Кому вигідний Горук?

Автор: Святослав Вишинський 

Этого я не скажу;

но у меня есть прочные связи с двух сторон.

Уильям Шекспир,

«Двенадцатая ночь, или Что угодно»

Критика Об’єднаної опозиції і скандальний вихід із лав Всеукраїнського об’єднання «Свобода», очікувана заява про участь у мерській кампанії – і неочікуване побиття перед самою сесією Чернівецької міської ради. Вже цей короткий перелік медіа-прецедентів та кількамісячний інформаційний шум навколо депутата обласної ради Назара Горука дозволяє говорити про нього як про одну з найпопулярніших постатей місцевої політики. Тоді як нестандартність його слів і вчинків породжують провокативні запитання – та не менш спекулятивні відповіді. Як із боку симпатиків, так і ворогів, розпізнавати яких часом далеко не так просто, як здається. 

Назар Горук – персона непередбачувана, відтак його вчинки не завжди вкладаються в струнку бінарну логіку «за» і «проти». Попри всі закиди, що лунають на його адресу, або ж спроби раціонально проаналізувати його дії, більшість у ціль не потрапляють, адже внутрішня мотивація політика залишається непрозорою, в чому одночасно і його сила, і слабкість. Я давно знаю героя цієї замітки, тому не говоритиму безпосередньо про нього – благо, суспільної уваги і менторських коментарів політику не бракує – але спробую оцінити ситуацію Назара Горука як об’єктивний політичний феномен. 

Назар Горук

З останніх обговорюваних тем – відмова Назара Горука скласти мандат депутата Чернівецької обласної ради, який він отримав за списками ВО «Свобода». Перед тим у центрі уваги був напад на політика 29 серпня. Раніше – заява Назара Горука від 1 липня про бажання взяти участь у мерській кампанії. Весною – гучний вихід зі «Свободи». Протягом зими – численні критичні коментарі на адресу Об’єднаної опозиції, Арсенія Яценюка, колишнього міського голови Миколи Федорука та ін. Як і з факту нападу на нього, так і з інших прецедентів, друзі і недруги політика створювали власні, використовуючи в діаметрально протилежних цілях. Розклавши пас’янс медіа-приводів, стає значно цікавіше аналізувати не стільки самого Назара Горука, скільки буковинський політикум, в очах якого амбітний громадський діяч розігрує роль Джокера. 

Отже, кому вигідний Горук? Особисто мені здається, що факт побиття Назара та його подальша відмова скласти депутатські повноваження – пов’язані. Адже озвучена зі «смайликом» заява про вихід з депутатського корпусу Чернівецької обласної ради явно не входила в плани ні влади, ні опозиції, для яких фігура Назара Горука є вигідною мішенню і розмінною картою в будь-якій ситуації. На нього можна звалити всіх собак, починаючи з Василя Забродського в корпоративному конфлікті ТВА, багатоголового Олексія Бурбака і Арсенія Федорука в темах «Добробуту» і безкінечної гри в «гарячу картошку» «попередництва», владу в особі колективного Папієва – нарешті, можна дотягнутись і до далекого Олега Тягнибока, використовуючи як зброю проти «Свободи». 

Так чи інакше, чернівецький медіа-простір повнився численним інтерпретаціями будь-яких слів і кроків Назара Горука, витягуючи з них саме те, що було необхідно замовникам. Втрачати таку карту – гріх для поважного гравця, тому дозволити їй вислизнути у «відбій» було би надто необачно. Ахіллесова слабкість Назара Горука в його емоціях, і саме цим скористались «любі вороги». Дозволяти йому вести самостійну гру за межами підконтрольного владі та опозиції поля, в громадському секторі – очевидно, небезпечно. Владі він необхідний як гучний і водночас дискредитований критик опозиції, опозиції – як «зрадник» і особа, на яку можна списувати власні невдачі. Або просто перемикати суспільну увагу в потрібний момент. З деяких джерел нам відомо, що принаймні з одного боку здійснювались подібні кроки – в т.ч. через спробу втягнути Назара Горука в сумнівне голосування за призначення Віктора Довганича керівником «Буковинської книги», від чого політик відмовився. Адже Горук без репутації – і владі не конкурент, і опозиції фігура підручна. 

