Політолог Валерій Майданюк. Добровольчі батальйони: аспекти без прикрас -ЗІК

Львіське інтернет-видання ЗІК надрукувала полемічний блог політолога Валерія Майданюка.

Україні не потрібні патріоти?

Після перемоги революції нова українська влада цілком справедливо вбачала загрози для свого існування не стільки боку РФ, скільки з боку власної армії, і особливо озброєного народу(…)

Перед командою Яценюка і Турчинова постала серйозна проблема: діюча армія була ненадійною і розгубленою, а надто волелюбні патріоти, які готові воювати, видавалися небезпечними, оскільки могли повернути зброю в інший бік. Зрештою, в них на це були вагомі причини, враховуючи невиконання вимог Майдану, здачу Криму, саботаж захисту україно-російського кордону, фактичний імунітет колишнім регіоналам та затягування розслідування розстрілу Небесної сотні. Влада боялася народу більше аніж росіян, і не в останню чергу тому, що російською армією керує бюрократ Путін, а з революційною стихією озброєного народу таким спадковим бюрократам як Яценюк, важко було б порозумітися. Підтвердження цього вони самі бачили на Майдані, де народ не сприймав їх як лідерів, не слухав їхніх закликів, не вважав їх моральними та суспільними авторитетами. Водночас, в умовах російської агресії, владі треба було шукати компромісів з політичними конкурентами і тому доводилося йти на поступки навіть народу.

Хоча, як зазначав колишній глава адміністрації президента Сергій Пашинський, перший добровольчий батальйон МВС нова постреволюційна влада хотіла створити на базі луганських сепаратистів: «ми домовилися з ними про те, що мирно врегульовуємо ситуацію, і перший батальйон повинен був створитися на базі людей, які тоді захопили будівлю СБУ. Вони були готові віддати надлишкову зброю, вийти з СБУ, але хотіли легалізувати і захистити ті правильні протести, які були на Луганщині. Перший наказ, до речі, був якраз про створення луганського батальйону». Цікаво, що бандитів, які під російським прапором захопили українські силові відомства, влада не вважала злочинцями. «Терористами вони стали, на жаль, вже потім. На тому етапі вони були протестувальниками, які в силу тих чи інших подій отримали тисячу одиниць вогнепальної зброї. І ми шукали метод, як її звідти абсорбувати», зауважує С. Пашинський. Тим не менше, сепаратисти не дали можливості новій владі створити з них легальні збройні формування і рятувати ситуацію довелося українським патріотам.

Добровольчі батальйони «Донбас», «Дніпро», «Азов», «Айдар», ДУК «Правий сектор», «Шахтарськ», «Київ-1», та інші, стали мабуть головною бойовою силою українських військ на Сході, та врятували ситуацію в момент деморалізації регулярних частин ЗСУ. У квітні-травні 2014 року, коли перші українські десантні частини, не наважувалися займати вказані населені пункти, відступали перед екзальтованими проросійськими бабками, здавалися сепаратистам, вивішували російські прапори на своїй бронетехніці, єдиними, хто залишався вірними українській присязі та рішуче виконували накази щодо забезпечення порядку, були саме добровольчі батальйони.

Негероїчні герої

Серед тих, хто був у числі перших добровольців, окрім благородних патріотів, було досить багато авантюристів, людей з кримінальним минулим, чоловіків, яким у мирний час немає куди подіти енергію та агресію, – тобто тих, для кого війна є природнім середовищем.

Серед перших добровольців траплялося багато радикалів, політичних екстремістів, екзальтованих ветеранів Афганістану. Знайшли своє застосування і члени унсовських військових кампаній у Придністров’ї, Грузії та Чечні, які роками воювали проти Москви. На українському боці воюють також окремі члени російських праворадикальних організацій, які на батьківщині були звинуваченні в пропаганді расизму.

В умовах нестачі людей, до військової служби влада змушена була залучити людей, які мали проблеми з законом.

