Знайди то, не знаю що (люстрація Романіва і Бойчука)

Автор: СЕргій Воронцов

Дві спроби люстрацій на Буковині в останні дні зустріли дуже чіткий і промовистий опір громадськості, яку прийнято називати компетентною. І це вже явище.

Наприкінці минулого тижня колекціонер і екс-митник Салагор, який нині за сумісництвом  комісар(самоназва) по боротьбі з корупцією,  висловив свої претензії до ректора БДМУ Бойчука. Причому жодного конкретного прізвища ані викладачів, ані студентів не було названо. Хоча, зауважимо влада змінилася, боятися нема кого.  Втім, ця обставина, що усі претензії анонімні, не зупинила журналістів і самого Салагора.  Майже в той же момент з’явився лист із спростуванням Салагора від нашої медичної громадськості, докторів і кандидатів медичних наук.  Послугами яких , до речі, користується кожен з нас, час від часу.  Лист був коректний,  був толерантний, він був обґрунтованим, в ньому були АРГУМЕНТИ. Він був педагогічний, я б сказав по відношенню до Салагора, наприклад. Який відкрився для громади іншою стороною, таким його ще не знали. Але узнали.

 І мало не сотня підписів поважних на Буковині людей під цим листом, які врятували чимало людей. Буковинські ЗМІ у більшості своїй цей лист  не зацікавив.  Тому що буковинські ЗМІ користуються послугами Салагора, а не лікарів. Мабуть. Чи не так? 

Ця затребуваність огульних непідкріплених звинувачень, які  у спокійні часи називають попросту доносами і НЕЗАТРЕБУВАНІСТЬ думки сотні фахових медиків характерна для суспільства з масовим психозом. Для  громади у її теперішньому стані  думка сотні професорів – це гівно(що очевидно із ступені уваги ЗМІ до цього листа), а думка екс-митника і його анонімних студентів – скарб неземний. 

Достатньо реаліст, щоб зрозуміти, що у будь-якому виші налагоджені якісь корупційні зв’язки. Навіть не знаю, може студенти у чомусь там праві, у своїх анонімних дописах. Але треба бути і достатньо реалістом, щоб зрозуміти, що право анонімного доносу чітко нагадує не Європу, а гірші часи і гірші країни.  Страшні часи і страшні країни.  І більше нічого воно не нагадує.  Камо грядеші, Україно?  А про судді хто, навіть не питаю. Знаю.

Але не про це. Характерно, що жодної  альтернативи ніхто не пропонував. Пропонували просто  зламати, викинути, зганьбити, затаврувати, розтоптати долі. Все.. Тому що настрій такий. Людям це нині подобається. І на вагах  сучасної Буковини думка ста фахівців, які віддали десятки років буковинській медицині виявилися … непотрібом. Такі тепер  уподобання. 

Другий випадок – Романів. Я не знаю його. І він надто чиновницька особа, щоб я мав якийсь порив захищати його. Втім захисників у нього виявилося доволі багато, як і поціновувачів його менеджерських здібностей. І знов  вийшло так, що у більшості анонімні хлопці(називають одне-два імя) вимагали відставки, причому прямо і чесно казали – компромату нема, просто по-людськи вас не сприймаємо. А з іншого боку. У той же день з’явився лист дуже фахових і,  на мою думку, благоразумних людей, про те, що так справи не робляться. І для того щоб знімати голову ОДА, треба аргументи бодай якісь напрацювати.  Лист був із підписами людей, які щось довели. Чий розум і здоровий глузд оцінено суспільством. Але “рулять” нині не вони.  Чому?

  Турчинов, який би не був, має непорівняну легітимність із групою молодих ентузіастів, яким не подобається Романів. За ним –  мільйони голосів. Люди, активісти   мають право на свою думку. Безперечно. Але на неї має право і в.о. Президента країни.  Ця кандидатура  не подобається цим 50- людям, інша – якимсь іншим 50, а країна на грані прірви.  Ось і всі нескладні  метикування на цю тему. Історія Бойчука, і навіть Романіва, який змушений був писати заяву, саме змушений, далеко не закінчилося. І громада, можливо, почне зважувати, чого варті напіванонімні  голоси , а чого – ті неанонімні, людей, які щось довели громаді за останні років тридцять.. Це буде демократично.  Тому що контроль молодих людей очевидно перетворюється на диктат.  Ми демократії хотіли, чи диктату? Контролю чи  відчуття влади?  Люди відчувають себе суддями у свої двадцять з невеличким, а ті, хто старші, знають чого варті їх претензії на суддівство. Шкода, одне. Настрої  судити, ганьбити, таврувати у наявності. А настроїв будувати, залагоджувати, домовлятися, йти на компроміс  не проявлені.  Це  шлях до катастрофи. Є каприз: знайди то, не знаю що, наша справа – показати невдоволення, а ви вже мастіть собі собі голову, як нас задовольнити.  

Пост скріптум. Можна сказати, що у цих людей, над яким нависла загроза люстрації, чиновницьке минуле, а відтак вони по необхідності замарані. Аргумент, звісно, сильний. Але більшість талановитих були в цій системі.  Так сталося. А більшість безталанних поза нею.  Тому що талант вибивається в будь-яких умовах і досягає вершин. Тому що , наприклад, талановитий медик підніметься врешті над дільничим, він буде викладати , він буде лікувати, консультувати, керувати. І , да, він буде і частиною системи. Чому про це ніхто не каже? Викинути талановитих з системи  через настрої хлопчаків. Чи не чергова це дурість? 

Щодо суто чиновників. Молоді революціонери можуть стати ефективною зброєю у чиїхсь руках. Як правило, кадрові призначення збалансовані, і тоді область не належить одному кланові(тому що це з необхідністю породжує безпрєдєл), з такою логікою молоді люди не дружать. Вони знають, що є добра сторона, а є зла. В цьому їхній філософський кретинізм. Тому що насправді  добре ТІЛЬКИ тоді, коли одна сторона урівноважує іншу. По-іншому добре не буває.  Але всі думають чомусь не про рівновагу, а про перемогу. Кому це пояснювати?? Для революції характерно брати одну сторону, навіть в дрібницях. Приведу далекий приклад, але промовистий. У колись революційному Китаї оголосили війну з горобцями, тому що вони їли частину врожаю. Китайці дуже наполегливі і старанні люди, вони майже знищили горобців, через це сарана, яку також  їли колись горобці, зжерла весь врожай на корню.  Варто побажати, щоб українці не були такими старанними, як китайці.  Тоді може поталанить.

 Від Адміна: шановні читачі, для того щоб залишити коментар не обов’язково заповнювати електрону адресу. Порядок коментування спрощений, і давно.