Завтра у Чернівцях вибори?(огляд неоглядного)

І влада, і опозиція у Чернівцях вже захрипли, намагаючись довести, як вони хочуть виборів. Але вибори досі не призначені. Тобто, із «хотінням» щось не так. Якщо уважно слідкувати за тим, що відбувається у політичному житті, з «хотінням» проблеми і у влади, і у опозиції. Здається, лише пересічні мешканці Чернівців по-справжньому зацікавлені дізнатися « Хто є Ху? (Who)»(відоме вітчизняне прислів’я).І така політична карта може випасти!

Об’єктивно політична ситуація складається так, що вибори, можливо, і будуть призначені. Деякі завсідники політичних тусовок навіть називають можливі дати: 15 чи 22 грудня. Хоча вся ця з історія із достроковими виборами для київсько-чернівецької верхівки, здається, вже давно нагадує відому ситуацію із валізою без ручки: тягнути важко, викинути неможливо.
Цікаво, з яким багажем підійшли до осені, і, можливо «спекотної» зими основні політичні гравці на електоральному полі Чернівців?

Арсеній та його «командос»
З огляду на фронтову напіввійськову обкладинку цілком банальних олігархічних зазіхань Арсенія на перше місце у владного корита – його підлеглі, безумовно, заслуговують на термін «командос». Тож вибачимося за напівжарт. Команда – це у Тимура з дитячих книжок Гайдара. Там діти допомагають безкорисливо усім безпорадним. У Арсенія все дещо по-іншому.

Навіть найпалкіші захисники демократії від чернівецького «ФЗ»(на кшталт відомого у Чернівцях інтернет-воїна Фронту змін Сергія Лазарева) мають цілком земний інтерес у перемозі (той же Лазарев – директор «Букотрейдінг» (для тих, хто не знає – 20 гектарів біля Калинівського ринку)

Виграти вибори у Чернівцях для команди Яценюка – справа честі. Адже Арсеній, безперечно хотів би сказати – «це – моє місто». Питання, чи хочуть чернівчани жити у місті діяча із надто міцними зубами?

Втім, рейтинг у опозиції в Чернівцях достатньо високий. Чернівчани сподіваються на системні зміни від добрих олігархів, які, звісно, день і ніч думають про народ. Принаймні, говорять про це.
Серед ймовірних кандидатів, у першу чергу – Олексій Каспрук. Він – опозиціонер, він – син популярного мера Чернівців – Павла Каспрука, він, врешті, достатньо володіє словом. А це немаловажно для публічного політика. Проблема лише в тому, що Каспрук вже зарекомендував себе продовжувачем політики загального «одабрямсу», яку проводив Федорук. І якщо інтелігенцію Федорук цілком влаштовував, то підприємці Калинівського, які сплачували ставленику Федорука Ринжуку неймовірні гроші за ефемерні права(втім, як і підприємці Добробуту), мають свої претензії до цієї політики, як і багато ділових людей Чернівців. Чи захочуть вони продовження чужого бенкету?

Крім того, Каспрук ніколи(за винятком останнього року) не виступав із опозиційними заявами. Таку позицію важко назвати принциповою. І вона багато говорить про компромісний характер Каспрука. Це — слабкі сторони кандидата.

Тим не менш, на одному з мітингів у Чернівцях і Федорук, і Яценюк, фактично, проголосили Каспрука кандидатом у мери. Однак, у те, що він стане безальтернативним кандидатом віриться, як не дивно, слабо. Серед завсідників офісу на Суворова,2Б (офіс Фронту змін)ходять чутки, що Олексій Павлович неодноразово відзначався порушеннями партійної, і не тільки, дисципліни. Тай внутрішньопартійні конкуренти у нього явно не хлопчики для биття. Посада його надто солодка.

Тим більше не тільки вони. Хто ж міг знати, що коли 2011 року називали прізвище Каспрука, вже за рік під прапори опозиції стане ображений Микола Федорук і втре всім носа на виборах до Верховної Ради. Є відчуття, якщо б він пішов нині на вибори, то всі інші кандидати курили б бамбук.

