Як Лібанова і Довганич про суть речей говорили. У Оксани Денисюк.

Друкопис програми „Суть речей” на радіо Станція 103.2 ФМ від 03 жовтня. Запрошені гості: Марина Лібанова та Віктор Довганич. Ведуча: Оксана Денисюк.

Ведуча: питання реорганізації книгарень у Чернівцях, як з’ясувалось, турбує багатьох чернівчан. І, як на мене, то є добре, що люди говорять про високе, гарне – книги. Чи потрібною насправді була реорганізація?

Марина Лібанова: я наполягаю на тому, що вона була не потрібна, але все одно це відбувається. Таке моє рішення – вона не потрібна, не бачу ніякої необхідності повертатись назад. Я можу пояснити. Наше місто особливе, дуже особливе і, по-перше, треба віддати належне усім, хто має до цього причетність – я не хочу усіх називати по іменах. Але за останні кілька років в інших містах немає такої кількості книгарень, вважайте їх комунальними чи не комунальними, але покупці, які заходять в двері наших книгарень – їм все одно кому вона належать. Можливо, я виглядаю не скромною, але багато людей вважали мене господинею, вони не вважали, що я директор чи щось таке. Тобто, їм все одно – книгарня є, вона існує, вона працює, вона допомагає їм знайти для себе щось особливе, тому що книга сьогодні – це особлива покупка. І місто наше таке, що не може тут бути великих глобальних приміщень чи розташувань – у нас немає на ці об’єми покупців. І це я вам говорю, як професіонал, який багато років займається саме продажем книг.

Ведуча: до речі, скільки років?

Марина Лібанова: у цьому магазині я працюю тільки з 1997 року – рахуйте самі, а до цього я працювала в «Науці», там я була бухгалтером, але все одно була причетною до книжної торгівлі, я завжди цього хотіла, мені це подобається, я сама багато читаю. Я знаю історію книгарень нашого міста, я знаю багатьох людей, з ними я працювала, а була знайома ще задовго до того, як попала в «Букініст», тому що я для них, напевно, була звичайним покупцем. Я чернівчанка і тому для мене всі ці книжкові магазини дуже знакові та пам’ятні.

Віктор Довганич: пані Оксано, пані Марино Львівно, з повагою до вас я хочу, щоб ми трошки повернулись та зробили екскурс в історію. Як зовсім недавно зізнався наш поважний журналіст Юрій Чорней історію про те, що книгарні повинні злитись в одне потужне підприємство виникло ще у 2003 році. З його слів, він працював тоді у газеті «Доба», писав матеріал, а ініціатором цього всього був Олександр Авербух, який ходив з цією ідею, зробив концепцію для того, щоб чи збільшити потужність цих підприємств чи чому – я не можу сказати. Що відбувалось далі – коли я був депутатом обласної ради, ми дуже часто повертались до питання комунальних книгарень, тому що вони були збиткові. Я думаю, що вони стали заручниками своєї системи. Для того, щоб не сплачувати податки (це моє оціночне судження), вони завжди показували свою фінансову діяльність на грані, тобто або трошки в мінус або нуль і не показували прибутковість. І коли до них приходили комісії обласної ради, і я був членом цієї комісії, ми говорили: от, у вас тут лампочка не горить, у вас тут двері перекошені, а вони казали, це був 2007-2008 роки, у вас немає коштів, у нас немає коштів … Всі це чули і покійний Ватаманюк говорив: все, треба щось з ними робити, реорганізовувати чи що. І ця «навящіва» ідея завжди була, тому що вони самі не хотіли показувати прибутки. Коли ця ідея почала ставати реальністю, то вони стали говорити, що можуть самі працювати, для чого нам це все потрібно? І тому всі ці позиції зараз недоречні, нам потрібно говорити з точки зору закону та прийнятих рішень. Рішення прийнято – його треба виконувати. І доцільно було реорганізовувати чи ні ми покажемо не сьогодні, зараз це неможливо визначити. Давайте ми дамо час, дамо новому підприємству «Буковинська книга» попрацювати хоча б якихось півроку, рік, я думаю, і тоді ми подивимось – якщо ця реорганізація провалиться, тоді ми будемо говорити, що це рішення було хибним чи не правильним. Я вважаю, що це рішення правильне. Чому? Тому що я вважаю, що в нас загублена спеціалізація магазинів, по-перше. У нас всі торгують один з одним…

Ведуча: пане Вікторе, я вас переб’ю, даруйте. Ми маємо телефонний дзвінок. Представтесь, будь ласка, доброго вечора.

Слухач: мене звати Іштван з Чернівців. Мене дуже цікавить чи є у пана Довганича плани щодо покращення ситуації довкола бібліотеки Юрія Федьковича.

Ведуча: я не думаю, що це питання теми нашого ефіру.

Слухач: я розумію, але він, як спеціаліст в цьому – міг хоча б напрямок вказати.

Ведуча: пане Вікторе, продовжуйте про доцільність реорганізації, будь ласка.

