Правда для обраних (життя як злочин)(на уікенд)))

Ганс Гросс на Конгресі криміналістів

Ганс Гросс –  австрійський слідчий, який наприкінці 19 століття став викладачем Чернівецького університету і одним із засновників нової науки – криміналістики. Гросс дивився на світ з несподіваного боку. Подекуди його вишуканість вражає. Він став першим, хто досліджував пилюку з місця злочину, порохи. Пилюка є завжди, зауважує Гросс, – це така наочна ознака безперервності смерті у світі. Все розпадається щомиті. Перетворюється на прах, і осідає тонким шаром на тому, що ще живе і існує. І Гросс дослідив сотні різновидів пилюки .  Гросс навчився консервувати також таку тонку річ, як запахи із місця злочину і зберігав їх роками у скляних пробирках із парафіновим корком.

Валіза слідчого у музеї Гросса у місті Грац

 У Чернівцях він став видавати журнал по криміналістиці. який читається подекуди цікавіше Конан-Дойля. Зокрема мене вразила історія про дружину канібала Бартоша, і звіт про розкриття злочина набожного теслі, який крав з церков предмети мистецтва. Але не продавав їх( в цьому була складність), а складав у скрині і милувався.

Гросс настільки слідчий, що це світогляд. Він знає те, на що не звертає увагу пересічна людина. Наприклад він знає: що людство – це збіговисько непевних свідків. Гросс увесь час думав про це тому, що боявся посадити невинного.  Він боявся когось хибно звинуватити. Те, чого в Україні нині, особливо серед журналістського середовища, громадських активістів не боїться ніхто. Навпаки, цим пишаються, хизуються, на цьому роблять популярність, кар’єру та гроші.(фактично зараз відбувається відбір за цією ознакою) І тому це право –  брехати, – активно  захищається. До того ж людям   все зрозуміло у цьому світі. А між тим слідчий Гросс був певний, що нікому нічого не зрозуміло,  мабуть,  він знав це точно.    Світ очима Гросса – дивовижне місце, де усі все плутають, і всі залишають сліди.   Сотні сторінок своїх досліджень Гросс присвячує свідкам, які брешуть щиро, не надаючи цьому ніякого значення.  Самого Гросса вразив випадок, коли його дружина, яка  погано бачила, сплутала сажотруса, що нахилився підняти цигарку із великим собакою і навіть сказала вголос: «Подивися, який симпатичний ньюфаундленд». Свідки – це кошмар Гросса. Усі на світі  — свідки. Що вони бачать, і що з чим плутають? Про всяк випадок у своєму портфелі слідчого Гросс носив розп’яття, щоб знімати показання навіть з тих, хто вмирає. Ті були найчеснішими.

Цікаво, що Гросс навіть не дивувався тому, що люди брешуть. Він знав, що правда – це неймовірний труд, коли людина йде назустріч не тільки тим фактам, які йому подобаються. А радше, навпаки… І правда, це не загальне надбання, а надбання лише  тих, хто готовий для такого просто таки шаленого труду

 Хотілося б передати спочатку кілька цитат з роздумів  Гросса про свідків, а закінчити невеличким зауваженням  про нашумілого у часи Гроса канібала.

Так ось, що писав Гросс про свідків:

Якщо слідчий вважає, що можна довіряти  свідкам з високою освітою і культурою, то досвід розвіює ці ілюзії. Мені довелося заповнювати протокол за свідченням відомого вченого, який став свідком невеликої пригоди. Це була надповільна  марудна  робота. Вченого не влаштовували терміни, визначення, якими передавали  його слова. Він  весь час вагався, хотів уточнити, прояснити деталі. На написання протоколу пішло близько двох годин. Запис був  увесь в уточненнях, виправленнях і підтирках. Тож його ще довелося і переписувати. Але потім з’ясувалося, що це була  нісенітниця, яка зовсім не відображала суті справи.

 Друга цитата, більш загальна:

Недобросовісність є загальною характеристикою. Вона не залежить від віку, статі. Найбільш характерною вона є для людей, які не займаються у повсякденному житті реальними справами.  Особливо небезпечні в цьому сенсі люди, які заробляють на шоу або показусі.  До цього ж класу належать і торговці, що підловлюють покупця на вулиці (очевидно, щось на кшталт тодішнього мережевого маркетингу – авт.), утримувачі готелів, митці, а особливо проститутки. Всі ці люди обрали заняття, фах з метою не займатися повсякденною послідовною працею.  Вони мають багато вільного часу, навіть якщо вважається, що вони працюють.  Робота їхня складається переважно з порожнього базікання, вештання і мінімальної кількості реальної праці.  Коротше,  вони отримують свій прибуток з вигадок, тому не дивно, що якщо вони говорять – це завжди буде чимось дуже приблизним. Вони не звикли поважати точність. І не надають своїм словам значення. І їхні слова замість того, щоб пролити світло на те, що відбувається, є лише дуже приблизними.  Неважко помітити  таких людей у вищих прошарках суспільства.

Ну,  закінчимо власне висновками Гросса про зовсім іншу історію.  Канібал Бартош, відомий злочинець тих часів, був одружений. Дружина його була цілком так би мовити нормальною. І у злочинах участі не брала. Гросса вразило, що хоч дружина трохи здогадувалася про злочини, але її влаштовувало. Для неї він був добрий, а яким він був для інших, дружину не дуже то й цікавило.

В цьому сенсі цікава аналогія із політиками та їхніми виборцями. Так само, як дружину канібала,  не цікавить українських виборців, якими виглядають їхні улюбленці-політики для решти земляків: злодіями, казнокрадами, шахраями? Виборців це, можна сказати, влаштовує. Гасла ж  політики проголошують правильні. Поводяться так, як від них очікують. Чого ж ще треба?! Всім же до вподоби не будеш. Іншими словами, якщо ніби свій, то готові сприйняти будь-яку нісенітницю, будь-які косяки, бюджетні афери, просто будь-що.

Ця дружина канібала загалом була майже звичайною, пересічною особистістю – здогадався Гросс. Такою, як всі, або краще все ж сказати оптимістично, такою як багато хто. Все ж таки не всі.  Але довіри до світу у Гросса від цього  не додалося.

Сергій Воронцов

повідомлення у газеті про смерть Гросса у м. Грац