А на хрєна ж ви читаєте… Буковинські газетні шоки тижня (ч.1)
Один партійний функціонер, що мешкає неподалік, коли йому сказали, що людство обурюється тим, що викладають на партійному сайті, по-простому запитав: « а на хрєна ж ви читаєте». Питання слушне. Мені сподобалося.Часто купував газети, щоб швиденько проглянути заголовки, загальний зміст. А потім якось почав вчитуватися. Культурний шок пережив, не повірите. Тепер хочу ділится із іншими. Що на цьому тижні?
Газета « Версії» надрукувала інтерв’ю з ветераном ОУН-УПА Дмитро Том’юком(автор Мар’яна АнтнонюК). Багато займався я історію Чернівців, але це перевершило найсміливіші мої припущення.
Починається матеріал звичайно. – «Сім літ зброя з плечей мені не злазила» Після цього йде ще одна сильна фраза: «Я сам був заочно засуджений совєтами до розстрілу». Далі історія того, як пана Томюка схопили радянські «стрибки» Спочатку нічого особливого, усі найдивовижніше наприкінці
«А потім і нас взяли. В одній хаті нагодували снодійним – таке вони вже практикували і з іншими. Дружина швидко ослабла і не змогла далеко відійти, тож коли влаштували облаву, її напівпритомну знайшли і забрали в КГБ. Я пішов далі, а коли прийшов до тями, то чекав її на обумовленому місці. Коли не прийшла – зрозумів, що сподіватися вже нема на що. І пішов за нею, пішов здаватися. То був 1952 рік.
(….) я прийшов до сільради, там якраз був начальник «істребітєльного батальйону». Він подзвонив в район, звідти – в область, і за мною ВНОЧІ ТЕРМІНОВО ПРИЇХАЛИ. Привезли в КГБ, показали жінку. Кажуть, що питали в неї, де я, а вона відповідала, що вони ж мене вже вбили… Тримали нас там зо ДВА ТИЖНІ. Але якраз вийшов указ не розстрілювати таких, як ми. ТО НАС ВІДПУСТИЛИ, тільки не дозволили в рідне село повертатися. ДОЗВОЛИЛИ ЖИТИ У ВІЛЬНІЙ КІМНАТІ ОДНОГО МОСКАЛЯ-ПИЯКА, який захопив квартиру румуна під час «звільнення Буковини». Спочатку я трохи працював електромонтером, але ця робота мені не подобалася – я ж майстер по дереву. Тож пізніше знайшов роботу столяра.У 56-му збудував свою халупу в Садгорі, в якій і досі живу»
Що тут сказати. Сім років людина бореться із радянською владою і отримує два тижні у СІЗО. Потім Дмитра підселяють до радянського службовця, забираючи одну кімнату. Все це у 1952 році, у сталінський період. Почитаєш це, і здається, що більш гуманного уряду, аніж сталінський, на Україні ще не було. Тим більше каже Дмитро Том’юк: «Двічі був поранений. Одного разу – навиліт у плече, я тоді ЗА ЦЕ одразу трьох поклав».
І таких деталей чимало. Це не все що вразило. Звісно, мало хто знає усі примхи радянької влади. Але це повідомлення, щонайменше, дивне. Може радянська влада і ветеранів УПА в квартири радянських службовців підселяло. Але це якесь нове обличчя тої влади))
Сергій Воронцов
Коментарі
Ветеран УПА скаржится:”Двічі був поранений. Одного разу- навиліт у плече, я тоді ЗА ЦЕ ОДРАЗУ ТРЬОХ ПОКЛАВ”. ДОЗВОЛИЛИ ЖИТИ У ВІЛЬНІЙ КІМНАТІ ОДНОГО
МОСКАЛЯ,”
а цей ветеран УПА в своїй кімнаті дозволив би жити
москалю з жінкою?
а звідки асоціація, що “москаль-пияк” це радянський держслужбовець? це перше, а друге – мабуть вояк упа, який пішов здаватися, не дуже розказував своїм конвоїрам, шо він “трьох поклав”? а відпустили – так указ же. про закінчення війни з бандерами побідоносно відзвітували у кінці 40-х, а тут ще піймали. навіть для звіту простіше було відпустити, ніж пояснювати вищому керівництву, чого раніше не впіймали. а ваащє канєша зачьот. політична непримиримість заставляє вишукувати мухи в усіх матеріалах опонентів? чи просто гонорарний фонд нема чим освоювати?))
Гуглу. Тобто, зауваження непереконливі. А у спогадах все зрозуміло. Ну-ну. А де ви бачили указ про закінчення війни із Бандерою наприкінці сорокових?)) Покажіть, будь ласка. Те, що не сказав про ” трьох” зрозуміло. але ж пише, що “заочно засуджений до розстрілу”. А щодо гонарарного фонду. Ну, просто люблю історію і написав. У Антонюк насправді класні матеріали. А у нашій пресі не блохи(мухи), а динозаври водяться. Просто ліньки час витрачати. А моя репліка про те, що не варто втрачати критичність, навіть якщо ти вважаєш щось святим. А може саме в цей момент і варто бути критичним. І. власне, Марьяна- не опонент)) Вона сама по собі. Ну, поки не розізлилася
Ви знаєте це?
Боєць УПА: піду підстрелю москалика.
“А як він тебе?”
” А мене за що?”
Не розказував, але трьох поклав за плече,
а указ, мабуть , вже був.
Це багато про що говорить.
А ви робите без зарплатні?. “МАЛАДЕЦ”
Господин Гугл, я думаю вам
по силам отличить , кто увлечён своей работой,
а кто просто отрабатывает” гонорарный фонд”.
А история жизни человека, страны -интереснее
ничего нет.
А нашу жизнь тоже будут изучать.
читаю-читаю обидві статті. В Антонюк – життєва історія. Причому переважно не нею розказана, а тим дідусем. Тут зрозуміло все, хоч і неоднозначно, суперечливо. Але як розказав – так написали. У Воронцова – спроба аналізу, але важко пояснити мотиви. Претензії чомусь до авторки статті, хоча вона лише “дзеркало”. Питання треба ставити щонайменше до оповідача, а щонайбільше до історії з її викрутасами.
до Шеф-редактора. А коли розізлилася – то що?
Звичайно, простіше критикувати і оцінювати щось чуже. Пане воронцов, ви б своі переписи зі старих газет плчитали,які так любите друкувати, там теж э що покритикувати і на логіку перевірити. То, може, з цього почнете. А з приводу журналіста, то вона спілкувалася з людиною і переповіла його історію, вона ж не мала його допитувати, як в кдб
Критикуй не критикуй, а Факты остаются в народной
памяти и через прессу, и через разные книги , и
просто передаются от человека к человеку.
Эти факты делают нашу историю.
И нашим журналистам спасибо за это.