Як Яценюка у Чернівцях грали. Про наперстки з журналістами, потяг в нікуди і куди повернути Яценюка(плюс фоторепортаж)

Так вы оцениваете наш Университет, что закончившим его прямая дорога на Калину.
А назовите какие предприятия у нас есть, которые
таки требуют специалистов.
Все предприятия заменил Калиновский.
У меня там учится брат, ни одной копейки никому не дал, грызёт науки по – чёрному.
А знаете, сколько наших выпускников работает
по специальности в Америке, Японии, в ЕС, в России.
Посмотрите в одноклассниках.
Тут они не нашли работу.

Повний текст промови прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка у Мармуровій залі ЧНУ 3 жовтня 2015 року

Шановні студенти, мої дорогі батьки! Це для мене, звичайно, хвилюючий момент, бо це те, що тобі близьке, це те, що виховало особистість у тобі, і фактично Чернівці і наш університет дали можливість мені очолити уряд України. І я це високо ціную. І високо ціную кожного викладача, який зараз знаходиться у цій залі і приклав свої зусилля, щоб з мене зробити люди, як кажуть у нас на Буковині.
Ми сьогодні провели дуже багато святкових заходів: відкрили завдяки університету, завдяки студентству і викладачам пам’ятник першому ректору, який був членом Австрійського парламенту, який добився того, щоб наш університет був. Який своєю волею, харизмою (бо кажуть, що він був великим оратором) довів в Австро-Угорській імперії, що замість того, щоб в різних шести великих містах будувати університети, його збудували в Чернівцях. Тому цей приклад – першого ректора університету надихає. Надихає на те, щоби брати приклад з таких людей, які не зупиняються. Брати приклад з таких людей, які вірять. Брати приклад з таких людей, які добиваються свого.
І саме з цим закликом я приїхав сюди в Чернівці, в своє рідне місто, до свого рідного університету. Поговорити з вами про те, як нам разом змінювати країну. Що кожен з вас повинен зробити для того, щоб наша країна стала іншою? І які цілі ми повинні для себе поставити?

Важко зрівняти будь-яку країну в Європі, яка має стільки викликів, скільки маєм ми. Україна в стані війни. Вона воює з Російською Федерацією, яка є ядерною державою. І, на жаль, до завершення цієї війни дуже і дуже далеко. Незаконна анексія Криму, захоплення Донецька і Луганська, Мінський процес, який поки що – процес, а не результат, не надає великої впевненості в тому, що завтра в Україні наступить мир і російські війська відступлять. Більше того, я з вами поділюся своїм баченням. Вважаю, що Росія не бажає виконувати Мінські угоди і робить все для того, щоб затягнути процес, викупити час і основна мета Російської Федерації – це не Донецьк і Луганськ, а вся Україна і повернення всієї України під вплив РФ – не змінилась.
Окрім зовнішнього фронту в нас дуже багато внутрішнього фронту. Внутрішній фронт – це в першу чергу безвідповідальність. І з цим я хотів би з вами поділитися. Безвідповідальність, яка не змінила менталітет тієї політичної касти і політичної еліти, яка працює сьогодні в Україні. Безвідповідальність, яка виражається в тому, що “а мені все рівно. Це не стосується мене”. “Мені все рівно, що комусь не оформили субсидію”. Чи “мені все рівно, що неправильно по відношенню до когось відкрили кримінальне провадження”. “Мені все рівно, що когось не захистили в суді”. І оце “мені все рівно” або “моя хата скраю” в українському політикумі залишилося. А із-за цього йдуть далі ті проблеми, які треба вирішувати. Безвідповідальність тягне за собою безкарність. Безкарність тягне за собою корупцію. А корупція тягне за собою розпад.
Це та картина, яка є. І втративши 20 відсотків економіки країни, втративши територію, маючи озброєного до зубів ворога на наших північних і східних кордонах, втративши частину нашої незалежної території, нам з цим усім треба боротися. А основне – це ніколи і ні за жодних обставин не опускати руки. Ми довели за останні 18 місяців після початку російської агресії, що ми сильні. Мало хто сподівався, навіть серед наших західних партнерів, що наша країна вистоїть. Мало хто сподівався, що наша українська армія у стані зупинити російську армію. Мало хто сподівався, що нам вдасться реструктуризувати борги, що нам вдасться виконати бюджет. Що нам вдасться не досягнути 40 відсотків безробіття в Україні. Мало хто сподівався на те, що Україна – це сильна держава, а українці – це сильна нація. Ми довели всьому світу, що ми є сильні. Ми довели всьому світу, що ми втримали країну. Ми довели всьому світу, що ми будемо далі боротися.