Віктор Довганич: ситуація така, що книгарні зараз конкурують один з одним, у нас загублена спеціалізація і, наскільки мені відомо, є магазин «Здоров’я» – це окреме підприємство, а медичною літературою торгують всі підряд. Я вважаю, що вони зараз один одного «підсаджують» і це теж дає свої негативи, по-друге: ви не забувайте, що криза, яка призвела до того, що купівельна спроможність людей впала і люди вже не можуть так купувати. Я вам скажу – мені відкрили очі, я дуже рідко буваю на Калинівському ринку, а мені сказали – поїдьте і подивіться що там твориться. Так там книгами так торгують і ті люди, що ними торгують стали міліонерами і фактично – це теж конкуренти. Тому зараз потрібно вивчити ринок, подивитись що відбувається, хто торгує і чи потрібні ліцензійні умови. Я вам скажу – книгарні, які зараз створені, їм не можна працювати на єдиному податку, вони повинні бути на загальній системі оподаткування з касовими апаратами, з патентом і це вони б всі робили, якщо б вони були, як приватні підприємці, які на Калинці торгують – вони б не сплачували ніяких податків і, можливо, це для них було б краще. І це одна з причин чому вони зараз в негативному стані, у них багато боргів і така ситуація, що потрібно щось вирівнювати. Можливо, якщо не робити реорганізацію злиттям, то можливо зробити реорганізацію якимось іншим способом, але керівництво, власник, обласна рада прийняла таке рішення і ми будемо його чітко виконувати.

 Лібанова: допомоги не чекали. 

Ведуча: ситуація така, що Марина Львівна говорить – реорганізацію не потрібно було робити, бо за великим рахунком все було добре. Я заходила часто у «Букініст» – люди там були завжди, пані Марино, прибутковим був магазин чи ні?

Марина Лібанова: по-перше, я хочу додати до того, що тільки що почули радіослухачі для того, щоб вони зрозуміли що вони чують. По-перше, людина, яка сьогодні є моїм опонентом – вона взагалі не володіє ситуацією ні в якій мірі. Все те, що він вам говорить – це дуже поверхневі, не глибокі, не вивчені ніким і ніколи моменти. Тобто це все тепер, як то кажуть на скору руку, швиденько-швиденько, скоріше-скоріше, давайте-давайте, ляп-ляп-ляп – щось зляпаємо, у нас є страшенні терміни. Тому я б хотіла, що все, що ви чуєте, щоб ви відчували, що ця людина прийшла і перед назвою своєї посади має багато літер з алфавіту і ми ще не знаємо чи ці букви будуть зняті чи може після нього буде ще багато директорів. Я відповідаю за свої слова і єдине, що можу сказати – що якщо вже вони дійшли до Калинівського ринку, тобто ви уявляєте собі, у що вони хочуть перетворити місто?! Перше – місто повинно відрізнятись від ринку усілякими засобами, але дійсно – люди, які на нашому ринку (а я їх дуже поважаю і знайома з ними) вони давно там і вони теж багато знають про книги і це саме те, про що потрібно було говорити з початку. Віддайте в оренду кожному – нехай він стане приватним підприємцем і покаже, як він вміє робити. Як тільки людина, уявіть собі, бере в оренду і починає відповідати за це сама – вона розуміє чи буде вона це робити чи ні. Вона приходить і каже – я не можу, заберіть у мене, я не витягую цю оренду, а про все зайве я вам навіть не хочу говорити. І тоді ми уявляємо – хто може, хто не може. А цим дивним способом зганяють людей у стадо і хочете ви чи не хочете, але нам потрібні ваші приміщення і ми нібито під шум цих приміщень будемо складати книгарні. Я від цієї думки не відмовлюсь поки не побачу, як будуть створені 20 обіцяних районних книгарень. Де 20 районних книгарень? Якщо обласна рада так переймається долею книгарень – чому вона не поїхала у Хотин, Кельменці, Новодністровськ, Сокиряни і не показала, як там почали відкриватись і запрацювали (не просто відкритись для зйомок, а ще й працюємо!) книгарні.

Ведуча: Марино Львівно, я повернусь до свого запитання – прибутковим був магазин чи ні?

Марина Лібанова: він не був буквально прибутковим, але «Букініст» особливий і відрізняється від інших – він комісійний. Для нас це був плюс, ми брали книжки і реально розраховувались за продані. З видавництвами трохи складніше: іноді є видавництва, які нізащо, ніколи не дадуть тобі книги під реалізацію і ти береш напрацьовані гроші і вкладаєш їх у книжки, які ти може продасиш. Тобто тобі доводиться вирішувати – брати новинки чи не брати і таке інше. Але це проблема не тільки книгарень, але й кожної торгівельної точки – чим би вона не торгувала. Але ми справлялись – у нас маленький штат, мале приміщення, дуже не значні витрати – нам було не важко, ми ніколи нікому не жалілись і ніколи ні від кого не чекали допомоги і її не просили. Ось так.

