Зловещее очарование

04.12.2013

                                                                  Автор: Святослав Вишинський

 

Засідання медіа-клубу «Незалежний сектор» на тему «Як прогодуватись «вартовим демократії?»» виявилось доволі плідним з точки зору політичної фізіогноміки. Як часто буває на такого роду заходах, учасники розслабляються і говорять багато такого, чого не сказали би на прес-конференціях чи перед студійними телекамерами. Левову частку неформальних чуток можна почерпнути саме на цих посиденьких і в кулуарних бесідах у пабах і кав’ярнях – після них. Подібного роду дискусії становлять окремий жанр і колись іще знайдуть свого поета – редактор газети «Свобода слова» Сергій Сулима і директор мережі «Буковинська книга» Віктор Довганич уже задали належний тон. 

За результатами медіа-клубу я виділив для себе новий тип громадського діяча, що буквально на наших очах кристалізується в буковинському інформаційному просторі. Вірогідно, перші нотки цього своєрідного типу поведінки задав відсторонений гендиректор каналу ТВА Василь Забродський – десь у часі скандального конфлікту з народними депутатами – з погрозами відстріляти їм пікантні місця, емоційними – і далекими  від якого-небудь журналістського етикету – обвинуваченнями опозиції, нецензурною лайкою в соціальних мережах і серією щирих визнань у тому, що ні сам Василь Іванович, ні очолюваний ним телеканал не є і не були «білими та пухнастими». Власне, всі ті речі, котрі мали би дощенту зіпсувати його імідж і назавжди викинути з публічного поля, на якому прийнято лицемірити і вдавати святенників. 

Але цього не сталось. Це можна було би списати на те, що до харизми Василя Забродського в Чернівцях уже звикли і її не сприймають як щось екстраординарне – але, видається, ситуація значно складніша. «Феномен Віктора Довганича» є цьому своєрідним підтвердженням. Попри все, що їх розділяє, можна сказати напевно одне: і Віктор Михайлович, і Василь Іванович одного ясного чи похмурого дня зрозуміли, що грати без масок – попросту зручніше. З того часу буковинський політикум збагатився доморощеним варіантом «нової щирості»: такого типу поведінки публічних осіб, який демонструє (дійсну або вдавану) відсутність задніх думок і небажання грати роль «правильних» людей. 

Такий типаж не боїться вголос говорити речі, про які інші волять мовчати чи обходитись прозорими натяками. Він не знає межі між цензурним і нецензурним, і дозволяє собі порушувати всі мислимі правила дипломатії та етикету. Він безпосередній у своїх діях і нарочито виказує байдужість до так званої «громадської думки», суспільного осуду та ін. популярних у демократичній спільноті забобонів, якими зі школи залякають підростаюче покоління державних мужів, журналістів та імідж-мейкерів, привчаючи їх до постійної брехні у прямій відповідності до публічних очікувань. Все те, що мало би привести його до публічного самогубства – такий тип діяча активно задіює у своїй роботі. Його образ – це гра без образу. «Простота», яка підкоповує. І нарешті приводить його до тріумфу. 

«Зловещее очарование», як я би це назвав, дає свої результати. Медійний успіх – а головне постійний запит, який отримують такі персони, як Дмитро Корчинський, Олег Ляшко, Олександр Лукашенко чи Володимир Жириновський – а за ними і новітня плеяда радикалів, які не бояться демонструвати хамство і нетолерантність – вказує на те, що змінюється і суспільство, і правила гри у ньому. «Правильні» хлопчики при галстуках більше не в моді – від них несе нудьгою, відтак народ вимагає такої гри, яка більше не видається грою. Політика перетворюється на reality show, де рівень популярності і тривалість медійного життя тотожні рівню скандальності та кількості порушених табу. «No more Mr. Nice Guy» означає формулу успіху. 

На засіданні 15 листопада Віктор Довганич у цьому сенсі був чи не найколоритніший – у контексті останніх медійних викриттів йому довелось вислухати не одну тираду від політологів і журналістів стосовно «аморальності» його вчинку, «зухвалості» намірів та «непримустимості» такої поведінки. Це могло би знітити і змусити виправдовуватись кого завгодно – тільки не новопризначеного реформатора чернівецьких книгарень. Віктор Михайлович відсік усі аргументи одним махом – так віртуозно, як цього не зробив би ніхто з присутніх за круглим столом – погодившись з усіма обвинуваченнями. «Элементарно, Ватсон!» Кажете, аморальний? – Так, мій вчинок аморальний. Кажете, здійснював підкуп? – Так, підкуповував і навіть недоплачував у силу власної нечистоплотності з грошима. І сам розміщував. І буду далі це робити. 