Багато є дискусій в Україні про реформи. Коли я буду вам розповідати про макроекономічні реформи, це напевно цікаво, але більше цікаво для дуже вузького експортного кола. Про те, які податки збільшилися, які податки зменшилися… Як змінилася макроекономічна картина, як ми реструктуризували борги, як ми їх списали… Тобто все це знаходиться на рівні МВФ, Світового банку, експертів. Там вони цінують усе, що зроблено. І скажу відверто, що те, що зроблено в економіці в Україні, наприклад, не зробила Греція. Правда, є певна відмінність: Греція цього не зробила, і отримала від зовнішніх кредиторів 400 мільярдів доларів. А ми це зробили, і отримали від зовнішніх кредиторів аж 25 мільярдів доларів. Ну, таке життя, дорогі друзі. Не все в житті так справедливо, як би хотілося.
Але ми поставили перед собою цілий ряд завдань. І я почну з першого завдання, про яке ви всі знаєте, і через яке я також сьогодні приїхав до Чернівців. Треба реформувати українську міліцію. Треба позбутися старої радянської міліції. Треба сформувати нову українську поліцію і почати набір по всіх містах. Ми сьогодні розпочали це, хоче це розпочалося не в Чернівцях. Це почалося вцілому по країні. І ви знаєте, яке враження? Це – молоді люди, які тут, які знаходяться і в цій залі. Які мали абсолютно різні професії: хтось вчитель, хтось лікар, хтось бізнесом займався. Хтось вчителював в університеті, а хтось також працював у правоохоронній системі. Вони для себе прийняли рішення змінити себе в першу чергу. Змінюй себе – змінюй країну. І відношення до нової української поліції – це не те, що пострадянська міліція. Їх просто стали поважати, їх стали любити, з ними фотографуються. І найголовніше – їм стали довіряти.

Ми пішли далі. І звичайно, що в реформах в Україні необхідно завершити і судову реформу. У нас йде дискусія щодо того, як її треба завершити. Одні кажуть, що треба “перевиховувати” чинний склад суддівського корпусу. Я не стою на цих підвалинах. Ми не можемо “перевиховувати” тих, які не даються перевихованню. Наш юридичний факультет випускає чудових майбутніх суддів. А в цілому в Україні випускається 12 тисяч випускників-юристів. А в нас є тільки 9 тисяч суддів. Хіба ми не можемо змінити в цілому суддівський корпус? Ми зобов’язані це зробити. І це мені, до речі, підказали наші колеги з ЄС – балтійські країни: “Ми зробили помилку 20 років тому. Ми не поміняли суддів. До сьогоднішнього дня маємо в Європейському союзі корупцію в судовій гілці влади”.
Далі про боротьбу з корупцією. Створено Національне антикорупційне бюро. Ми профінансували, і зараз найняті нові детективи так само на конкурси і тренінги, як і обиралися українські поліцейські. І зараз потрібно, щоб і прокуратура змінилася. Тому що, на жаль, прокуратура залишилась старих стандартів.

Сьогодні ми в Чернівцях відкрили новий потяг. До речі, купили новий потяг, вироблений в Україні, і відкрили новий потяг з Чернівців до Львова. Тепер можна доїхати не за 6 годин, а за 3,5 години. А якщо маєте машину, то зі Львова до Франківська вже побудована нова автомобільна дорога. Ще до Чернівців, вибачте, не встиг.
Тобто, це ті реформи, які люди відчувають. Це ті реформи, які люди бачать. Але цього дуже недостатньо. І для того, щоб ці реформи в країні далі відбувалися, кожен з нас для себе повинен відповісти на запитання: “Що я здатний зробити для себе і для країни?”. Це – не мої слова, це був Джей Еф Кей, який сказав: “Думай про те, що ти зробиш для країни, а не що зробить країна для тебе”. Але зараз саме той момент в нашій країні, коли ми маємо думати про майбутнє нашої нації, щоб ми турбувалися один про одного. Щоб ми допомагали одне одному. І ставили перед собою дуже амбіційні цілі. Тільки велика амбіція, і тільки велика ціль, яка поставлена кожною людиною, зробить цю ціль реальністю.