Ведуча: тоді, коли відбувались акції протесту щодо реорганізації книгарень багато хто говорив, у тому числі й учасники акцій, що мовляв нехай ті інші реорганізовують, але б краще не чіпали Марину Львівну та «Букініст» і цього всього не було. А про особливість «Букіністу» щойно сама Марина Львівна сказала. Ваша думка, пане Вікторе.

Віктор Довганич: зараз я відповім на ваше питання – воно дуже цікаве, але я теж хочу відреагувати на слова Марини Львівни, щоб наші слухачі теж почули, що це її оціночні судження та її особиста думка. По-перше: ще півроку тому була нарада у першого заступника голови ОДА Георгія Галиця де було надано доручення головам РДА підготувати приміщення. У мене на сьогоднішній день є список, де у кожному районному центрі найближчим часом, до Нового року, будуть відкриті книгарні «Буковинської книги» – це питання не дискутується, воно просто вже виконується. І вони будуть не просто відкриті – вони будуть успішно функціонувати. По-друге: я хочу пояснити щодо книгарні «Букініст». Дійсно, вона має дуже специфічну діяльність – це комісійна торгівля і ясна річ, що у нас дуже поважне місто, яке ми всі поважаємо та любимо і гордимось тим, що ми чернівчани. Наші люди завжди, коли мали книжку – могли принести її в «Букініст». Я вам скажу більше – я сам приносив туди книжки і сам купував, я навіть приніс з собою книжку, яку я купив у «Букіністі» – вона 1957 року видання і я цю книжку читав з ліхтариком під одіялом, коли мої батьки казали мені, що вже пора спати. Ми всі виросли на книжках, у нас не було ніякої інформації стільки скільки її зараз в Інтернеті. Може це така крамольна думка – але тоді книгарень навіть не потрібно було, ми що думали тоді, які потрібні книгарні? Ми шукали «из-под полы», у друзів, самвидави і ми їх читали, навіть забороненого Солженіцина і т.д. І тоді не було думки, що це погана книгарня чи хороша – ми тоді розуміли, що той, хто читає книги має своє виховання і чому ми такі – бо ми прочитали ті книги, у нас була етажерка, яку нам складали вчителі чи друзі чи наставники …

Ведуча: по суті, пане Вікторе, будь ласка.

Віктор Довганич: а по суті я вам скажу – у нас є домовленість, яка погоджена з головою обласної ради про те, що в «Буковинської книги» будуть окремі структурні підрозділи зі своїми повноваженнями. У зв’язку з тим, що Марина Львівна, так сталось, що вона вже не директор книгарні «Букініст». Тому буде, наприклад, окремий структурний підрозділ магазин «Лучаферул» або «Технічна книга» і там на сьогоднішній день є директор – він стає директором структурного підрозділу «Технічна книга» і переходить на роботу з переводом. А з Мариною Львівною так не получається, бо вона на сьогоднішній день просто звільнена і у нас з нею є така домовленість, яку я буду лобіювати і є вже попередня домовленість про те, що ми віддамо їй в оренду цей магазин в тому разі, якщо магазини стануть на балансі «Буковинської книги». Чому я кажу в тому разі, тому що опозиція та великі народні депутати зараз підняли дуже великий, як каже Марина Львівна, ґвалт про те, що терміново не потрібно передавати ці книгарні з міської власності в обласну, а потім на баланс «Буковинської книги» – не в статутний фонд, як написали деякі журналісти після прес-конференції голови обласної ради, де він сказав, що приміщення книгарень будуть передані на баланс «Буковинської книги», а вони написали, що в статутний фонд. Ні в який статутний фонд – журналісти повинні розібратись у цих юридичних термінах, що таке статутний фонд, що таке на баланс і що таке в оренду. І тому, коли книгарні будуть передані «Буковинській книзі» на баланс, то ми книгарню «Букініст» передамо приватному підприємцю Марині Львівні – хай вона успішно працює, тому що ми цінуємо її роботу і знаємо наскільки вона може досягти успіхів у тому, чим вона займається.

