Броніслав Тутельман: спокійно дивлюся людям в очі. Це не так мало для одного життя.

Спілкувалася: Альона Чорна

Сьогодні у рубриці “ВІДВЕСТИ ДУШУ” розмова з відомим  чернівчанином Броніславом Тутельманом – художником, фотографом, учасником численних міжнародних арт-проектів, митцем, роботи якого зберігаються у багатьох приватних колеціях світу.

•  Що для вас свобода? Свобода творити, жити, думати….

Для мене свобода рівно скільки ж, як і для будь-якої людини. Справа в тому, що ми жили у країні, де не було свободи. Я часто про це думав. Тому що в мене були немалі проблеми із владою. Вважаю, що відчуття свободи, це як талант – внутрішній стан. Цьому ніхто не вчить. А от, що робить художника художником? Думаю, це — великий знак питання. І якщо є знак питання, значить людина хоче знайти на нього відповідь. Припустимо, до цього часу Чернівці, чи зиму, малювали так. А ти задаєшся питання: а чому б не зробити це по-другому? І от коли ти хочеш це зробити по-іншому, виникає питання і ти шукаєш на нього відповідь. Настільки це успішно, судити глядачу… Але з цього починається, все ж таки. Якщо людина щось робить, будь-яке суспільство, завжди чинить спротив новому. І завжди є якийсь конфлікт, тому момент ризику завжди є і хто може сказати, чи це правильно, чи ні? Тому ти маєш бути впевненим у собі. І це є внутрішня свобода – впевненість у своїй правоті – життєвій, чи художній. Хоча, ти можеш і помилятися. У людина без відчуття свободи буде тремтіти пензлик в руці, чи фотоапарат. Так людина ніколи не зможе зробити щось самостійно. Тому свобода для мене є дуже важливою. Це як одна з умов творчої людини.

•      А успіх для вас, що означає?

Тут важливі пріоритети. Справа у тому, що успіхом можна назвати визнання. Загалом це оцінка твоєї праці. І я думаю, що це дуже важливо, для того, щоб ти усвідомив свою правоту. Яке місце успіх  займає? Тут я вважаю, якщо людина думає в першу чергу про успіх, аплодисменти, вона помиляється. Це не повинно бути на першому місці і не заради цього людина творить. Можна сказати по-іншому. Є дуже хороший, класичний приклад: один молодий письменник, через знайомих, передав свої роботи Льву Толстому. Щоб той оцінив його, почитав. Через кілька днів Толстой дав йому відповідь: «Молодой человек, если вы можете не писать, не пишите». Процес творіння – це заноза, хвороба. Тому якщо людина (письменник, художник…) може цим не займатися, краще так і зробити. А успіх – це плата. Визнання. Хоча є багато прикладів, коли людина не дочекалася успіху при життю. Це доля.

•           Що для вас гроші?

Хороше питання тим, що воно йде після свободи і успіху. Теоретично, гроші – це визнання твоєї роботи. Все має свою ціну. Не завжди це виходить, але загалом це так. Це логічне продовження твого заняття. Але, якщо людина перш ніж взятися за картину, думає, скільки вона їй принесе грошей, то це не правильно. У моєму розумінні гроші – це частина свободи. Це вільний час. Якщо мова про фотографію – це апаратура. Це так, чи інакше – нормальні умови для життя і роботи. Це здоровий спосіб життя. Це все гроші. Але гроші не мають бути самоціллю.

•          Який найважчий період у вашому житті?

У мене нема чіткого поділу на періоду. Почнемо з того, що життя взагалі складна річ. Але хто сказав, що вона має бути легкою. Це ніде не написано. Певно кожен період є по-своєму складним. Якщо брати чисто чорно-біло, то складний період для мене був достатньо багато років, тоді коли у мене була дуже велика конфронтація з радянською владою. Вони, на жаль, у боргу не залишалися і звісно, м’яко кажучи, псували якість життя. Коли ти весь час під підозрою… Це те, з чого ми почали, що таке не свобода. Жити в країні, де нема свободи – страшно. Недавно встановлювали меморіальну дошку знаменитому земляку архітектору Фрідріху Кізлер, а я стояв і думав настільки ми всі були обкрадені відсутністю інформації. У нас украли світову культуру. Зараз ми живемо в більш-менш вільній країні. Нехай вона неправильна, але все ж – це вільна країна. Це нічого спільного немає з Радянським союзом, де всі жили, як в одній великій зоні… Кожен час по-своєму цікавий.  Я загалом ціную життя, тому не можу строго поділити  на періоди. Хоча от кращий період – це коли у мене народився син. Це щастя. Щастя – народився внук, рік тому. Я його ще не бачив, бо він у Нью-Йорку. Поява нового циклу картин, наприклад, чи фотографій. Це теж свято.

•        Ви зазвичай обідаєте вдома?

