Будинок з левами. Клітка без левів

 Автор: Святослав Вишинський

Буремні події останнього тижня віддали луною навіть на сонній Буковині. Однак, попри всілякі очікування, ми так і не стали свідками публічної ламки стереотипів – ні про традиційну «миролюбність» народних мас, ні про міф чернівецької «толерантності», ні про «революційний» дух Евромайдану, ні про «европейський» характер революції. Все, що відбулось, тільки довело давно знані аксіоми. 

Чисельність штурмуючих ОДА 24 січня показала, що чернівчанам місцева політика таки справді  «пофігу», а нікчемні цифри учасників щоденних мітингів на вул. Грушевського як на долоні продемонстрували число активних громадян міста. Те, що взяття Будинку з левами, за деякою інформацією, провадили «гастролери» з сусідніх областей – точно так само, як і блокування міської ради 2 грудня – підтвердило «толерантну» натуру буковинців. За якою криється байдужість до ідей і тверезий життєвий розрахунок. Михайло Папієв не повірив у те, що можливо інакше – не повірили й ми. 

Але найцікавіше, як завжди, починається після. Тривалі спостереження за протестувальниками і їхніми лідерами навели на низку запитань, логічних відповідей на які годі очікувати. Навіщо на всіх пікетах кричати «Революція!», а після того одразу: «Не піддавайтесь на провокації!»? Як можна узгодити «свободівські» слогани «Смерть ворогам!» з наступними «Міліція з народом!», а при першій сутичці – закликами не бити «мусорів»? Навіщо виламувати двері Чернівецької ОДА, щоби потім просити її ж функціонерів повернутись на робочі місця і працювати у штатному режимі? Як можна «забороняти» на території краю Партію регіонів, а через день-два розпочинати з нею переговори про позачергову сесію обласної ради? Тієї самої, котрої, за словами одного з лідерів Народної ради Назара Горука, «більше не існує». 

Заяви т.зв. «Народної ради Чернівецької області» можуть слугувати хрестоматійними прикладами політичної шизофренії. Перекривши входи до Будинку з левами мішками і дошками, Президія переконує, що «робота обладміністрації не блокується». Вимагаючи відставки Михайла Папієва та Михайла Гайничеру і обіцяючи їм «коридори ганьби» (до речі, «мусорський» звичай), Президія стверджує, що «у повсякденну, поточну діяльність чиновників державної влади» вона «не втручається». Говорячи про дотримання законності, Президія погрожує чиновникам і підприємцям «проявами народного гніву». 

Складається враження, що Народній раді дуже хочеться погратись у революцію. Але не серйозно, «невсамделишно». Тож і «революція» більше схожа на хворобливу фантасмагорію, тоді як її «буревісники» – на здорових симулянтів. У цьому цирку навіть самій Нарраді незрозуміло, яка її мета і повноваження, чи існують обласна рада та ОДА, кого слухати і з ким звіряти годинники. Як на зло, громада теж багатозначно мовчить. 

Чим це закінчиться для «команданте Бу» – очікувано. За слова він, як завжди, не відповідатиме, і в котрий раз це нікого не здивує. Цікавіше уявити депутатів Івана Мунтяна, Віталія Мельничука, Назара Горука, Ярослава Курка та ін. «взбунтовавшихся на корабле», котрі через місяць-другий, ніби нічого не сталось, знову почнуть ходити і голосувати на рутинних сесіях обласної ради під усім відомий акомпанемент. Невже хтось і справді думає, що в разі невдачі «революції» і повернення до звичного ладу вони наважаться на знак протесту покласти депутатські мандати? Ця пісня давно відома. 

Може скластись враження, що я глузую з революції. Воно в корені хибне, адже я глузую з її видимості. З привиду того, чого на Буковині немає, не було і, з такою психологією, ніколи не буде. По великому рахунку, вся ця політична клоунада є наслідком недонасильства, яке у свою чергу є результатом недорозуміння революційних цілей і методів боротьби. А відтак і надіями на осіб, чиєю професією є не відвертий політичний чин, а гра в політичному театрі. В котрому останнім часом найчастіше ставлять комедії. Як інакше розуміти ці колективні заклики не колядувати у членів Партії регіонів,  озбавити міністрів закордонних справ звань почесних докторів Чернівецького університету тощо? 

Як хтось доречно підмітив, залишилось тільки оголосити війну. Якій-небудь Англії, у зовсім вже мюнхаузенівській манері. Тож чого дивуватись, що найадекватніші питання Народна рада озвучує в останню чергу: серед переліку тем наступної сесії прийняття обласного бюджету числиться аж дев’ятим (sic) пунктом. Як видно, популістські звернення до всіх інстанцій та a priori нелегітимне рішення про заборону Партії регіонів і КПУ для опозиції та мешканців краю важливіші. Буде лиш образливо, коли в кінці вистави когось «всамделишно» посадять. Не за великі вчинки. А за гарну роль.

 Від редактора.  До речі, зауважу, що точка зору автора( принаймні в деталях) не завжди збігається із точкою зору редакції. На мою думку, країні не вистачає еволюцій, а революцій, насильства і деструктивного несприйняття одне одного аж занадто. Мир куди цікавіший війни. А війна – згубна, нудна і дурна справа.  Навіть у межах однієї вулиці.