Зрештою, багато чеченців, які після років партизанської війни переховуються від російської влади, також не без сприяння української влади стали на бік ЗСУ. До прикладу, загиблий командир чеченського батальйону ім. Джохара Дудаєва Адам Осмаєв 2012 року був затриманий за підозрою у вчинення вибуху в квартирі в Одесі. В листопаді 2014 року Осмаєв після більше 2,5 років ув’язнення був звільнений з-під варти і вже через тиждень він вирушив воювати в зону АТО.

Типовий боєць добровольчих батальйонів сформованих з проукраїнських жителів Донбасу, зазвичай носить тижневу щетину, щодня випиває через постійний стрес у зоні бойових дій, не гребує дрібним мародерством, може грубо вилаяти армійське начальство та з небажанням підкоряється статутним нормам. Однак, спостерігаючи за таким бійцем, який у розхристаній формі, напідпитку, тягне щойно знайдений у зруйнованому будинку велосипед, одна з місцевих бабусь відповіла журналістам: «А что поделаешь, если нету других желающих Родину защищать?!»

Часто українські бійці на Донбасі, вимушені тривалий час стояти без діла в населених пунктах і виснажені багатомісячними очікуваннями. Оскільки активних бойових дій не ведеться, а на наступ українське командування не наважується, то бойовим завданням типового добровольця є утримувати населений пункт. Інколи потрібно місяцями жити в глухому донбаському селі і нічого не робити, очікуючи смертоносних мінометних чи артилерійських обстрілів, які можуть забрати життя або ж зробити інвалідом. Сам противник може знаходитися навіть за десятки кілометрів, скерувавши «Гради» в потрібний квадрат. Тож солдати з безвиході знімають стрес алкоголем. Причини цього слід шукати не в бійцях, які поставлені в такі умови, а в самій системі військового командування, постачання військ, у характері бойових дій. Будь-яка армія, яка стоїть на місці і не веде активних боїв – швидко деградує і морально вироджується, а найвидатніші стратеги, називали це однією з найбільших загроз для війська.

Анархія & Махновщина

Окремою проблемою стала непідконтрольність деяких батальйонів, які настільки зневажають корумповану армійську верхівку та боязку владу, що починають становити загрозу для політиків. Прокурор Києва Сергій Юлдашев прямо вважає членів добровольчих батальйонів, які зі зброєю приїжджають з зони АТО до столиці, загрозою. В офіційному зверненні прокуратури зазначається: «Давайте подивимося правді в очі: є герої і патріоти, а є тилові мародери в камуфляжі, які ходять по місту, озброєні до зубів. Виявлено та вилучено тисячі одиниць вогнепальної та холодної зброї, вибухівки, гранати та набої. Зафіксовано лише на території столиці майже 30 фактів учинення тяжких і особливо тяжких злочинів членами військових батальйонів. Нам необхідно зупинити махновщину на вулицях Києва».

Водночас, багато бійців батальйонів переконані, що українська влада боїться добровольців більше, ніж сепаратистів та російських військ, і цілеспрямовано планує операції так, щоб добровольчі батальйони зазнавали більших втрат. Панує думка, що війна на Донбасі стала для влади можливістю позбутися революційно налаштованих патріотів в центрі Києва, та відправити їх на фронт, де багато з них загинули б, не заважаючи новій владі прокручувати корумповані схеми та дерибанити державний бюджет. Окремі батальйони, такі як ДУК «Правий Сектор» через недовіру до влади і командування АТО не поспішають набувати легалізованого статусу, залишаючись де-факто, незаконним військовим формуванням.

Окрім того, влада вважає демобілізованих фронтовиків додатковим фактором загрози власній стабільності. Адже поки вони воюють на фронті, ризикуючи власним життям і здоров’ям, економіка країни і життєвий рівень населення стрімко йдуть вниз, на фоні збагачення бюрократів, політиків та олігархів. То ж найбільш рішучою революційною силою, можуть стати саме озлоблені, обдурені чиновниками і пограбовані армійськими бюрократами, радикалізовані фронтовики.