Шкір..не каяття(генеральні репетиції буковинського політикуму)

Соціальні мережі стало неможливо читати без сліз захоплення.. Всі кому не лінь вважають своїм священним обов’язком, якщо не самому щось написати, то розмістити статтю про чергові звершення Євромайдану, банкрутство влади, політичних в’язнів,  вимоги опозиції, і таке інше. Найбільш зацікавила  активна участь у цій  революційній естафеті затятих регіоналів. Тому що опозиціонерів, звісно, можна зрозуміти. Деякі з них навіть щирі. Різного роду митців також – вони завжди щирі і завжди за народ. Хіба що не завжди (або завжди не)розуміють, що відбувається. Але прозріння регіоналів, звісно, викликає хвилі реготу.

А з іншого боку, можна зняти капелюха. Така передбачливість. Фейсбук не горить, як влучно зауважив письменник Булгаков, а опозиція коли-небудь, таки, стане владою (такі закони політичного процесу).І ті, хто доживуть до цього знаменного дня обов’язково повилазять зі своїх інтернет-схронів і стануть у чергу за посиленим пайком, підвищеною пенсією і значком майстра спорту по плаванню зі штангою. А вмілих пловців у нас цінують в усі часи.

Серед безстрашних заповнювачів Фейсбук-стрічки засвітився ще один щирий буковинський регіонал Ігор Романович  Шкіра. Який навіть пробув кілька місяців депутатом Верховної Ради від Партії Регіонів. Але нині, якщо зайти на його сторінку у фейсбуці  https://www.facebook.com/profile.php?id=100005616393857&fref=ts, то складається враження, що він народився із портретом Юлії Тимошенко у долонці, і мабуть нині  в його авто замість оберегу,  гойдається портрет Арсенія Петровича із німбом навколо лисуватої голови. Не міг Ігор Романович втриматися і не підтримати модний тренд про РЕЖИМ

Звісно,  ніхто не забороняє будь-якій людині вільно висловлювати свої погляди. І, власне, що нам до тих поглядів. Але є інші цікава гіпотеза: це не погляди, це репетиція  ролі. Людина вживається в нове амплуа. Адже Ігор Шкіра досить давно випав з першої обойми буковинських регіоналів. Втім, не так важлива назва партії, як те, що з першої обойми. Причиною розходження п. Шкіри із керівництвом ПР в області, подейкують була спритність Ігоря Романовича у побудові інтриг та політичних комбінацій. Інтрига для політичниїх партій досить звична річ. В цьому сенсі, це нагадує відомий анекдот,  коли дівку вигнали з борделю за розпусту. 

 Тож що це? Запізніле щире прозріння чи репетиція нової політичної ролі. Як народжуються майбутні великі демократи? Які з приводу повідомлення у Фейсбук Руслани Лижичко закликають негайно переходити армію на бік народу?  

Щирість  демократичних устремлінь пана Шкіри ставлять під сумнів останні події в обласному осередку Партії Регіонів. До яких він мав безпосереднє відношення. Ситуація відома, так звані старі регіонали, не змогли пристосуватися до нових політичних умов, і їх поступово відсунули на другорядні ролі. «Порулити» ж партією хочеться всім, і Шкіра поступово почав готувати грунт для власної гри. Про ситуацію з Ніконовим ми вже писали, тому не будемо на цьому акцентувати увагу. Але справжнім виграшем  для Шкіри став Євромайдан.

Спершу, нібито, на знак протесту проти силового розгону студентського Майдану з фракції ПР у міській раді вийшов давній друг і соратник, і однокласник Шкіри Ярослав Кушнірик.  Хоча, припускаємо, привід для цього демаршу пан Кушнірик шукав давно.  Цей хід зустрів суцільний одобрямс місцевих  ЗМІ. Він був помітним. Тож, Шкіра зрозумів, що процес пішов, і пішов у «потрібний» бік, і теж негайно записався у лави борців з режимом. Кампанія почали підбиватися. Подейкують, що записом керує ще один друг Шкіри,член фракції ПР у міській Раді однокласник Олексія Бурбака та Арсенія Яценюка Ігор Урсулян. Кажуть, не проти приєднатися  ще один депутат-регіонал Василь Ткач. Щоправда, цей хитрий лис поки, що зайняв вичікувальну позицію, і свої розходження із «генеральною лінією»  висловлює лише тим, що не ходить на сесії.

 Тобто сколотилася такий собі партизанський загін депутатів. Перший хід комібнації є. Тепер другий хід: створення свого проекту місцевого значення чи спроба увійти в опозиційні лави?  Кушнірик і Ткач достатньо впливові для того, щоб для них розчистили місце у деяких партіях. Цікаво, що у опозиції в якомусь сенсі – кадровий голод. Не те, щоб людей не вистачало. Не вистачає політичних  акробатів, еквілібристів, і навіть клоунів   Якщо,  скажімо, Батьківщиною керує такий «непересічний» політик, як Іван Мунтян, то зрозуміло, що ж відбувається (твориться) на нижчих ланках.  В місцевому УДАРі кадрова ситуація ще гірша. Але чи захотять ці опозиційні партії такого підсилення?  Відомо, що якраз лузери, як правило, не люблять конкуренції. Буковинські опозиціонери( за рідкісним винятком) сподіваються на силу політичного  бренду, і можуть не захотіти впускати на теплі місця веселу кампанію колишніх регіоналів. У цьому випадку накльовується політичний проект місцевого значення.  Єдине, чи потрібні виборцям все ті ж фаси і профілі?  Безперечно, згадані депутати думають, що їх фаси і профілі  – улюблене видовище виборців.

Є  ще одне припущення: «сбітий льотчик» Шкіра кличе на землю ще не «сбітих». Він просто створює цілий гурток «сбітих льотчиків», але для конспірації та розради друзів називає його політичним проектом. Шкіра закликає їх кинути все, а дарить щось більше … надію.   І Кушнірик, і Ткач, і Урсулян могли б  продовжувати політичне життя в лавах проекту Партія Регонів. Адже, останні довибори доводять, широкий виборець продовжує голосувати за ПР, можна обурюватися чи дивуватися чи щось ще.. Але це факт.  Танці та бої «креативного класу» на Майдані поки що переконали небагатьох. Хіба що у Фейсбуці вже зовсім інше життя.  Відбуваються репетиції майбутніх політичних вистав. Іноді цікаво подивитися на репетиції. Для того щоб зрозуміти, чи хочемо ми таких вистав

 Автор: Андрій Струм