Марина Лібанова: поживем – увидим. Я не вірю словам – це я скажу точно. Поки що я не бачу ніяких дій, які б налаштовували мене на те, що це відбудеться. Єдине, що з тієї хвилини, коли мене звільнили і на моє місце був назначений мій опонент, то він дійсно погодив мою часткову оренду в книгарні «Букініст» і я там знаходжусь дійсно офіційно, а до цього був період, коли я там знаходилась не офіційно. Я свою діяльність не припиняю ні на хвилину і гадаю, що багато хто слідкує за літературно-культурним життям міста і вони знають, що вже після львівського форуму відбулась перша зустріч з письменниками, у мене є великий план і багато письменників з задоволенням приїдуть до нас і немає ніякої проблеми їх зустріти, прийняти і, як то кажуть, ми всіх запрошуємо та анонсуємо це всіма можливими засобами. Я хочу лиш сказати те, що реорганізація йде дуже повільно і дуже непрофесійно, і мене це страшенно хвилює. Чому? Тому що за кожною книгарнею є люди, які, в першу чергу, там працюють, і ми всі колеги. І тепер, коли я звільнена від цих клопотань, то вони – ні і я в якійсь мірі за них переживаю. По-друге, я переживаю за покупців, які на сьогоднішній день вже з 1 жовтня не мають доступу до магазинів. Чому? Я хочу сказати, що немає конкретного плану цієї реорганізації, ніхто його не бачив. Ми тепер, і «Букініст» у тому числі, хоча я там не працюю, але сам «Букініст» існує і в нього є товарні залишки, в тому числі комісійна література, яка належить мешканцям міста, області і не тільки області. І вона не продається, тому що в нас не вирішене питання з касовим апаратом. І ніхто це питання ще не вирішує – це велика проблема. Є розпорядження нового міністерства по доходах чи як воно тепер там правильно називається, але я скажу простіше – податкової – і згідно з цим розпорядженням ми мали покращити касові апарати, докупити модеми тощо. Все це коштувало грошей і ніхто з нас не пішов самостійно на цю покупку. Ми могли, але ось це в повітрі, що буде-буде «Буковинська книга» і вона закриє «Букініст», а потім вона все для тебе зробить, але не створено і не закрито. Розумієте, ми в дуже тяжкому стані. Я скажу більше – мій опонент 1 числа давав інтерв’ю 5 каналу і він там офіційно заявив: рахунки вже закриті, нічого не закриті – я вас запевняю, рахунки відкриті, але навіщо вони нам, якщо ми не маємо можливості носити туди виручку? Ви розумієте – все припинилось і я не розумію як вони будуть з цього виходити. Вже набраний штат людей, які мають дивні поважні посади. Мене це дивує, а посади такі гучні – головний спеціаліст з гуманітарних питань – навіщо в маленьку книгарню так багато посад? І люди, яких набирає мій опонент – вони дуже далекі від книгарень, вони не навчені…ну може Едік, який це все порушував разом з ним і то навіть серед нас Едік ніколи не був авторитетом. Тобто, вони вибирають найгірших, вони нікого з нас ні про що не питали – ми знаємо мало, але конкретно. Ось біда реорганізації – прошу взяти це до уваги.

Ведуча: пане Вікторе, я повернусь до запитання щодо особливості «Букініста» та особисто Марини Львівни у цій реорганізації. Я розумію, що цей пінг-понг з коментарями може тривати довго, але час йде.

Віктор Довганич: пані Оксано, але ви ж розумієте, що істина то є. і говорити, що все відбувається повільно, а всі ж кричать, що ми все дуже швидко робимо. І говорити, що хтось щось робить не маючи інформації – це теж несерйозно і хочу вам пояснити, що всі люди, за яких дуже переживає Марина Львівна – правильно, треба за них переживати і я за них переживаю – я вам гарантую, що всі вони будуть працевлаштовані, ми не одну людину не залишаємо і всі будуть залишені на своїх посадах і ми їм навіть збільшимо зарплату, бо вони сьогодні для того, щоб платити мінімальні податки ставили собі мінімальну зарплату. Чому? Тому що в них не було реалізації. А чому не було реалізації? Бо вони не завозили книги з видавництв. У них була така конкуренція, що мені одні директори говорять, що одним дзвонили, щоб ті їм не давали книги. Ви розумієте до чого доходило?

Марина Лібанова: я не думаю, що це тепер ваша справа, що там було. Воно було – і відбуло. Розкажіть нам, будь ласка, тільки за те, що я розказала. От три дні як ви так добре керуєте – що змінилось, окрім того, що книгарні закриті?

Ведуча: але «Букініст» відкритий.

Марина Лібанова: я його відкриваю як приватний підприємець, але жодна товарна одиниця, яка належить «Букіністу» не продається, комісійна література мертва – вона накрита газетами і вона не продається. Уявляєте, заходить людина, а ти їй кажеш – это можно, а это нельзя! Це смішно, добре, що я встигла і зі Львова завезла купу новинок і люди за ними йдуть – дитяче, доросле, всяке різне.

Ведуча: і це ваш прибуток, так, Марино Львівно?

Марина Лібанова: так, це мій прибуток. А «Букініст», вибачте, трошки мертвий….як пацієнт. Було – відбуло, що вони там пересварились.

 Плани Довганича. Наприклад, поставити у книгарню телевізор та встановити вай-фай. ТОді буде класно

Ведуча: пане Вікторе, говорите, що всі будуть й надалі працювати, ви збільшите зарплати. Тому, гадаю, пора розповідати план дій.