Однак, тут, окрім суто політичних факторів домішуються людські. Нервові передвиборчі кампанії не покращують здоров’я. А стабільне положення депутата Верховної Ради, депутатський імунітет, і ще багато бонусів – діють по-санаторному.

Міркування можна було б продовжити так – якщо Федорук піде на мерські вибори, і виграє їх, чи отримає він бодай якусь сатисфакцію? За багато років свого правління у Чернівцях М.Т. звик бути солістом, а депутатів тримати на підспівці. Тепер же, якщо виграє гіпотетичні грудневі вибори мера, ситуація буде зовсім іншою. Він може стати прикрим непорозумінням на святі життя депутатської більшості. Депутати врешті усвідомили рівень своїх повноважень. А данці під дудку найкращого мера усіх часів і народів – заняття не з приємних. Навряд чи знайдуться добровольці. Загострення ж ситуації може призвести до дурного повторення березня 2011 року. Є ще один важливий чинник. Вже об’єктивний. Федорук виграв мажоритарний округ. І у випадку його перемоги на виборах мера, це означає автоматичні перевибори. І, якщо під час загальної виборчої кампанії, влада може віддати якісь округи, то під час подібних довиборів увесь наявний ресурс буде сконцентрований на окрузі. Такі вибори, як правило, виграє влада. Навіть в заздалегідь опозиційних районах: на кшталт Путильського чи Кіцманського.

Думку про те, що нині опозиційний мер у Чернівцях – це ягня на заклання на своїй нещодавній прес-конференції озвучив і ще один потенційний кандидат у мери Чернівців Максим Бурбак, на якій він чітко заявив, що у нинішніх умовах опозиційний мер не зможе керувати містом. Звісно, що не зможе, бо яким би ти не був опозиціонером, сніг від того у грудні падати не перестане. А збирати прес-конференції та дотепно «тролити» владу вже не вийде. Та Максиму Юрійовичу і не сніг у голові, а особисті питання. І його можливе кандидатство на мера, – це сувора реальність. І про заклання він сказав, мабуть, недаремно. Хіба що про ягня – перебор. На відміну, від Каспрука, Бурбак з Яценюком, як говориться в одному серіалі, «с первого класса вместе». По-друге, незважаючи на те, що він депутат ВР, Бурбак є, користуючись термінологією Москаля – «смотрящім» за родинним бізнесом фронтовиків у місті (ринок «Добробут», завод «Гравітон»). Тепер же після судів по «Добробуту» стало зрозумілим, бізнес треба терміново рятувати. А робити це краще у затишному кабінеті Ратуші, а не у наметі під нею.

Михайлішин: пан або пропав?
Політична доля Михайлішина заслуговує на увагу громадськості. За двадцять років всі так упевнилися у незамінності Федорука, врешті виявилося, що його зміг замінити навіть недосвідчений Михайлішин. Міська «господарка», попри очікування, не впала в кому у той момент, коли великий менеджер, а швидше, видатний канатоходець Федорук розіграв чудову політичну комбінацію і помахав депутатам пухкою ручкою: « Розгрібайте, хлопці, без мене». Те, що не відбулося падіння “всього і вся”, як очікували, вже здалося дивом. Михайлішина багато критикують, як антидемократа. Він відкриває майданчики, робить популістські кроки, бере участь в багатьох заходах – але любов медійників не приходить. Цікаво, однако, що незважаючи на ярлики, Чернівці, нині єдиний обласний центр в Україні, де йде пряма трансляція не тільки сесій міської ради, але й засідань виконкомів. Що за часів Федорука було б фантастикою. Цікаво, як би транслювали виконком, де приймалося рішення по «Добробуту»? До речі, історія з голосуванням за це рішення настільки заплутане, що варте окремої уваги.

