ні, вона виступала, всіх кликала. Я зібрала речі і тієї ж ночі виїхала з Харкова. Може поїду ще до завершення Майдану, але на Новий рік буду тут. Треба людям їсти готувати…А ви знаєте, я за 25 років подружнього життя скільки не начистила картоплі, як тут. Мішок картоплі в день начищаю, нарізку. Страх, як важко. Але краще зараз помучитися і потім добре жити, – сумним, але сповненим ентузіазму голосом розповідає пані Марії.

Закрив кіоск і на Майдан

Не один  тиждень свіжим київським повітрям дихають  і наші буковинці. Кажуть, що важко, але в них є грубка-труба. То хоча б не холодно. Олег з Садгори радіє, що я землячка. Дає мені цукерку і запрошує приходити ще. Я ж прошу дозволу заглянути всередину палатки. Загалом не можна, бо там сплять хлопці. Але по-земляцьки декілька кадрів таки зробила. В «домівках» протестувальників холодно, всі сплять в теплому одязі, шапках, скрутившись  калачиками. Дехто – горілиць.

Почувши, що я з Чернівців, до розмови долучається хлопець Олексій. Він заради ЄС закрив на певний час, на Калинівському авто ринку кіоск швидкого харчування.  Каже, що все вірно. Заробляв не так уже й багато. А тут – суспільно важливий.

Село лишилося без хазяїна

Не кіоск, а Білівську сільську раду (Тернопільська обл..) тимчасово покинув на секретаря її молодий очільник Володимир Шматько. Чоловік несе варту в будинку профспілок і каже, що буде там скільки, скільки треба. Про його діяльність дізналася майже випадково. Арсеній Яценюк входячи в приміщення, де поки що служить сільський голова сказав йому: «Ну ти мене завів!».  – Як це так «завів»?, – питаю.

– Арсеній гарно сказав. Мені сподобалося, що він принаймні це визнав. Загалом коли розпочався їхній виступ на майдані (опозиціонерів, – прим. авт..), вони збиралися в будинку профспілок, радилися. Тоді я впевнено сказав Арсенію Петровичу: «Кажіть, що будете робити! От яке рішення? Бо й ми не знаємо робити». Арсеній Петрович здивувався, розповідав алгоритм дій, ми дискутували.  Потім він пішов на сцену. Тепер каже, що я його надихнув. Я простий, сільський голова з Тернопільської області, але я його надихнув і мені приємно!, – каже сільський голова.

Кому війна, а кому мати рідна

Чимало штатних мітингувальників – безробітні. У багатьох сезонні роботи. Великий сектор складають безпритульні. Їхнє й так мученицьке життя на певний час набуває певної структури. І гордо затягуючи  цигарку, вони теж – євро інтегратори.

Не обходиться на Майдані без оперативного бізнесу: активно продаються магніти, кружки, значки… Все з символікою Майдану. Поряд з наметами, польовою кухнею ходить туди-сюди хлопчина з голубами – теж для фото. Каже, що його птахи – посланці миру. Тому за його прогнозами – війни не буде.

І фоторепортаж (Втомлені обличчя Майдану)