Візит пана(прес-конференція Федорука)

 П’ятикратний мер Микола Трохимович Федорук нечасто балує чернівчан своїми прес-конференціями. Сьогодні такий день. В очікуванні політичного десерту зібралося доволі багато людей.  Останні півроку в цілому-то обійшлося без екс-мера і депутата від м. Чернівці, за винятком двох-трьох чудних миттєвостей: вибори Кушнірика, питання ТВА і ще щось. Людина, яка сімнадцять років була мером, абсолютно не прагне публічності, і мабуть, про публічність і публіку зрозуміла більше, аніж хотіла б.  Разом із Федоруком прес-конференцію давав депутат Олександр Фищук – на вигляд катастрофічний бюрократ з якоїсь геніальної реклами бухгалтерських нарукавників. Втім, це наш  депутат від Кіцманщини і багаторічний податківець одночасно. І суворий революціонер.  Фищуку увага лестила, і він так мило, незграбно і натхненно тягнув ковдру на себе. А журналісти стягували назад на Федорука.     

 Час від часу впродовж півроку деякі ЗМІ раптом згадували і про революційність Федорука і від доброти писали, що він днює і ночує на Майдані. Або щось схоже. Але це мабуть тому, що ці ЗМІ його… люблять. А любов бачить більше, аніж було, є і буде..

 Частина  прес-конференції була присвячена глобальним питанням. Треба віддати належне чесності екс-мера у цьому питанні. Він революціонера із себе не вдавав, гаслами не кидався. А про причини революції прозоро натякнув: не треба було віджимати бізнеса і грабувати інших. Федорук, очевидно, бачить головною рушійною силою – революційний олігархат. Ані про великі цінності, ані про єврокомунізм не було сказано слова. Що на загальному галасливому фоні навіть сприймалося із вдячністю. Дивно тільки, що це чернівецький депутат від найбільш радикальної опозиції. 

Однак, проти природи не підеш. А у Федорука вона не революційна. Втім,  багаторічний успіх екс-мера,   якраз в тому, що він не насилував своєї природи, як, можливо, і чужої, окрім хіба що кишень підприємців Калинівського, перед якими згрішив. Але і сам екс-мер вглядаючися в залу із журналістами та помічниками зауважив, що німбів не бачить. 

А хотілося б… Додамо вже від себе.  

Ми зараз перейдемо до фактажу, але кілька слів про загальні враження. Вони якось головніші. Микола Федорук виглядав трохи втомленим паном, приватною особою, якій вся ця метушня і гра нецікава.Тому власне не дуже  він думав, що відповідати, як зхитрувати, що вигадати. І прес-конференцію завалив.  

 Така втрата інтереса з огляду на зрілий вік Федорука – є зрозумілою.. Не вічно ж грати у смішні політичні іграшки у бюджетних пісочницях, дивитися на зрадників і лестунів(це смішно й цікаво, але до певної межі), пропускати крізь пальці чудові золоті потоки, про які ніколи не дізнається гомо електоратус, які з ревом деруть чуба одне одному у тупій абсолютно надії, що це якось вирве їх із злиденнності і порожнечі( це може позбавити їх життя, але з порожнечі не вирве. Для цього ходять іншим шляхом)

  Є речі цікавіші. Федорук був схожий на людину, якій нудно на одному березі, де вона вже взяла, що могла й хотіла, але не навчена, що робити на іншому, та й де він – той берег?  Чи знайде його? Але цей берег зараз йому нецікавий, це точно – він завалив прес-конференцію у тому сенсі, що  через неї проступала та сама підступна байдужість. 

  Що його тримає тут, то це, до певної міри, образа, і те, що йому не було рівних довший час.  Про це важко забути. І це не дає відійти. Живість, щирість  спостерігалася тільки, коли йшлося про мерство. Про питання навколо цієї посади. «Долг платєжом красєн».  Він почувається людиною, у якої вкрали тріумф.  

А у решті питань кидалася в очі байдужість Федорука  у дрібницях, у неакуратності відповідей, у тому, що його розрадив хіба що шершень, який з’явився під час прес-конференції у залі. І ця  дрібничка, політ комахи подекуди був навіть цікавішим того, що відбувалося. Втім відповіді незграбні стануть зграбними. У ЗМІ. Все буде як завжди. Цікаво, що Федорук не знайшов час відзвітувати за рік своєї депутатської каденції. Навіщо ці ігри, певно спитав він себе… Та й власне, не було там нічого особливого, щоб про щось розповідати.  Що підтвердила сьогоднішня прес-конференція.

Про свою законотворчу діяльність Микола Трохимович волів скромно промовчати. Більше говорив про непросту політичну ситуацію, агресію Росії, складне економічне становище країни, як і в кожній чернівецькій кав’ярні.  І без жодних натяків, чітко сказав, що на цих виборах буде підтримувати Олексія Каспрука (хто б сумнівався). ОПОРА моментально зафіксувала порушення законодавства, але Миколу Трохимовича це тільки потішило. Його байдужість і легковажність навіть стурбувала Фищука, який почав пояснювати як трактувати агітацію, як не агітацію. Це таки було смішно. Але у нас стало погано із почуттям гумору. 

Федорука не гнітить той факт, що більшість ключових посад у міській раді займають колишні регіонали (а це ті люди, які 31 березня 2011 року попросили Федорука на вихід).   Від Кушнірика він у захопленні. Фактично підтвердилося, що це його креатура.    20 лютого Микола Федорук був на сесії міської ради до упора. Це те, що справді не байдуже. Тоді ж, як відомо вийшов цурес, перебуваючи у Чернівцях, одночасно сидів у залі ВР і навіть голосував. Сьогодні його напряму спитали про це кнопкодавство, він, звісно,  заперечував. І навіть трохи почервонів, але емоції стримав.  Ще раз “на біс”, Федорук підтвердив, що він вже несправжній полковник СБУ, оскільки за віком вже не може бути мобілізований. Приналежність ж до СБУ – дурна бюрократична випадковість. Так само заперечував він свою причетність до призначення свого помічника Ігоря Долгошеєва на посаду першого заступника голови обласного СБУ.  

Федорук дуже емоційно виправдав Івана Ринжука. За його словами у справі Ринжука жодного долару не було, не було самого хабаря. Справа Ринжука – це те, що заважає тріумфу. Образився за критику щодо  Добробуту, Гравітону і Калинівського ринку. Знайшов масу пояснень  чому все сталося так, а не інакше. Але в той же час дуже накинувся на Чесанова, який щось там незаконно встановив. І виправдань він тут не знайшов.  Хоча достеменно відомо, що свого часу Микола Трохимович  дуже лояльно до цього поставився. Мало не благословив.

Це дивно, але після перемоги  на виборах народного депутата Микола Федорук продовжує втрачати легкість переможця. Він багато в чому байдужий, але це не легка байдужість. Вона не від щедрості переможця.  Вона важка.  Здається  тепер, він не тільки несправжній полковник, але й несправжній депутат. Федорук страшенно схожий на приватну особу. В цьому немає нічого поганого. Але політик має бути політиком. А він у політиці чекає одного. Він хоче, щоб йому повернули його тріумф. 

А це вже, як розпорядиться Життя. Кажуть, воно справедливе.

Щодо прес-конференції,  журналісти даремно чекали політичного десерту. Такий собі дієтичний сніданок.

Сергій Воронцов, Андрій Струм