Смерть у Чернівцях. Трохи легше, аніж у Венеції(вечірній Таймс)

Колись у газеті було, але може хтось не читав)))

Просто очманів колись, коли побачив у чернівецькому некролозі тридцятих років щодо самогубства журналіста тих часів такий пасаж: «Франц обожнював жартувати, тепер його гумор – це гумор висельника». Це із співчуттям звісно було написано. Але… Жартували завжди. У Чернівцях, в міжвоєний період, здавалося, ну було нічого смішнішого, аніж життя, аніж політика, аніж смерть.Тотальний камеді клаб

 Уривок з репортажу тридцятих про приїзд прем’єр-міністра до Чернівців: « Молоді жінки, стиснуті натовпом, пудрили обличчя, мабуть тому, що вони вірять і знають, що існує любов з першого погляду”. Щодо жінок у небезпечному віці, вони прийшли із біноклями. Вони мали це бачити!». Нині залишається лише здогадуватися, хто у Чернівцях вважався « жінкою у небезпечному віці». Це, певно, залишиться міською таємницею. Але хто зараз напише у такому розв’язному тоні, і, в той же час, без злісті і політичної стурбованості? Цікаво, до речі, і більш щиро, на мій погляд, підбивали підсумки життя людей. Надзвичайно цікаво писали тоді у пресі про смерть.  Кілька цитат:

Останній бенкет імпресаріо

«Після вечері з друзями відомий чернівецький імпресаріо Шімон Альпер пішов за фруктами до знайомого торговця на Герренгассе (вул. О. Кобилянської), схопився за серце, впав на тротуар, який обагрився кров’ю від розсеченої потилиці. “Швидка” нині приїжджає швидко, як не дивно, але в даному випадку в цьому не було жодного сенсу.

Шимон щасливчик. Він був театральний імпресаріо – багато чудових жінок навколо, приємної роботи, незлих грошей, які приходили без особливого напруження. Він не був таким вже багатієм, але жив гарно, легко.

У нього були родина і діти, але й вони не обтяжували його. Він любив хороше вино, красивих жінок, музику і театр, йому подобалося читати газети, подобалося знати останні новини. Він був завжди елегантний, спав до до середини дня, любив смачно попоїсти, завжди був усміхнений, а з його петлиці ніколи не зникала квітка. Він ніколи не боровся, не воював за щось. Він був прекрасний.

Потім гроші зникли, сил працювати не стало, він збіднів і відчув наслідки свого невагомого легкого життя… Але Шімон ніколи не відмовлявся від квітки у петлиці, він не переставав милуватися гарними жінками.

Друзі на його день народження надіслали йому дві тисячі леїв і кілька пляшок шампанського. Непогана сума у дві тисячі лей, яких він разом давно вже не бачив. Він міг її розтягнути надовго, він міг витрачати ці гроші обережно. Але Шімон влаштував бенкет для друзів! Він запросив жінок. Вони зібралися і говорили про театр, музику, акторів і золоті часи. А потім, після бенкету, він захотів ще купити фрукти і помер, обираючи десерт. Богема, бродяга, городянин. Він міг витратити ці тисячі леїв «розумно». Але він влаштував бенкет… І помер через півгодини після нього. Не варто приймати життя всерйоз, тоді помираєш так само легко, як жив. Так сталося із Шімоном Альпером!».

Скорбота за сутенером

Василь Майданюк – людина з єврейським прізвищем і українським закінченням, вчора був похований. Труна була закладена у капличку на цвинтарі, звідси її віднесли туди, де лише тиша і спокій. Ані спалаху ножів, ані розрізаних горлянок, принаймні це вже не має жодного значення. Тому що мертві є мертві. А Василь Майданюк настільки мертвий, що від вічного сну його не могли збудити навіть плач п’ятнадцяти коханок. Чотири з яких – елітні, а одинадцять – просто повії.

Але жодна з цих жінок із «млина любові», не змогла забути, що є жінкою. Яка обіймала його, кохала… яку били та пестили жорсткі і сильні руки Василя. Усі ці дами вчора були на цвинтарі. Це кабацькі жінки, із чужого світу, який ми звикли зневажати. Але вони прийшли на цвинтар, як колеги до старого товариша. Текли гіркі сльози і суровіли обличя колег Василя. Шльондри і апаші. Але все було, як завжди на похороні. Люди обирали місце повидніше, вони клали вінки та квіти так, щоб були помітнішими. Жінки плакали, ніби змагалися, хто любив сильніше.

Чоловікам було треба докласти серйозних зусиль, щоб заспокоїти пристрасних плакальниць, які рвали на собі волосся. Майданюк, наш Василь, він був чудовий хлопець, завжди елегантний, він навіть носив шовковий шалик навколо сильної шиї. І, коли у нього бували гроші, не бував скупий. Дівчата з вулиці тулилися до нього, вони любили його гроші, його вино, його тепло, дим його цигарок. І ревнували одне одного. Даремно. Він ставився до жінок простіше. Він не сприймав їх надто всерйоз.

Цей світ, який нам настільки незнайомий, має власні закони і свою мірку для людини. І дивлячись на останній ескорт Василя Майданюка, підозрюєш, що поняття про мораль та чесність не можуть втиснутися в загальні умовності і прописні істини. І в глибині кожного серця зберігається уявлення про честь, порядність, вірність та сум.

На арешт Ставіського

«Без великих шахраїв, яким був Ставіський, або такі грандіозні герої кримінального світу, як Аль Капоне або Джек Даймонд, у цьому світі було б нудно. Давайте ж визнаємо, що політика, якщо подивитися уважно – це нудно.Це так само банально, як цвірінькання горобців на даху. А щодо так званих політичних сюрпризів, то ті хто в цьому знаються можуть вам точно сказати, – там сюрпризів не буває. Це завжди одна й та сама вистава, подекуди трагедія. Люди готують якусь чергову війну, готуються лити потоки крові – що тут може бути повчального? Інша справа – геніальні самозванці, шахраї, бандити, які використовують вашу людську глупість, — о як вони освіжать життя, ви відчуваєте смак і запах спецій, життя вже не просякнуте нудьгою.

У столиці саме такий цікавий погляд на Чернівці. Подивіться заголовки столичних (бухарестських) журналів: « Арешт небезпечного самозванця у Чернівцях», « Арешт афериста на Буковині». Крадіжки, без зламу і зі зламом, афери століття. Усе місто втискається в кримінальну хроніку. Ані слова про нашу високу культуру! Про філармонію, про тенорів та письменників. Дівчата, наркотики, аферисти а-ля Ставіський. В цій державі Чернівці хочуть зробити чимось між Содомом і Гура-Гоморою. Що сказати, завдяки журналістам у чернівчан тепер є свій аль Капоне (відомий гангстер тих часів – перекл.). Але, шкода, що у нас немає свого Чикаго».

Наостанок.

Цікаво, що колись,  створюючи образ розкішного життя чернівецькі журналісти перераховували слова: розкіш, вина, шляхетне суспільство і, майже обов’язково, – сміх.

Сергій Воронцов