Рокировка: Михайлішин-Кушнірик. Змінилася тільки посмішка?

Автор: Святослав Вишинський

В недавньому ефірі програми «Біля вікна» на каналі ТВА нардеп від ВО «Батьківщина» Микола Федорук розпочав бесіду з відомої цитати про те, що революцію задумують романтики, а її плоди пожинають негідники. Після чого разом із журналісткою Юлією Сафтенко плавно перейшли до теми змін у керівництві Чернівецької міської ради, на два голоси розхвалюючи порядність її чинного секретаря Ярослава Кушнірика за його «вчасний» вихід із Партії регіонів, який зараз прийнято датувати груднем 2013 р. (Уявіть, ким би нині був Віталій Михайлішин, якби у грудні написав аналогічну заяву).

З факту голосування і численних коментарів партійців «Батьківщини» логічно виходить, що в рядах місцевої опозиції немає достойних і фахових людей, які могли би очолити міську владу. Те, що після усунення Віталія Михайлішина опозиція не запропонувала кандидатуру лідера фракції «За Батьківщину» Олексія Каспрука або ін. представників депутатського корпусу, слід розцінювати хіба що як те, що їх визнано менш компетентними. То про що останні три роки опозиційні депутати вели мову, критикуючи команду Віталія Михайлішина, якщо, в результаті, його найкращою заміною виявилась людина, яка в цій же команді й працювала? Чи має з цього слідувати, що на наступних виборах ВО «Батьківщина» мала би також підтримати Ярослава Кушнірика, враховуючи його виключні «фаховість і порядність»?

«Тимчасовість» його перебування на посаді, на яку натякають опозиціонери – взагалі найтуманніший аргумент. Адже й Віталія Михайлішина також обирали на «тимчасово». Відповідно, навіщо було знімати його з посади і змінювати одного «в.о.» іншим «в.о.», якщо партійність і політика, за словами самого Ярослава Кушнірика, до ЖКГ відношення не мають? Зовсім не вважаю Віталія Михайлішина ефективним управлінцем і не збираюсь стверджувати, що він був кращим за попередників – але в чому логіка комбінації? Владу не можна брати «завтра» – її беруть негайно. У противному разі це свідчить про те, що за спинами чернівчан мають місце домовленості, про які громадськість не інформують.

Вже очевидно, що політики, виходячи з поточної доцільності, нехтують декларованими принципами. ВО «Батьківщина», яка весь цей час жила емоційними ідеологічними гаслами і на кожному зібранні скандувала «Банду геть!», тепер спокійно голосує за її колишніх пособників (як інакше їх можна було би кваліфікувати)? Цитуючи Томаса Карлайла, Микола Трохимович міг би нагадати й слова Ганни Арендт: кожен революціонер стає консерватором наступного ж дня по революції. Прагматична риторика «Батьківщини» почала нагадувати колишню партію «Сильна Україна» Сергія Тігіпка з її мантрами про реформи і готовність співпрацювати будь з ким заради досягнення поставлених цілей.

Особливу скрипку в цій мелодії – вдруге з 2011 р. – зіграла партія «Свобода», що для мене, як для її послідовного виборця, виглядає вкрай неоднозначно. Жодних заперечень по кандидатурі Ярослава Кушнірика фракція націоналістів не подавала, і за результатами голосування (два голоса «проти») зрозуміло, що «свободівці» підтримали колишнього «регіонала». В цьому не було би нічого ненормального, якби українські праві відкрито і послідовно протягом багатьох років не декларували Партію регіонів як політичного ворога – аж до того, що її колишнім членам офіційно заборонений вступ до самої «Свободи». І якби весь цей час не закликали владу до люстрації. Адже зняти Віталія Михайлішина – це одне, а підтримати Ярослава Кушнірика – зовсім інше.

З т.з. ідеології важко збагнути, що заважало «свободівцям» навіть усупереч волі «Батьківщини» чи то розірвати бюлетні, як вони це робили у 2011 р. – чи разом із депутатами від «Нашої України», котрі чи не єдині публічно висловили незадоволення кандидатурою Ярослава Кушнірика, запропонувати іншу компромісну фігуру. Ніхто й не намагався, і хором не кричав на всю залу «Каспрука!», з чого ясно, що все було узгоджено й домовлено заздалегідь, включаючи демарш Валерія Чинуша, який хіба що вирішив поторгуватись.

Зрештою, можливо, в особі Ярослава Кушнірика яке-небудь «Рідне місто», перебіжчики-регіонали й ВО «Батьківщина» банально домовились? А «Свобода» і «Наша Україна» тихо підіграли, «під шумок» революції змінивши постать секретаря на сприятливішу для нових умов фігуру? Сценарій майже неймовірний, але якби він був справжній, то це би можна було вважати геніальною рокировкою. Адже що, по суті, перевернулось? На дошці та ж команда, з якою з горем навпіл працював Віталій Михайлішин – змінилась тільки посмішка.

Якщо ж повірити деяким джерелам, котрі не дають дійсному посадовому розкладу більше, ніж декілька місяців до найближчих виборів, то нині руками цих «тимчасових» людей хіба що продовжувати розподіл міського майна, виконуючи «чорну роботу» і готуючи місце та червоний килим для майбутнього «визволителя». Яким має всі шанси стати Микола Федорук або його спадкоємець. Доки на полі не з’являться нові гравці.