Як Бойченко Правому сектору питання задавав)))

У інтернет-виданні “Збруч” вийшла публікація нашого земляка Олександра Бойченка ” Одне, два або три запитання до Правого Сектору” . Уривок з тексту Бойченка))):

“Відтак запитання перше. Чи провід військово-політичного руху «Правий Сектор», а також його рядові члени справді вважають Юрія Андруховича відповідальним за «панування злочинних олігархічних кланів», «утвердження антинаціонального й кримінального режиму Януковича» та «криваву російсько-українську війну», а чи це лише самотні фантазії позбавленого почуття гумору й відчуття реальності Петра Іванишина? Якщо самотні фантазії, тоді все, запитань більше немає.

Якщо ж Правий Сектор ці фантазії, а за ними й погляд на творчі вечори Андруховича як на «прояв диверсії проти нашої держави» поділяє, тоді запитання друге. Судячи з численних публікацій, інтелігенція, яку Правий Сектор закликав до національної відповідальності, переважно стала на бік Юрія Андруховича. Судячи з численних інтернетних баталій, чи не єдиний поважний аргумент (серед сотень і сотень безграмотних коментів із порадою постмодерністам поменше матюкатися) на користь заяви Правого Сектору звучить приблизно так: «Хлопці на фронті кров за Україну проливають, тож мають право висловлюватись як завгодно і про кого завгодно».

Це правда: чимало бійців – зокрема й Правого Сектору – воюють сьогодні на Донбасі, демонструючи героїзм, який, без сумніву, ще знайде гідне відображення в нашій літературі. Питання в іншому: чи вважає провід ПС, що проливання своєї та чужої крові автоматично перетворює людей на спеціалістів у галузі літературознавства? А в інших галузях? Чи повинні відтепер, скажімо, професори академій мистецтв і консерваторій разом із художниками й музикантами рахуватися з думкою кожного учасника АТО про абстракціоністську колористику і хроматичні інтервали? Якщо ні, тоді все, запитань більше немає.

Якщо так, то переходжу до запитання третього. Отже, Правий Сектор має свою візію української культури, своє уявлення про те, хто в цій культурі заслуговує на, так би мовити, осяйний національно-екзистенційний п’єдестал, а кого слід загнати в ліберально-постмодерні сутінки неоцинічного Содому. Як – за умови здобуття влади – Правий Сектор збирається перетворювати свою візію на дійсність? Просто заборонить зустрічі з читачами Андруховичу, Грабовичу, Забужко, Жаданові, Карпі та решті ненависних Петрові Іванишину авторів? Чи кине їх за ґрати? А що з книжками? Дозволить провід ПС друкуватися постмодерністам бодай у самвидаві? Чи ніякого самвидаву не буде, а все, видане до правосекторівської ери, запалає на вогнищах? І якщо, приміром, якась газета опублікує раптом карикатуру на пророка нашого Тараса, то розстріляють лише рисувальника чи цілу редакцію?

Сміх сказати, але я не жартую. Ніхто не сперечається: війна за сильну й незалежну державу – справа свята. Біда однак у тім, що сильна незалежність буває різною. Навряд чи в усій своїй історії Німеччина була такою сильною й незалежною, як за часів Гітлера, але більшість німців цей факт у підсумку не надто ощасливив. Тож дайте відповідь. Ви – як хотілося б вірити мені – несвідомо корисні для кремлівської пропаганди недоумки? Чи все ж – як продовжує побоюватися значна частина західного світу – цілком свідомі неонацисти? Ну, хай там що, а на Майдан проти режиму Януковича ми ніби всі вийшли разом. То принаймні натякніть заради спільного революційного минулого, коли нам – тобто тим, хто не звик, щоб його естетичні горизонти обмежувалися дашком фельдфебельського картуза – починати збирати еміграційні манатки”.

цілий текст на “Збруч”

 Від редакції. Якщо Олександр сподівається, що у ПС більше гумору, аніж у певних мусульманських радикалів, то це навряд чи…