Він вигідний усім, хто зацікавлений в обмеженні впливу ВО «Свобода» – і це поле інтересів необов’язково провладне, як і необов’язково буковинське, адже локальні інциденти при посередництві ЗМІ легко перетворюються на національні. Те, як швидко слова Назара Горука про взаємини з колишніми однопартійцями були розтиражовані загальноукраїнськими – а головне російськими – засобами масової інформації, багато про що говорить. В якості депутата Чернівецької обласної ради з підмоченим авторитетом він вигідний і збірній Партії регіонів – не стільки як «голос» у прийнятті рішень, скільки як «голос», спрямований на «фронтальні» провокації «Батьківщини» та озвучування тих речей, про які недоцільно висловлюватись посадовцям. На чернівецькому ж майданчику Назар Горук необхідний чинній міській владі, котра розглядатиме його як кандидата в мери – відносно безпечного для себе, проте достатньо незручного для опозиції. В Горуку зацікавлені всі разом і кожен зокрема – навіть попри чисельні особисті конфлікти, якими політик з багатьма пов’язаний. 

Якщо в наміри замовників нападу на Назара Горука входило повернути його в гру, спровокувавши на нові хвилі критики та компроматів – і схилити політика переглянути попередні заяви, продемонструвавши його непослідовність, то їм це вдалося. Хто би не був справжнім ініціатором побиття, практично будь-який вихід із нього був безпрограшним для опонентів – навіть якщо це була банальна помста без далекого розрахунку. В будь-якому разі, Назар Горук допустив серйозну помилку, дозволивши емоціям узяти гору над політичною доцільністю. Відмовившись складати повноваження, він підписався під традиціями підкилимної гри, що панують і в обласній, і в міській, і в усіх інших радах. 

Перший дзвіночок – спроба «регіонала» Олега Унгуряна «перевести стрілки» на «Свободу», кинувши на націоналістів кримінальну тінь, що у світлі останніх публікацій львівської газети «Експрес» виглядає дуже вчасно. Далі влада не один раз намагатиметься використати Назара Горука в якості критичного рупора проти опозиції, попутно мокнувши його рукави у чорнила. Нарешті, не слід виключати, що після цього всі команди зацікавляться ним і як технічним кандидатом на посаду міського голови – попередньо дискредитувавши, щоб не «заривався». Кожен спробує «набрати очки». Парадокс у тому, що все це може відбуватись усупереч волі і бажанням самого Назара Горука, позаяк логіка розвитку політичних процесів торкається величезного механізму взаємодій, противаг та очікувань, у яких майже не залишається місця несподіванкам. 

До моменту, коли Джокер не вислизає з рук. Один раз це майже сталось – а, значить, може трапитись і вдруге. Назар Горук усе ще має шанси гідно вийти з чужої гри – і гідно розпочати власну. З правилами відкритої, над-килимної боротьби, знайомої кожному борцеві. Для цього потрібно стримати слово і скласти депутатський мандат одразу після оприлюднення результатів розслідування нападу 29 серпня. Не з’являтись на сесіях і комісіях обласної ради, відсікаючи будь-які спекуляції на своєму голосі. Відмовитись від політичного коментування і зосередитись на громадській роботі за стінами кабінетів. Сформулювати конструктивну програму і послідовно її дотримуватись. Знайти достойних політичних партнерів – і самому стати достойним кандидатом. Вигідним чернівецькій громаді.

 Від редакції: До речі, нагадуємо, що міркування автора не завжди збігаються із міркуваннями редакції