З появою Михайлішина і вже його «командос» у Чернівцях врешті з’явилася реальна політична боротьба, якої чернівчани ніколи не бачили від 1995 року. Усе впиралося у спільні інтереси і талант балансування Федорука. По-справжньому конкурентного політичного змагання Чернівці досі не знали. Вибори виглядали мало не формальністю — всі знали, хто буде першим. Тоталізатор на таких виборах не збагатився б. Цією атмосфері, де всім можна все, мабуть, можна пояснити зухвалість Івана Ринжука, який намагався приватизувати місце роботи 20 000 підприємців. Нині ж навіть перенос кількох контнейнерів неможливий без гучних дискусій. І це, ніби то, мало б працювати на користь Михайлішина, однак, відбувається навпаки…Крім того, інфраструктурні проблеми у вигляді поганих доріг і постійних зимових колапсів Михайлішину вирішити не вдалося. Назвати його  оратором теж було б перебільшенням. Втім, Михайлішин чи не єдиний кандидат, який набув реального досвіду жорсткої передвиборчої кампанії та реальної роботи на посаді в.о. міського голови.

Регіонали без кандидата
Хто б міг скласти Михайлішину внутрішньопартійну конкуренцію сказати важко. Можна говорити лише про перспективу, аніж про реалії теперішньої кампанії. Серед депутатів міськради такими могли б стати Василь Дутчак та Ростислав Білик. Білик – наближена до Папієва особа. І, зважаючи на його молодість, амбіції і певні здібності, очевидно, на нього робитимуть ставку. Але, у майбутньому. На користь Дутчака говорить досить значний управлінський і господарський досвід. Та жоден з них не зможе за короткий термін наростити свій рейтинг, який обмежується лише округами, у яких вони обиралися до міськради.
Неможливо не згадати про колишнього керівника буковинської міліції. У 2010 році Микола Харабара плекав серйозні мерські амбіції. Через внутрішньопартійні розборки тоді не склалося. А тепер і часи вже не ті, і Харабара вже не той. Після гучної відставки Харабара зник з політичних теренів.  І якоїсь великої активності не проявляє.

Зайвим підтвердженням цих думок є той факт, що Микола Дмитрович не зміг стати головою Чернівецької обласної ради. Не вистачило ресурсу: у багатьох сенсах. А для того, щоб йти у мери потрібно багато чого. Адже Харабара не з тих, хто бере участь у виборах, щоб, як не наздогнати, то погрітися. Головний міліціонер не користується олімпійськими принципами, для нього головне не участь, а – перемога.

Ще недавно свої претензії на мерську булаву заявляв і представник старої регіональної гвардії Микола Романюк. Однак, десять років тому він програв Федорукові із значинм відривом. А тоді він був набагато активнішим політиком. Нині, як політичний діяч, Микола Прокопович себе ніяк не проявляє. А це, у купі з його поважним 61-річним віком, на фоні більш молодих енергійних політиків робить його шанси незначними.

Третім будеш?
Вичікувальну позицію зайняло об’єднання «Рідне місто», яке здивувало політичні Чернівці у лютому цього року. Її представник Андрій Білогорка досить легко обійшов конкурентів від партій-гігантів і виграв довибори до обласної ради. До речі, у найбільшому окрузі Чернівців, де проживають 50 тисяч мешканців, і де у 2010 році переміг Максим Бурбак.
Політична ідея відмежуватися від борні політичних велетнів(влади і опозиції) і створити суто чернівецький політичний клуб, третю силу – є цікавою. Тим більше, що сам так добивалися своїх посад найвідоміші українські мери: Гройсман у Вінниці і Садовий у Львові. Боротьба великих партій подекуди більше заважає життю міста, аніж позитивно на нього впливає. У міської влади свої завдання, і загальноукраїнські чвари, які переносять великі партії на місцевий ґрунт тільки заважають. Думка ніби то слушна. Справа за втіленням.
Щоправда, на можливих грудневих виборах «Рідне місто» зможе хіба що пограти м’язами. Адже поки що обличчям цієї сили є згаданий Андрій Білогорка і Сергій Осачук. Андрій Білогорка ще зовсім нова людина у політиці. Хоча дебют його досить вдалий. Щодо Сергія Осачука, він давно відомий громадськості, завдяки активній культурній і громадській роботі. Незрозуміло лише, чи визначився сам п. Осачук? Хоче він йти у велику політику чи займатиметься консульською роботою( як анонсували не так давно). І Білогорка, і Осачук ще не грали на великому політичному полі (перемогу на окрузі, все ж не порівняти із кампанією у масштабах міста), однак, незрима фінансова присутність Василя Продана може внести сум’яття у розклад на виборах мера. Як це і відбулося на згаданих довиборах до обласної ради.
Водночас, ходять чутки, що на вибори мера Віталій Михайлішин піде саме від цієї сили. На парламентських виборах секретарю міської ради настійливо рекомендували йти самовисуванцем, чомусь не пішов.
Гіпотетично, якщо вибори і відбудуться, то для «Рідного міста» вони стануть розминкою і трампліном для стрибка до міської ради у 2015 році – що є, очевидно, стратегічним завданням.