Віктор Довганич: а я розповідаю, лиш ви мене весь час перебиваєте. З 1 числа всі книгарні закрились на ревізію, неможливо ліквідувати підприємство та створити нове без ревізії – невже це не зрозуміло? Тим більше, що ревізію треба робити 2-3 дні і бухгалтери вже доходять до кінця. Марина Львівна правильно говорить: яким чином можна торгувати, якщо йде ревізія? Треба закрити магазин на переоблік, вони всі закриті і після переобліку вони всі будуть працювати як «Буковинська книга», а всі ті юридичні особи ліквідуються. І це нормальна процедура, сьогодні було засідання ліквідаційної комісії і коли Марина Львівна приводить якійсь факти, то вона не знає про ті факти, які відбувались. Сьогодні відбулось засідання ліквідаційної комісії, всі члени ліквідаційної комісії прийняли план ліквідації підприємств, затвердили графіки коли треба на обласну раду здати ліквідаційні баланси. Я хочу сказати, що ми ж не приватники – ми структурний підрозділ, яким опікується обласна рада та адміністрація і сьогодні на ліквідаційній комісії були присутні начальники управлінь – з адміністрації начальник управління інформації, і з обласної ради начальник управління майна, і головний бухгалтер обласної ради та управління освіти – це люди, які розглянули сьогодні всі пропозиції, прийняли рішення, підписали протоколи про засідання комісії, дали розпорядження всім бухгалтерам що їм робити і не можна говорити, що взагалі нічого не робиться. Навпаки – ми працюємо цілий день для того, щоб це все зробити. З першого числа всі комунальні платежі всіх книгарень платить вже «Буковинська книга», ми написали листи в податкову, що з першого числа всі касові апарати ми перереєстровуємо на себе, ми ставимо модеми. От навіть такий факт – у них навіть не було коштів купувати модем. І це правда. У деяких книгарнях такі касові апарати, що ми їх зараз замінюємо. Плюс, я вам скажу дуже важливу одну річ – ми будемо ставити два нових котли у тих книгарнях, де просто відрубана газова труба і 5 канал брав інтерв’ю, а людина в жупані – бо в неї труба відрізана газова. А чому? Бо в неї дуже великі затрати по газу, а чому? Бо там котел, якому 20 років і він стільки жере газу, що то неможливо опалити. Зараз ми їм поставимо новий сучасний котел, який буде дуже економічний, підключимо людям газ. У нас є план де що потрібно зробити – де ремонт, всі магазини будуть мати чітку спеціалізацію: мазанин «Здоров’я» буде торгувати літературою тільки цього напрямку плюс ми їм дозволили духовну. Магазин «Лучаферул» буде торгувати румунськомовною та молдавською літературою, німецькою – це буде такий специфічний магазин. «Наука» буде торгувати тим, що їй положено – це технічною та шкільною літературою, а «Художня книга» – це буде сучасний супермаркет, де буде тільки художня література, де ми зробимо wi-fi, де ми поставимо хороший плазмений телевізор з хорошою рекламою книг, щоб можна було розібратись в магазині, де ми зробимо сучасне устаткування, де ми меблі завеземо, щоб можна було сісти на шкіряний диван, взяти книжку, ознайомитись з анотацією і т.д. Наші книгарні повинні жити, вони зараз мертві і були мертві – це повинна бути жива книгарня, живий організм. Марина Львівна завжди закидує, що це тільки слова, ну секундочку – а що ми не виконали з того, що обіцяли? Ми послідовно обіцяємо кожним кроком щось зробити і кожним кроком постійно робимо. Ви не забувайте, що це все кошти, ми ж сьогодні з вами не розмовляємо про кошти, якщо я вам зараз…

Ведуча: почекайте, я вам просто ще не задала це питання. Ви так гарно розповідаєте про шкіряний диван, супермаркет та плазму – звідки гроші і чи ви вже підрахували скільки на це все діло їх потрібно?

Віктор Довганич: пані Оксано, ясна річ, що ми це все підрахували.

Ведуча: то скільки потрібно?

Віктор Довганич: на що? Для успішного функціонування підприємства? Ми рахували, що «Буковинська книга» буде мати до 5 мільйонів обороту в рік.

Ведуча: я не запитую про оборот. Я питаю скільки зараз потрібно вкласти грошей у «Буковинську книгу» для того, щоб вона функціонувала так, як ви зараз про це розповідаєте.

Віктор Довганич: на сьогоднішній день власником прийнято рішення про те, що на наш розрахунковий рахунок поступає 50 тисяч в статутний фонд і 200 тисяч для того, щоб ми могли робити свою господарську діяльність. Зараз ми рахуємо що нам потрібно терміново з тих 200 тисяч покрити – заборгованість видавцям, наприклад, дуже кричуща ситуація з видавництвом ФОЛІО…

Ведуча: зараз ми не будемо про це говорити. Маємо запитання з мережі Фейсбук – Микола Костинян питає вас, Марино: чи плануєте ви залишатися в книжковому бізнесі надалі, чи буде цей же Букініст чи щось інше?

Марина Лібанова: я планую і щось інше, але «Букініст» для мене знаковий магазин і я ще там трохи побуду точно. Коли я вирішу його лишити – я всіх офіційно про це повідомлю.

Ведуча: до Віктора від Миколи: КОЛИ чернівчани побачать конкретні результати діяльності «Буковинської книги». Який взагалі план дій? Ви казали про добудову на Заньковецькій – розкажіть про ВСЕ, що планується робити з книгарнями і коли вже будуть якісь результати, окрім просто балаканини.