Снідаю і вечеряю вдома,  а обідаю де прийдеться. Тим більше, тепер біля мене відкрився магазин-кафе «Кулінарія». Там дуже смачно і відносно недорого.

•         У вас є вороги?

Можливо. Я їх не знаю просто. Скоріше за все є заздрісники. Але це не вороги. Мені все одно. Ну є, так є.

•        Ви когось вважаєте своїм ворогом?

Ні. Я можу когось менше поважати, когось більше, але заздрість і ворожбу вважаю справою слабких людей. Сильна людина не повинна дозволяти собі розслаблятися на заздрість, на ворогів.

•         На ваш погляд, як вороги мають домовлятися?

Спершу треба зрозуміти першопричину, чому вони стали ворогами. Треба спочатку поставити діагноз конфлікту. В будь-якому випадку цивілізовані люди повинні домовлятися. Але, на жаль, це велика розкіш. Треба шукати компроміс во ім’я вищої мети. Людина повинна взагалі розуміти, чому вона на цій землі. Люди рідко це розуміють. Думають, що до них не було життя і після них не буде життя. Це людське его. На жаль.

• Яким життєвим принципам ви ніколи не зрадите?

Одне із досягнень, чи якостей мого життя – те, що я можу ходити по місту, по Кобилянській, не важливо, і я просто відчуваю радість від того, що я прожив життя і нікому не винен гроші, нікого не зрадив. Хоча життя мене неодноразово випробовувало на зраду. Це не гучні слова. Я не знаю, наприклад, як би я себе вів у екстремальних умовах. Не кожна людина може витримати біль. Тому я вдячний долі, що мені не прийшлося бути мерзотником.

• Вам доводилося колись красти?

Ні, мені не доводилося красти. Не тому що я такий святий, а так склалося. Я не любив позичати і не позичав гроші. Слава Богу, що я прожив життя і нікому не винен, не зрадив нікого. Я спокійно дивлюся людям в очі. Це не так мало для одного життя.

• Якби була можливість щось змінити, що б це було?

Думаю, що ні. Біографія людини, в кожному окремому випадку, це як мозаїка і кожне кольорове скельце – це частина мистецтва. Тому кожен період мого життя, кожен день мого життя  – це фрагмент цієї мозаїки. І в цілому – це моє життя. Деяких днів я не хотів би, викреслив б їх. Але все, що робить людське життя мозаїчною  картиною є потрібним… Я б не хотів щось змінювати. Мені подобається моє життя. Хоча багато чого не влаштовує. Одна з моїх печалей – це незнання мов. Ми жили в таких умовах. Ми жили в «совку», такої необхідності як би не було. Сьогодні – це мій найбільший сором. Як це, щоб не знати хоча б англійську мову? Просто жах. Прийнято вважати, що ніколи не пізно. Певно це правда. А мені не вистачає наполегливості, чи може це лінь. Якби то помахом чарівної пальчики – раз і вивчив мову. Але не так… Тому, є звісно речі, які я б хотів змінити. Безумовно.

• Поділіться, які книги, фільми мали на вас вплив?

Зараз я читаю менше, хоча в мене достатньо хороша бібліотека. Вважаю, що книг, які формують тебе, як особистість, не так багато. В першу чергу – це Біблія,  безумовно. Є книги, якими я зачитувався десь у двадцятирічному віці. Це були, як правило, заборонені книги у Радянському Союзі. Це Ніцше, Кнут Гамсун… Прийнято вважати, що з роками смаки змінюються, але це залишається назавжди. Дуже подобають книги Андрія Платонова, Булгакова, поезія Мандельштама, Цвєтаєвої. Це автори, яких хочеться перечитувати. Також – Чехов, Бабель. Це класика, яка формує твій світогляд. Завжди, не по роках, любив серйозну літературу – філософську, психологічну, а поверхневі речі я не читав. Тим більше зараз не читаю.

Щодо фільмів. Один з улюблених і близьких для мене режисерів є Параджанов. Пригадую, мені було років шістнадцять, коли побачив «Тіні забутих предків». Я був вражений. Безумовно вплив на мене мав італійський неореалізм. Крім цього надзвичайно сильно вразив французький фільм «Пир хищников». Як на мене, більш страшнішого фільму про війну я не бачив.

• У вас є улюблений анекдот? Є. Цей анекдот якраз в контексті того, що відбувається з нашим життям, з політикою і т.д. В першу чергу це стосується Путіна і його правління. Армянское радио спрашивают:

– Что такое демагог?

Ответ:

– Это когда мужчина доказывает женщине, что мягкий член лучше твердого.

Це демагог. Майже теж саме, що робить зараз Путін на весь світ. Хоча цей анекдот старий, але я його тепер часто розказую. Колись була ціла культура анекдотів, а зараз таких яскравих нема. Це теж цікаве явище. Колись за анекдот і до в’язниці можна було сісти. А зараз ніби й вільно, а анекдоти не народжуються.