Горук і труба
Вже декілька років Назар Горук не приховував свого бажання патріотичним чоботом розпахнути собі двері до великої політики, бо роль просто керівника фракції «Свободи» в облраді його не влаштовувала. Хотів балотуватися до ВР по Чернівцях, та Тягнибок мовчки проковтнув претензію Яценюка, щоб від опозиції по цьому округу йшов Микола Федорук. Не зовсім опозиціонер, але кандидат набагато потужніший. Горук з цим категорично не погодився, про що неодноразово наголошував на своїх прес-конференціях. Можливо тоді між ним та Тягнибоком і пробігла чорна кішка з трубою, обгорнутою ганчіркою, у лапах. Як результат – вихід з партії, фракції, на лікарняне ліжко, і не надто райдужні політичні перспективи.
Горук ще чомусь сподівається йти у мери, але для цього йому потрібна команда. Її і у «Свободі» не було, а тепер й поготів.

УДАР нижче пояса
От кому вибори мера у Чернівцях теоретично можуть бути вигідні, так це партії чемпіона-важковаговика. І справа тут не у тому, що Віталію Кличку цікаві Чернівці. Нині між ним та Арсенієм Яценюком триває боротьба за те, щоб бути єдиним кандидатом від опозиції на виборах президента. Тож, локальна перемога на вотчині Арсенія Петровича додасть Кличку додаткових аргументів у перемовинах із потенційними партнерами, і, звісно, спонсорами.
Проблема полягає у тому, що у Кличка не має гідного кандидата на цю посаду. Попри серйозний рейтинг партії на теренах міста, її керівник Роман Ванзуряк не є надто публічним політиком. І його депутатство нагадує щасливий виграш у лотерею.
Ще одна «ударівка» пані Морараш, як показали останні вибори, є не зовсім успішною чернівчанкою, на чому вона наполягала, бо її плакати з Кличком на чернівчан аж ніяк не подіяли.
Та все ж таки у Кличка є джокер у боксерській перчатці – це Оксана Продан. Роблячи кар’єру в Києві, вона не забувала про Чернівці. Тут її знають і пам’ятають. Тож, якщо вона погодиться піти на вибори мера, то сплутає карти багатьом потенційним кандидатам на цю посаду, і при грамотній кампанії має реальний шанс їх виграти.

З іншого боку – чи потрібно це Кличку? У нього катастрофічно не вистачає спікерів на всеукраїнському рівні. А Оксана Продан якраз є однією з тих, хто підтримує імідж партії, і доносить її позицію до українців. Згадаємо акцію « Повстань, Україно», коли в багатьох областях наша землячка досить часто заміщала свого спортивного шефа,який чомусь хронічно недужав. Втрата спікера партії – річ не дуже приємна.Та чим не пожертвуєш заради того, щоб відправити Арсенія Яценюка у нокаут…

Автор: Андрій Струм