Віктор Довганич: я ніде ніколи не казав про якійсь добудови. Добудова – це дуже перспектива, якщо це буде потрібно, тому я думаю, що це поки що не на часі. Як далі – я вже розповідав, ми будемо робити спеціалізацію магазинів, вони будуть займатись тим, щоб відповідати своїм назвам, тому що в магазині «Здоров’я» продають книги, які не відповідають тим назвам і тому, я думаю, що ця спеціалізація, теж має дати позитивний результат. Між магазинами зовсім зникне конкуренція і з видавництвами будемо працювати, у нас є також у планах відкрити магазин чи частину магазину для Чернівецьких видавництв – у нас є Букрек, Книги ХХІ вік і тому це теж тема, яка має бути розвинена. Сьогодні ми також хочемо вивчити таку тему, як історія чернівецьких книгарень – подивитись якими вони були при Австрії, коли тут була Румунія, можливо знайдемо місця, де була книгарня при Австрії і зробимо її в такому стилі. Дуже багато у нас планів і в продовження теми Марини Львівни, ми також плануємо запрошувати письменників, і поетів, і композиторів, і художників, і проводити культурне життя Чернівців, збільшувати його, бо наше місто цього достойне і треба проводити всі ці роботи. Я вважаю, що треба подякувати тим, хто цим займається і не заважати, бо якщо у цих питаннях починають заважати, то тоді починаються кривотолки. І я сказав, що ми хочемо, щоб книгарні були живі, щоб це було місце, де людина проводить свій час.

 Лібанова пояснює, щоб книгарні були живми не треба виймати з них  душу. А телевізор не такий важливий

Ведуча: звісно, що ми всі хочемо, щоб книгарні у Чернівцях були живими. Не те, що я не вірю у світле майбутнє «Буковинської книги» чи будь-якої іншої книгарні – я буду просто оперувати фактами та зізнаюсь вам у своїх спостереженнях – «Книжковий супермаркет» мав великі площі на Проспекті Незалежності, а зараз вони зменшили втричі, а то може і в 4 рази. Так само на Соборній площі і ми розуміємо об’єктивні причини, чому вони або переїздять в інші місця або зменшують свої торговельні площі. Чому до Чернівців не зайшла Книгарня «Є», яка, наприклад, у Львові є частиною книжкового форуму – це не лише місце де можна придбати книги, але й бути присутнім на презентації книг тощо? Так багато книгарень ніби і добре, бо кожна буде мати свою окрему спеціалізацію, але разом із тим – не читають аж так чернівчани. А якщо і читають, то в Інтернеті, бо в мережі можна знайти абсолютно все. І от якраз Максим Кияк у Фейсбуці питає – одним із головних аргументів необхідності реорганізації комунальних книгарень був той, що вони начебто не є прибутковими. На думку гостей, чи доречно взагалі вимірювати діяльність книгарень бізнес-величинами та вести мову про їх прибутковість? По-перше, що думає з цього приводу Марина Львівна як професіонал своєї справи. І, по-друге, як саме новий директор “Буковинської Книги” збирається забезпечувати прибутковість книгарень тоді, коли більше половини українців практично не читають книжок, а майже третина книголюбів читає їх з комп`ютера, за допомогою електронних книг і гаджетів? Яким саме чином він збирається стимулювати споживача?

Марина Лібанова: я можу сказати те, що люди читали, читають і будуть читати. Я на цьому наполягаю тобто, дивіться я вам можу сказати за своє життя – і раніше так само було. Не всі читали і не в усіх є потреба до читання. Читання – це особлива риса особливої категорії населення. Все – з цим вирішено. І не наше місто і навіть не наша країна буде першою зачиняти книгарні, тому що всі нібито пішли в Інтернет. Я знаю багатьох і я сама собі приклад – у мене вже давно є електронна книга і я не отримую ніякого задоволення від читання з електронної книги. Я користуюсь неї тільки в дуже довгих поїздках, коли ти не можеш взяти з собою необхідну кількість книжок і навіть якщо я їду ненадовго і не вилітаю на літаку, тобто коли вага не має значення – я все одно беру з собою звичайну книгу. Все. Наше місто дійсно специфічне – я маю відповідь на запитання чому сюди не зайшла Книгарня «Є», я знаю чому КС згортає площі.

Ведуча: чому?

Марина Лібанова: по-перше, коли вони прийшли я перша сказала, що вони нам не конкуренти. Тому що це дуже дивне місто, тут люди працюють на особистість, тут люди звикають до тебе, навіть коли вони приходять і кажуть: «якщо у вас немає такої книги, то ви порадите де вона є?» І якщо ти радиш – вони йдуть, а якщо вони не питають, а ти радиш – вони кажуть: «ні, я прийду до вас, коли ви її отримаєте». І таких людей стає все більше.

Ведуча: це правда – точно так у мене було сьогодні, коли я шукала Ремарка.

