Розгул демократії, або нескінчена історія однієї сесії

автор: Захар Подкидишев

У вчорашньої сесії міськради є всі шанси увійти до аналів. І навіть далі.  Вона була багатою на сюрпризи та несподіванки, і здавалося не закінчиться ніколи. Звісно, найголовнішим сюрпризом стала поява у сесійній залі колишнього міського голови Миколи Федорука.

І хоча Микола Трохимович у президії скромно сидів у кріслі запрошеного, не покидало відчуття, що він вважає себе мером. А секретар міської ради Ярослав Кушнірик просто собі секретар, якому добрий, втомлений, нібито, на Майдані, татко дозволив вести сесію.

Це відчуття посилювалося тоді, коли Микола Трохимович брав слово для репліки, а замість цього ледь не починав повчати депутатів, що і як їм треба робити. Звичка – друга натура. Мене порадувало, що після свого виступу Микола Трохимович пішов геть. Втім, й без нього у сесійній залі було достатньо весело. Тому що є кому повеселити.

Депутати одними місцем явно відчули, що демократія прийшла до Ратуші всерйоз та надовго. Місце підказувало. А хто, як не депутати знають, що місце розумніше розрахунків. Вони хвилювалися.   Замість 15 хвилин відведених на виступи дебатували майже півтори години. Кажуть і ведмедя слабить коли щось не так. Які тільки пропозиції не звучали у залі.

Нашоукраїнець Валерій Чинуш запропонував з позачерговими виборами мера, провести ще й вибори міської ради. Але не для того, нові більшовики рвалися до влади, аби вот взяти і просто саморозпуститися. З місця прозвучали неввічливі жарти. Не для того… Не знайшла порозуміння у залі і ще одна пропозиція Валерія Миколайовича: внести до порядку денного питання про відставку Кушнірика. За це проголосували всього лише 17 депутатів.

Цікаво, що перед тим виступав представник правого сектору, і сказав, що відставка регіонала з посади секретаря міськради є їхньою основною вимогою(однієї з..) «Правий сектор» у нас слухають лише тоді коли треба знімати Михайлішина, чи отримати карт-бланш на дерибан «Калинівського ринку». В усіх інших випадках від нього відмахуються, як від набридливої мухи.

Першим до порядку денного проставили питання про перейменування вулиць. Депутати, мабуть, сподівалися, що по ньому протиріч не буде. Але не так сталося, як гадалося. І якщо вулиці Стасюка та Чапаєва на вулиці Небесної Сотні та Олександра Щербанюка перейменували досить швидко, то з вулицею Героїв Майдану вийшла велика  історія. Топонімічна комісія рекомендувала перейменувати вулицю Червоноармійську. Частина депутатів запропонувала перейменувати Центральну площу. Депутати сварилися, критикували один одного, згадували про Помаранчевий Майдан. Пропонували перейменувати лише частину Червоноармійської, або якусь іншу вулицю. Оголошували перерви. Кінець-кінцем закінчили тим, з чого починали: перейменували вулицю Червоноармійську.
Формування виконкому було нервовим і  цікавим. Перед тим «Правий сектор» зажадав не допустити до влади Каспрука. Хоча ще у лютому Олексій Павлович заявляв, що стане першим заступником, і буде керувати господаркою міста. Та мабуть вчасно схаменувся, зрозумівши, що отой комунальний геморой йому абсолютно непотрібний. І вже на сесії зʼїхав з базару. Сказав, що залишається депутатом, і буде контролювати владу. Зручна,… позиція? Всі і так чудово знають, що Каспрук сірий кардинал при Кушнірику. Фактично керує він, а відповідає   Кушнірик.

Прикметним, при формуванні виконкому, був і ще один момент. Три роки тому тодішня опозиція звинувачувала тодішню більшість у тому, що та повністю захопила владу. Зараз відбулося те ж саме, бо вже нинішній опозиції замість виконкому показали дулю.

Як і прогнозувалося до нового виконкому увійшли перевірені регіонали (Ярослав Кушнірик, Олександр Паскар, Георгій Леонтій), фронтовики Олег Стецевич, Ярослав Курко,   Олексій Коломієць з УДАРу( Пакко, Автомайдан), свободівець Ярослав Когутяк, представник податкової Ярослав Городенський і «смотрящій» від Федорука, його помічник і заступник начальника обласного СБУ Ігор Долгошеєв.

Розгляд цих питань зайняв левову частку часу. Та депутати прийняли рішення не розходитися, і працювали до пізнього вечора. Не дивлячись на те, що усі були стомлені, вони примудрилися зчепитися по декількох земельних питаннях. Мабуть ці питання вартували того.  Втім, іноді здавалося, що вони вже самі не знають чого вони сваряться, і за що голосують.   А може й й не здавалося…