Я вас прошу і звертаюся: ставте для себе найбільші, можливо найнедосяжніші цілі. І знайте: якщо ви поставили їх, ви обов’язково цього досягнете. Нам у це треба вірити. І я в дуже багато речей вірю.
В першу чергу я вірю в нашу українську молодь. Вчора мав можливість зустрічатися в середній школі. Дітиська такі різні, знаєте, кому 7 років, кому 11 років. І ми зайшли в 11-річний клас. І щоб не проводити довго лекцію, почав довго спілкуватися. Вони розумніші, ніж весь склад Кабінету міністрів разом узятий! Як завжди казав мій тато: “У них голова – не на воші”.

Це абсолютно нова генерація, і це найдорожче, що в нас є. Тут сидить молодь, наше студентство. Народ, якщо ви самі не зробите, за вас ніхто нічого не зробить. Не чекайте допомоги звідкись. Робіть своє життя, і будуйте його так, щоб ви могли комусь допомагати. Ви повинні бути кожен сильний. Ви повинні бути кожен цілеспрямований. Ви є основний драйвер реформ. Крім вас більше нікого нема. Ви – наступне покоління, яке буде керувати цією країною. І ви зараз повинні усвідомити свою відповідальність за майбутнє держави, на відміну від безвідповідальних політичних еліт. Ви повинні стати найкращими фахівцями у галузі права, фізики, біології, географії… Ви повинні ставити перед собою ціль, щоб Україна отримала Нобелівську премію, а щоб Чернівецький університет був у першій сотні кращих університетів Європи. Ви повинні поставити цю ціль, і досягнути її. Тому амбіція, впевненість і віра в наше майбутнє, яка доповнена тяжкою працею, працею над собою, освітою, навчанням і прагненням до нових знань, прагненням до нових висот. Прагненням до того, щоб знайти щось те, що ви раніше не бачили і не чули.
У багатьох країн є різні активи. Ось бачите, в росіян була нафта і газ. І що воно їм помогло? Вона здешевшала зі 120 доларів до 45-ти. У когось були й інші активи. Так само і в країн-членів ОПЕКу. А ті, які мали основний актив – клепку в голові – вони сьогодні фактично ведуть світ уперед. Індустріальні економіки, економіки, які побудовані на основі економіки знань. Вони знають, як обходитись без нафти. Вони знають, як зменшити обсяги споживання газу. Або вони знають, як добувати цю ж нафту і газ з абсолютно інших родовищ, які раніше зовсім не добувались.
Тому в цьому святому для мене місці, університеті, знання – це ваша основа. Бажання і впевненість – це ваша сила. Віра – це шлях, як досягнути результат. У мене немає жодного сумніву, що час пройде, і Україна стане членом ЄС. У мене немає жодного сумніву, що ми вийдемо з цієї війни. Не просто вийдемо, а переможемо в цій війні. У мене немає жодного сумніву, що історія розпорядиться з тими, хто розпочав цю війну проти України так само, як вона розпорядилась в Нюрнбергу з тими, хто почав Другу світову війну. Так історія побудована: якщо ти робиш неправильно, якщо ти чиниш несправедливо, якщо ти вчиняєш злочин, раніше чи пізніше за це приходить покарання. Якщо ти віриш і знаєш, якщо ти ставиш ціль, так само історія розпоряджається. Це означає, що ти її досягнеш, ти будеш успішний, сильний, ти переможеш.
Ми переможемо. Кожен з нас переможе, якщо буде цього хотіти. Впевнений, що ми не просто цього хочемо. Ми це можемо, ми це разом зробимо. Ми зробимо нашу сильну європейську Україну. В тому числі – завдяки найбільш європейському місту Чернівці, і найкращому університету та найкращому викладацькому складу – ЧНУ.