Марина Лібанова: дивіться, ми напрацьовуємо своїх покупців, я думаю, що кожна книгарня напрацьовує своїх покупців – це найважливіше. КС, на жаль, напрацьовує маси, КС був завжди вищим за ціною, спершу здавалось, що в асортименті він ширший, але це була велика помилка тих, хто не ходив до нас. Я теж там була і в мене досі є дисконтна картка і я кілька разів щось там для себе купила, але не отримувала особливого задоволення. Вони працюють не професійно, вони беруть нахрапом, розумієте – книжкова торгівля відрізняється від будь-якого іншого виду торгівлі. Тут працювати потрібно майже з кожним особисто і я це знаю чи цьому допомагають шкіряні дивани. Я не впевнена.

Віктор Довганич: Марина Львівна все розповіла – індивідуальною роботою. Ви хочете заходити в книгарню, де не підметено? Люди заходять інтелігентні – це не бомжі якійсь, або підлога проламана – ногу можна ламати. Ясно, що це робота індивідуальна, але «Буковинська книга» – це не тільки книгарні, це й магазин наочного приладдя, ми будемо розширювати асортимент, а завдяки тому, що в нас буде більший асортимент – ми будемо мати більше коштів. Це все треба дивитись конкретно по кожному випадку, я повністю згоден з тим, що говорить Марина Львівна, тому ми й залишаємо ті колективи, які є – ми їм тільки спеціалізацію зробимо. Треба людей заохотити, підняти їм зарплату, зробити гідні умови праці, зробити ремонти та подивитись що буде відбуватись далі. Наші люди завжди шукають щось нове. Тільки відкрився новий ресторан – всі йдуть туди, а через деякий час про нього забули. Марина Львівна правильно говорить, що це індивідуальна робота, але люди звикають до всього, але є не тільки індивідуальна робота, що людина прийшла і купила одну книгу – ми ж можемо постачати книги в бібліотеки, школи, медінститути. Це питання, яке ми будемо вивчати, працювати та розвивати.

  Довганич пояснює, чому реорганізація вигідна

Ведуча: від Юрія Чорнея маємо ще одне запитання – питання до пана Довганича! Одним з аргументів влади на користь реорганізації була нібито завелика кількість директорів і бухгалтерів в книгарнях. Хоча вони самі собі заробляли зарплату, а не брали з бюджету. Але тепер ви не лише обіцяєте усіх лишити працювати, збільшити зарплату, але й набираєте нових людей. Тут немає неузгодженості?

Віктор Довганич: тут немає ніякої неузгодженості і я вам поясню чому. Кожен з магазинів мав бухгалтера, який працював не на підприємстві, Марина Львівна вам скаже, що бухгалтер «Букініста» – це головний бухгалтер «Квадрат», ясна річ, що її не беру і вона того не хоче. І точно там само в усіх – стаціонарно бухгалтер, який працював, якого мені потрібно перевести – це в «Художній книзі» та в магазині наочного приладдя, ми вже з ними домовились і вони будуть в центральному офісі «Буковинської книги».

Ведуча: а де буде центральний офіс «Буковинської книги»?

Віктор Довганич: на вулиці Шептицього, 23 – там ми вже облаштовуємо офіс.

Ведуча: ще одне запитання з Фейсбуку: це правда, що Володимир Карагяур тепер працює в «Буковинській книзі», якщо так, то на якій посаді?

Віктор Довганич: це правда, що він працює, він працює заступником директора і займається тими задачами, які стоять перед «Буковинською книгою».

Ведуча: що одне запитання щойно з’явилось від Юри Чорнея – експерти-економісти, які консультували журналістів, кажуть, що перш ніж реорганізовувати книгарні треба було підготувати стратегію їх розвитку. Плани, які озвучує в.о. директора, це не стратегія, а мрії Манілова. Стратегія – це показники з продажу книжок, які планується досягнути у 2014, 2017 роках, врешті якого плану дій для досягнення цього треба дотримуватися. У вас вже є портфель договорів з видавництвами?

Віктор Довганич: господарська та фінансова діяльність підприємства це є комерційною таємницею. У нас є власне керівництво – ми ж не приватне підприємство, щоб ми самі відповідали. Там працюють цілі структурні підрозділи, які організовують нашу роботу. Якщо ви почитаєте статут – там все прописано, яким чином все повинно відбуватись і мої слова просто не озвучені цифрами. Давайте нехай «Буковинська книга» пропрацює рік і ми тоді покажемо цифри, скільки в нас обороту, які в нас доходи, яка в нас заробітна плата. Що я сьогодні повинен говорити Юрію Чорею про те, що у нас буде – він знову скаже, що це просто слова. Я йому кілька разів говорив: давайте попрацюємо, а потім будемо говорити, мені ніколи не важко зустрітись з Мариною Львівною, я завжди тільки радий, але по факту – хоча б через півроку.

Марина Лібанова: я можу додати лише те, що мене дійсно здивувало, що саме сьогодні, 3 жовтня, ми збираємо якусь чергову наглядову комісію, а книгарні закриті з 1 жовтня. І чи не забагато збирається комісій на рахунок цих маленьких книгарень? Мені здається, що воно навіть не вартує того, щоб так багато людей було задіяно. Може й менша кількість людей справилась, якщо б вона знала, що хоче робити.