Якби круглий стіл транслювався не в Інтернет на сайт «Чернівці TV», а у primetimeякогось ефірного телеканалу, Віктор Довганич уже став би народним героєм. Декілька таких «килимних бомбардувань», і я гарантую, що дуже скоро з’явився би стабільний відсоток чернівчан, котрі обома руками підтримували би все, що він робить і говорить. Чим скандальніше – тим краще. Чим більше викриттів і відвертих зізнань – тим захопливіше. Тим вищий градус. Тим зловісніше зачарування. 

Суть цієї гри полягає в тому, що той, хто зриває маски – першим, правдиво чи ні, зриває маску із себе. Ламає стереотип і стає невразливим до зовнішньої критики. Бо що ви зможете заперечити людині, яка готова публічно покаятись у будь-яких гріхах і заявляє, що їй «по барабану»? Визнання своєї погрішності розв’язує язик і руки, і з видимого недоліку перетворюється на козир. У цьому є щось від ролі блазня, який серед усіх придворних чи не є єдиний – вільний від суспільних ролей і може говорити правду. Або те, що виглядає на правду. Зриваючи овації та приязнь глядачів. 

Маскою блазня цей тип, однак, не обмежується. Ще трохи, і втомлений правдорубами, натовп закличе «щирих злочинців». Котрі не вдаватимуть із себе законників, але будуть чинити і говорити у відповідності до того, ким вони є насправді. На зміну таємним злодійствам прийдуть злодійства показові – а публічні страти зміняться публічними вбивствами. Коли реальність перетвориться на шоу, репліка Василя Забродського «Ми не журналісти – ми замовні кілери» звучатиме без жодних «тоді» і «якби». Все начистоту – і чим зухваліше, тим цікавіше. «Вот самое невероятное», як переконливо стверджує кат у відомій казці Ганса-Крістіана Андерсена. 

Я вже в очікуванні того часу, коли журналісти будуть відверто говорити на кого працюють і скільки отримують. Я чекаю на політиків, які скажуть: «Так, ми аморальні, ми не дотримуємось обіцянок, наші руки завжди крали». І я знаю, що прийде і той натовп, котрий гучніше плескатиме не канатоходцям, а блазням, що стрибають через їхні голови. В останній з опублікованих «плівок Довганича» редактор газети «Час» Петро Кобевко скаржиться на безпринципність народного депутата від «Батьківщини», який його «кидає» від виборів до виборів і навіть не думає виправдовуватись. Чернівецький політик заявляє наближеним: «Я такий є». Але «вічно» цей «дурдом» «продовжуватись не може». Прийде пора – і він скаже це народу. І думаєте, програє?

Comments

comments

Коментарі
  • Скоро буде я в тому старому брежнєвському анекдоті: праску боїшся вмикати, бо звідти почнуть говорити про Довганича.

  • Політолог моральний авторитет Ігор Буркут офіційно заявив, що жоден журналіст не подає руки Довганичу, не стає з ним до розмови, не сідає з ним за один стіл…

  • Хай Буркут, видатний моральний авторитет (справді? це він себе таким вважає? з якої радості?) вказує політологам, що робити. Прокинувся дідок! І без нього ніхто з журналістів не сідає більше з Довганичем за один стіл – бояться проколотися з “бомбонами”.

  • Комісія з журналістської етики запросила Чернівецьких журналістів та редакторів друкованих, електронних та онлайн-видань на відверту розмову про стандарти журналістської етики в регіоні та в Україні. Вже пройшло майже пів години відвертої розмови, як «утренней лошадью» прискакав полевой командир, поціновувач гнилої ковбаси заслужений журналіст Петя Кобевко. Але побачивши в залі мене вискочив як ошпарений, пробурчавши про несумісність знаходитись в одному приміщенні з його викривачем. Ну і зовсім чесний Юра Чорней не витримав і, за компанію, теж сіганув. Одним словом — демократи.

  • А что Петров Кобевко журналист? Странно. А что Довганич первый кто уличил Кобевко в заказухе.? странно. А что многие журналисты подают Кобевку руку? И не боятся что она. Будет плохо пахнуть ! СТРАННО? Нет ЗАКОНОМЕРНО!!!!!

  • дивіться бо корчинського садануть, а за ним і довганича. влада таких використовує і викидає як ганчірки. довганич, бійся бога!

  • одного Бога і боюсь. А що всі опозиціонери вже святі, домовились з Богом.

  • а я нікого не прошу тим більше не змушую мені вірити. Сам нікому не вірю. Одним словом – Мюллер!

  • Він правду говорить, така людина.
    А що краще за пазухой тримати
    чи брехати.

  • Мне кажется, что сын Довганича, -Александр, – достаточно порядный человек, стыдится своего отца…..

  • Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

    Щоб додати фото у коментар, необхідно в текст вставити ссилку на фото.

    Як Чернівці перетворюють на село?

    Останні новини