Мітинг по-чернівецькі (про європейський бунт)

 Автор: Святослав  Вишинський 

У річницю «помаранчевого» Майдану 2004 р. на Центральній пл. Чернівців знову зібрались протестувальники – цього разу на підтримку евроінтеграційного курсу України. Після т.зв. «призупинення» процесу підготовки укладення угоди про асоціацію з Европейським Союзом, несподівано оголошеного урядом Миколи Азарова, опозиція отримала стратегічний carte blanche у критиці діючого режиму. Владна Партія регіонів – чи, радше, персонально Президент Віктор Янукович – учоргове продемонстрували власну «послідовність у непослідовності», відтермінувавши підписання угоди, що мала надати остаточного оформлення зовнішньополітичному курсу України. 

Новітній «Евромайдан» у Чернівцях, однак, радше розчарував, аніж уселив надії в краще майбутнє. 22 листопада на головній площі міста з’явились два намети, біля яких чергували активісти ВО «Свобода» та ВО «Батьківщина». О 17:00 розпочався основний мітинг, котрий зібрав близько 500 учасників – дещо більше, ніж очікував я, і суттєво менше, ніж очікували організатори. Власне, з цього можна й починати, констатувавши цілковиту втрату зв’язку між опозицією і народом. 

У відповідь на запитання Ігоря Буркута в ефірі програми «Політика» на каналі ТВА депутат Чернівецької міської ради Олексій Каспрук заявляв, що Об’єднана опозиція, при бажанні, може зібрати акцію на підтримку евроінтеграції, за масштабами аналогічну Буковинському віче, організованому владою 3 листопада. Тоді, за різними оцінками, силами обласної і районних адміністрацій на Центральну пл. Чернівців звезли від 12 до 15 тис. працівників бюджетної сфери, які в єдиному пориві проголосували «за» підтримку президентського курсу на зближення з ЕС. ВО «Батьківщина» та ін. опозиційні партії показово відмовились брати участь у цьому дійстві, назвавши його «постановочним», хоча і прийшли на площу поспілкуватись зі ЗМІ. 

Як видно, деякі політики дуже переоцінили свій вплив на маси, і чернівецький «Евромайдан» це наочно продемонстрував. Погодьтесь, маючи, за даними останнього соціологічного опитування, 72% підтримки евроінтеграційних прагнень України в місті Чернівці, дуже дивно зібрати на площі всього півтисячі мітингувальників – серед яких половина – журналісти і партійні функціонери. В ситуації настільки скандального відступу Уряду, що його Арсеній Яценюк у парламенті назвав «державною зрадою», чернівчани демонструють справжню клінічну толерантність. А політичні лідери – клінічну непрофесійність. 

«Місто спить, голова болить». Тепер ні владний «батіг», ні опозиційний «пряник» не спонукають людей до реальних дій. Не дивно, що після всієї цієї нацдемівської риторики ні про що, яка остаточно вимотала всіх присутніх на мітингу, громадські діячі перейшли до з’ясувань стосунків. Гризня за партійні прапори в дусі «хто посмів принести більше» (камінь у город УДАРу) – чи не головний показник того, що опозиція не тільки не об’єднана, але й обтяжена низкою комплексів. Заяви деяких аутсайдерів свідчать лишень про те, що молоді і не дуже перспективні лідери відчули нову хвилю, в руслі якої політичні дивіденди здобуваються під маскою «громадянського» протесту. 

Втім, як показує досвід «Пори» та ін. креатур Помаранчевої революції, ця гра триватиме недовго: новітні Каськіви швидко зорієнтуються, що стрибнули не в той потяг. Проте якщо старечі стогони нацдемів на мітингу були чимось самою собою зрозумілим та очікуваним, то розгубленість молоді вразила найбільше. Як точно відзначив Сергій Воронцов: «тотальна відcутність смислів і помислів». Здається, чіткого і прагматичного плану дій немає не тільки в партійних функціонерів, але й у представників ефемерного «громадянського суспільства». Ті романтичні коментарі, які давали журналістам присутні студенти-політологи, виглядали як переказ байок про казкові заморські краї – і казкове заморське майбутнє. Жодної конкретики про Евросоюз, а відтак жодної конкретики на шляху до нього. Можливо, саме тому на акції студентів було менше сотні, і жодних порухів до створення міжвузівського страйкому в Чернівцях поки що не видно. 

Мені сподобався бойовий виступ «свободівця» Андрія Ілюка. Проте здивувала наступна заява націоналістів про захист результатів Буковинського віча: «…Виходячи з волі громади Чернівецької області, виявленої 3 листопада 2013 року під час відзначення 95-ї річниці Буковинського віча, ми … ініціюємо скликання позачергової сесії Чернівецької обласної ради». Це при тому, що 2 листопада депутат Першотравневої районної ради від ВО «Свобода» Артем Алтухов, коментуючи Віче, заявляв, що «влада зжене бюджетників і студентів на свій захід», а «евроінтеграція не повинна відбуватися у совєцький спосіб». Результати події, яку раніше сама опозиція називала «постановочною», тепер та ж опозиція планує відстоювати на сесії обласної ради. Ще зовсім недавно скликання позачергової сесії межувало з «провладністю» – тепер же захист сумнівних рішень організованого владою заходу є прямим шляхом в опозицію. 

Схоже, як нещодавно відмітив у мережі «Facebook» Георгій Галиць, «просунуті представники українського суспільства» справді розмовляють «як сліпий з глухим і не чують один одного». Незрозуміло тільки, ким у цій репліці заступник голови ОДА вважає владу – сліпою чи глухою – що, правда, в ситуації загального абсурду вже не настільки принципово. Результат-бо все рівно один і той же: яку би позицію не зайняв один учасник «діалогу», його опонент візьме протилежну. 

І доки політики ведуть беззмістовну боротьбу за корито, я думаю про 15 тис. учителів і медиків Буковини, які почали збиратись на Центральній пл. Чернівців з вимогою відставки Уряду і Президента. І про Михайла Папієва, який виступав перед ними, закликаючи протриматись до ранку, коли він організував намети, польову кухню і привіз людей з районів. Георгій Галиць заявив, що почувається одуреним і готовий скласти партійний квиток і перейти в опозицію. На площі десятки тисяч протестуючих. У всіх бойовий настрій. Люди зігріваються гарячим чаєм і готові стояти до кінця.