Ведуча: тобто, зараз ви говорите про якість, а не про кількість, правильно я розумію?

Марина Лібанова: ну дійсно – мені смішно, я працювала тут 15 років, я не відчувала ніякої турботи зі сторони влади, ніякої – ніколи. Дивіться, скільки відбувалось подій – хто коли переймався чому нам холодно, чому нам тепло, чи у нас розбите вікно, чи у нас зламані двері – нікому то не було потрібно. Раптом мільйони комісій збіглись, захвилювались …у мене це викликає подив та велике здивування. Тому я закликаю – люди, слідкуйте за нашими приміщеннями, не спускайте з них очей, бо щось тут не так. Тут наче айсберг – ми слова бачимо, а дій ми поки що не бачимо.

Довганич не знає, що таке бюджетні кошти. І перед ким треба звітувати за них

Ведуча: пане Вікторе, ви говорите про комерційну таємницю «Буковинської книги» в той час, коли приміщення є комунальною власністю міста.

Віктор Довганич: він питає де ми будемо заробляти, яким чином, які показники – я це маю на увазі, що він просить, щоб ми зараз розказали.

Марина Лібанова: яка може бути комерційна таємниця, якщо це не приватне підприємство? Державні кошти – і таємниця. Державні кошти – це кошти народу, яка ж тут таємниця?

Віктор Довганич: кошти народу де? Ми що, беремо кошти в народу?

Марина Лібанова: а з чого ви берете кошти?

Ведуча: почекайте, ви тільки що говорили про 50 тисяч статутного фонду та ще про 200. Звідки будуть ці гроші?

Марина Лібанова: ми – народ віддаємо 200 тисяч, а ви говорите, що це комерційна таємниця! Перестаньте нас дурити, я вас дуже прошу.

Віктор Довганич: та ніхто вас не дурить.

Марина Лібанова: сидите тут і розповідаєте казки бабушкі Аріни! Даже не Маріни …

Ведуча: звідки гроші?

Віктор Довганич: це нам дають для статутної діяльності.

Ведуча: хто?

Віктор Довганич: влада, це відкриті рішення сесії і що мені розповісти куди вони повинні піти?

Ведуча: безумовно!

Віктор Довганич: 200 тисяч – ми повинні подивитись кому ми винні.

Марина Лібанова: вже півтора року ми про це говоримо, а ви тільки зараз починаєте вирішувати – подивитись! А куди ви весь цей час дивились? Вам не давали баланси, приховували від вас баланси?

Віктор Довганич: від мене – так.

Марина Лібанова: Боже мій, яка таємниця! А куда вы все время смотрели, хотела бы я знать?

Віктор Довганич: а на каком осоновании мені повинні були давати баланси?

Марина Лібанова: а той, хто вас назначив – він що, не бачив наші баланси?

Віктор Довганич: це ви спитайте у нього.

Ведуча: гадаю, що за кілька місяців потрібно буде повторити ефір з цим питанням, адже, наскільки я зрозуміла, на громадському контролі потрібно тримати питання реорганізації книгарень. І до цього я закликаю журналістів.

Віктор Довганич: але не заважати.

 Довганич читає книги, які  йому подарували

Ведуча: і хочеться завершити все ж таки на позитивній ноті. Марино Львівно, що з останнього читали і щоб порадили прочитати чернівчанам?

Марина Лібанова: я тепер дочитала книгу Христини Венгринюк. Вона трошки сумна, але я дуже люблю цю маленьку дівчинку і це її перша зріла книжка – вона не перша, але вона перша вагома та зріла. Я її дочитала легко та швидко, зараз я дочитую іншу, але говорити хочу саме про неї і нехай це буде така собі маленька реклама для нас чернівчан, що у нас в Чернівцях нарешті є письменниця, її книжки продаються в книгарнях і всі, хто хотів би це відчути – заходьте, ми завжди раді.

Віктор Довганич: я вам навіть покажу, що прочитав.

Ведуча: думала – подаруєте.

Віктор Довганич: можу подарувати, але тут автограф Юрія Чорнея – тому мені не зручно її вам дарувати.

Ведуча: дякую, я її маю – це Вернон Кресс «Зекамерон ХХ».

Віктор Довганич: я ще був присутній на форумі і наш земляк Данило Яневський теж написав книжку і мені її подарував. До братів Капранових, я на жаль, не потрапив, тому що був дуже зайнятий реорганізацією. Персонального запрошення я не отримав, напередодні я зайшов, а Марина Львівна сказала: ты тут не нужен! Ну трьох Капранових не винесе «Букініст», я розумію. Але вони приїхали, думаю, дуже цікаві – так, треба запрошувати і письменників, і поетів, і Христина Венгринюк теж дуже чудова людина тому сподіваюсь отримати книжку з її автографом також.

Інформаційний партнер програми „Суть речей” на радіо Станція 103.2 ФМ НІА “BukNews: Всі новини Буковини”.