Тарас Прохасько: «…є жінки, існування яких надає сенс всьому, що ти робиш»(нічний Таймс)

10.09.2013

 прохаськоТарас Прохасько – письменник, якого варто читати. З яким варто говорити. Один з гостей фестивалю«MeridianCzernowitz». Серед людей його відрізняє рідкісне відчуття – відчуття міри. Його презентації, промови і книги ніколи не затягуються і не перетворюються у нудний кисель. Так тонко він відчуває зайве, мертве, нецікаве. Розмовляємо із Тарасом про кризи та ілюзії життя.

І все це подекуди не вміщується у голові, але вміщується у життя.

— Є певний період, коли люди не помічають вік. Але у дитинстві і ближче до старості – вік істотно впливає на світогляд. З цим пов’язані велики кризи життя. Наприклад, підліткова криза, криза середнього віку.  Що вам дали подібні кризи?

Не думав, що криза середнього віку – це серйозна річ. Але вона виявилася відчутною.  До багато чого, що я декларував і робив, почав ставитися навіть не іронічно, а скептично. І відчув, що ось останній момент, коли можна зробити істотну ревізію зробленого, коли ти ще у повній силі. І якась частина ідеалів, ілюзій були зруйновані.  Я не відмовляюся від того. що робив. Зрозумів – все було добре, але зараз треба інакше.  Що мені сподобалося – те, що відпали страхи. Багато внутрішніх, подекуди непомітних страхів.  Я зрозумів, що не варто боятися. Важливо багато речей прийняти.  І прийшло дуже приємне розуміння, – не треба метушитися, сіпатися, відхилятися. Жити стало легше,  спокійніше. Внутрішній спокій прийшов.  А щодо юнацької кризи. Вона пов’язана у мене із Чернівцями. Я служив тут в армії. І до цього моменту  жив у світі ідеальних родинних стосунків, книг і т.д. І був таким відлюдьком.  І в армії побачив скільки містить в собі людина. І ці прояви можуть бути шокуючими, подекуди навіть небезпечними. Але все це вміщується в .. людськість. І все це подекуди не вміщується у голові, але вміщується у життя. І ти маєш зрозуміти, що люди, які неймовірно відрізняються від того, до чого ти звик – це люди, нічим не гірші за тебе. І вони є такими ж вартісними.

 Ви це ще там зрозуміли. Чи потім?

 – Ще там

– Кризи, як правило, пов’язані із роздумами про кінцевість життя. Власне, без цього і не було б таких криз. Які події у житті змінювали ваше ставлення до смерті?

– Те, про що ви кажете — це моя головна мотивація для занять літературою взагалі. У кожного з літераторів, митців – свої мотиви.  Хтось прагне самовираження, хтось – відомості. Мотивів дуже багато. Це мій мотив. Для мене важлива фіксація цих миттєвостей життя, яке минає, така архівація. Для мене це є надзвичайно важливим.

 Земля, це майстерня, де ми виковуємо душу протягом життя

 -Ви притримуєтесь східних поглядів, де вважають, що душа перероджується, отримуючі нові і нові тіла і все закінчується просвітленням, коли цей ланцюг нових народжень припиняється, чи  вам близька христянська точка зору?

– Християнська. Душа, на мій погляд, одноразовий продукт. Земля, це майстерня, де ми виковуємо душу протягом життя. Це наш продукт, так би мовити. Вона нам дається і ми її доробляємо –  це наша частина роботи.. А сама душа потрібна для чогось більшого, для втілення якогось більшого Божого задуму.  Про який ми не можемо здогадуватися, але, за великим рахунком, нам це і не потрібно.

– Бальзак казав, що життя є шляхом руйнування ілюзій. Це нормальне визначення?

З цим можна погодитися. Але чим «добрі» такі визначення, вони звучать, як остаточний якийсь висновок. Але вони не мають сенсу без сукупності багатьох інших визначень. Тобто життя є і руйнуванням ілюзій і ще чимсь, і ще. Мені дуже подобається єврейська притча. Один учень прийшов до равина і питає: «Що таке життя?»

Равин подумав і каже: життя – це фонтан. Учень вбив собі це в голову  і потім мав дуже багато роздумів, мандрівок, пригод  і весь час робив це з метою, щоб пересвідчитися у правильності визначення. І нарешті, через багато років він прийшов до того ж   равина, почав йому дякувати і казати: ви мали рацію.

В чому?

Життя – то фонтан.

Да? Звідки ти таке взяв.

Та ви казали.

Я казав? Ну так, життя – це фонтан….А може й ні.

 Відносини з жінками має також стосунок до криз та ілюзій. Яку ви бачити роль жінки в житті чоловіка?

Я не знаю чи то універсально, чи ні. Але особисто я  відчував, що є якісь такі жінки, присутність, існування яких надає сенсу всьому тому, що ми називаємо діяльністю. І мені здавалося якось страшенно прикро, якось діяти, робити, якщо не було цієї  спостережниці.  

Відсутність спостерігача позбавляє сенсу

Мені так задавалося. Може це ілюзія, якої я не позбувся. Але мені здавалося, що все ж таки все замкнене на тому, що повинен бути якийсь спостерігач твого життя. І у випадку чоловіка, найкращим спостерігачем є жінка.  І, крім того, тут можна досягнути близькості, яка є оправдана, природна. Тобто у цій близькості, у вигляді потенціалу є щось таке, до чого вона може доправадити. Тут не йдеться про тілесну любов, чи народження дитини.  Але сама ця штука що є така різність. У людській природі є одна велика відмінність: чоловіки і жінки. Коли між цими двома стихіями відбувається ця близькість, вона мені здається дивнішою, аніж інші. Тобто це вже є переступлення Богом зведеного бар’єру.

Виходиш за межі самого себе

Так, виходиш за себе. У щось зовсім інше. У щось подібне і кардинально протилежне.  Навіть, якщо йдеться, як  казав – про спостерігача. Ще така банальна річ. Вульгарна і проста,  коли я десь подорожую, то як би мені не було цікаво самому, як би на те все не дивився, спостерігав, запам’ятовував, насолоджувався всім побаченим і пережитим, але..В цьому нема сенсу, якщо порівняти із тим, коли є хтось поруч, кому це все можна  показати.

  Яка роль літератури житті людини. Що вона змінює? Для чого вона?

 Люди починають краще себе розуміти. Звісно,сам письменник починає жити осмисленіше. І мені здається, що найкраще, найголовніше завдання літератури – це спонукання до осмислень окремих людей.  І найцінніше, що чужа думка показує, що можна взагалідумати. Була популярна спортивна німецька програма у радянські часи: «Роби як ми. Роби з нами. Роби краще за нас». Діти дивилися. Там показували різні спортивні вправи, і виявляється, що можна підтягатися, можна на надувному м’ячі робити вправи…А я, можливо, цього не знав. Власне, те ж саме із читанням. Але вже у мисленні. Читаєш, що хтось думає про щось таке. І ти бачиш, що просто можна і варто задумуватися про такі речі. 

 Розмовляв Сергій Воронцов Цілий матеріал вийде друком у газеті ” Чернівці”

Коментарі
  • Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

    Щоб додати фото у коментар, необхідно в текст вставити ссилку на фото.

    Затягнути пояси і ходити пішки

    Останні новини