У Чернівцях намагаються реанімувати «політичний труп» Федорука

Журналіст Захар Подкидишев, на своїй сторінці в мережі фейсбук, написав про можливе повернення в чернівецьку політику ексмера Чернівців та екснардепа «Народного фронту» Миколи Федорука.

Далі подаємо текст його допису без змін та правок.

Ото мав я щиру надію, що на кладовищі чернівецьких політичних трупів нарешті настали тиша та спокій. Та, як виявилося, без надії сподівався…

Під покровом ночі на це кладовище пробрався Максим Юрійович ( той, який Бурбак) з лопатою та відкопав Миколу Трохимовича (того, який Федорук). А тепер за допомогою магії кулявлобного вуду намагається реанімувати його до ще одного політичного життя та відправити на місцеві вибори на чолі «Партії чернівчан».

І все це було б, звісно, весело, якби не так сумно…

З іншого боку, логіку Бурбака, в принципі можна зрозуміти. Каспрук і раніше особливо не вирізнявся розумом та кмітливістю, а після відходу в «Пропозицію», взагалі, став некерований та непрогнозований. Тому Бурбак підстраховується і штовхає на вибори свого багаторічного поплічника з яким і Чернівці грабували, і у Верховній Раді засідали.

От тільки проблема полягає в тому, що Партія чернівчан була привабливою, коли була уявною та віртуальною. У суворій реальності все це може перетворитися на суцільне посміховисько.

З огляду на те, хто завжди оточував Федорука, оголошення про набір людей в список ПЧ будуть висіти у Пенсійному фонді, Центрі зайнятості та в офісі «Народного фронту». І список цей навряд чи буде віддавати запахом політичної свіжості. А от нафталінчиком буде попахувати.

Зрештою, якщо Федорук думає, що чернівчани його досі підтримують, то він сильно помиляється. От сидів би собі дід у «Затишку», пив би кефір та писав би мемуари. Але ж ні, знов преться до годівниці, не все ще вкрав у чернівчан, хоче, як у тому анекдоті, ще під помідорки.

Втратив Микола Трохимович на старості років нюх та відчуття реальності. Мером він точно не стане, і буде великим щастям, якщо проведе у раду 2-3 депутатів. А з огляду на рівень конкуренції, це практично нереально.

Тож, поки що вся ця ситуація нагадує класичний фінал для фільмів жахів, коли монстра завалили, всі радіють. А ж раптом він в конвульсіях починає кудись простягати свої кістляві руки чи щупальця і отримує контрольну кулю (при чому далеко не завжди у лоба), яка припиняє його беззмістовну агонію. У нашому випадку – політичну агонію…