Важкість спостерігання нуля(нічний Таймс)

Продовжуємо розмову  про сталінський період. А точніше, зрозуміло, про людину.

Цього разу буде менше чернівецької автентики. І взагалі, — будемо складними.  Хочеться просто сказати, що із часом ми втрачаємо розуміння мотивів і рушійних сил того часу. Ми бачимо наслідки і кажемо – ті люди були злі, злочинні  та іншу беліберду, яка притаманна масовим виданням і нахабним спекулянтам  від історії. Які, втім праві. Тому що говорять те, що хоче почути більшість. І насолоджуються і дешевим успіхом і співчуттям читача.

Найбільша, мабуть, загадка того часу ( а, можливо, і цього), що ті люди не були ані злими, ані добрими. Вони не мали в собі ані того, ані іншого.Цей факт якимсь дивом вислизає від уваги спостерігача. Це взагалі найбільш невловимий факт повсякденного життя. Про нього майже не згадують.Доброта чи злість, насправді, це вже певна змістовна позиція. Це вже — відокремленість від інших. Це вже ВЛАСНА оцінка світу. До цього ще дожити треба.  Вона не притаманна загалу, суспільству. 

Чим же живуть люди загалу? Повинно ж бути щось, що заміняє добро і зло в їхньому житті?  Таких речей купа, але ми поговоримо про одну з них.

У сталінські  часи були кілька дивних речей у житті суспільства,  про які зараз не згадують, а більшість ніколи про них і не знали. Перше з них – шалена віра в трансформацію людини «вітхої» капіталистичної, у нову людину соціалізму. Тобто говорили не про класову революцію, а про революцію людини(антропологічну, якщо науково). Трансформацію із людини-споживача в людину – творця. Із людини, яка міряє щастя ієрархічними стандартами в людину, яка  живе щастям труда і щастям корисності для іншого.  І ця віра відгравала дуже велику роль у житті суспільства до початку п’ятдесятих, а мабуть і шістдесятих років.  Звідси і шалений романтизм тридцятих і п’ятдесяти[-шістдесятих. Нам вже само собою зрозуміло, що люди на будівництвах комунізма страждали. Длаеко не всі(звісно, якщо йдеться не про зеків).  Це ставлення  відсувало на задній план економічні негаразди. Тому вимірювання того часу порожніми прилавками магазинів доволі наївне. Це  приблизно, як говорити, що в якомусь монастирі немає у меню форелі. Сочевиця і справедливість є і слава Богу. Більшого для людини-творця і не потрібно. Саме цим пощуком нової людини пояснюється специфіка тої літератури  від « Як гартувался сталь» і «Двох капитанів». І специфіка   пізньої вже літератури Стругацьких і з моделюванням розвитку людини-споживача і пошуків якоїсь альтернативи. Критика «відщепенців» також шла від усвідомлення високої мети. Тут дуже цікаво, що нині такої мети фактично не існує. Що, можливо, й пішло на користь.  Власне сама окриленість цією ідеєю нової людини, нового світу, не так карикатурно нагадувала нову людину християнства, як просто відновлювала цей пафос, це прагнення стати не такою мерзотою, якою був.  Більш культурним, шляхетним тощо.  . І саме тому будь-яка інша література вважалася відсталою.  Цікаво читати навіть чернівецькі театральні огляди сорокових років. Один з авторів пише наприклад, що директор Чернівецького театру такий-то дійшов до такого невігластва, що сказав, що «Шекспір – вершина світової драматургії». Ось який  цей директор відсталий.  І ми дивуємося. І нам важко уявити, що це писалося абсолютно щиро. Тому що здається велетенським якимсь блюзнірством. Але сприймалося доволі нормально.  Тому що Шекспір в тих очах – людина вітхого світу. А нові світила – Корнійчук чи Сімонов – люди заздалегідь іншого рівня ( у розумінні того ж таки критика).  Все це власне до того, що багато хто пам’ятає пізні радянські часи, але мало хто – розуміє витоки. Власне, очевидно, що так само ми зараз  із зневагою ставимося до радянського незалежно від реального змісту, який наповнює цей дуже цікавий період. Його завжди оцінюватиме з політичної точки зору, як власне і багато чого іншого. Хоча це очевидно примітивно. А щодо моральних оцінок, то вони носять заздалегідь характер важкої ідіотії. Тому що визначати із такою міркою час, може людина, яка усерйоз, скажімо,  дивиться дитячі  фільми про індіанців, і думає, що там є добрі  і злі.  

 У випадку комуністичної ідеології, зрозуміло, можна казати про її помилковість, про нерозуміння світу і людей, але вимірювати це категоріями добра і зла неможливо. Але чомусь міряють. 

І, власне, до питання,  що заміняє добро і зло в суспільному житті?  Віра в ідеали, які підтримують певну напругу суспільства.  В дуже надумані ідеали часто.  Зараз віримо у демократію, тоді в комунізм. Тоді в людину – будівничого всесвітнього  щастя, тепер в людину –споживача, людину з грошима,  нехай і хабарника, але з грошима. Різниця, повірте, невелика і до добра і зла немає жодного відношення. Це однакова сліпа віра, заради якої  робилися  і робляться  злочини і добрі діла. З однаковою легкістю. Людьми не злими. Але й не добрими. Факт, який вислизає, в який не віриться. 

 Сергій Воронцов