Роман Петришин: «Ми не станемо Оксфордом чи Гарвардом, але ЧНУ уже є феноменом для України»

Окрім виборчих перегонів у державі 25 квітня в Чернівецькому національному університеті ім. Юрія Федьковича відбудуться вибори ректора. Після відставки Степана Мельничука на посаду керівника провідного вузу Буковини претендує кілька потужних керівників та науковців, серед яких – нинішній проректор ЧНУ, професор, доктор фізико-математичних наук, заслужений працівник освіти України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки Роман Іванович Петришин. Кореспондент «БукІнфо» поспілкувався з Романом Петришиним, щоб поближче познайомитися з можливим новим ректором ЧНУ ім. Юрія Федьковича.

Романе Івановичу, для початку кілька слів про себе – чим живете, хто вас щодня підтримує та надихає?

Проживаю у Чернівцях з дружиною, сином, невісткою і двома онуками. Один ще школяр, навчається у першій гімназії, інший – студент, навчається в Києві.

Розкажіть про ваші хобі, чим любите займатися, окрім роботи?

Щодня у будь-яку погоду зранку у парку «Жовтневий» займаюсь спортивною ходьбою – проходжу 8,5 кілометрів. Крім цього – інтенсивна зарядка на півтори тисячі рухів та вправи на перекладині. Вже після цього о пів на восьму виїжджаю на роботу.

Тобто жодних поганих звичок?

Свого часу я дуже багато палив. Почалося все на п’ятому курсі, коли був на військових зборах. Кинути паління себе примусив уже коли народився старший онук, так що я майже два десятиліття про свою погану звичку не згадую. Також маю звичку, яку не можу назвати поганою. Дуже люблю каву, вживаю, скажімо так, її багато. (посміхається) А ще, інколи можу випити кухлик пива влітку. Але то справді дуже рідко.

Бачу, день у вас розписаний мало не по хвилинах. Любите порядок у всьому?

(посміхається) Ну, я за фахом математик, тому, загалом, ця спеціальність залишила відбиток і на моєму повсякденному житті.

А у школі математика Вам подобалася? Як загалом навчалися?

Я народився і виростав у селянській родині, де панував культ праці. Всі члени родини з раннього дитинства тяжко працювали. Жили дуже скромно. У школі мені легко давалися точні науки, тож моя сім’я покладала на мене певні надії, які я не мав права не виправдати.

Школу закінчив із золотою медаллю. В процесі навчання дуже любив розв’язувати математичні задачі. Подобалися фізика та хімія, постійно брав участь у різних олімпіадах. Після закінчення школи поступив у Донецький державний університет, згодом перевівся на другий курс у Чернівецький національний університет на математичний факультет. З цього часу Чернівці – місто мого кохання, де всім серцем прив’язався до університету.

Після студентських років, працював асистентом, старшим викладачем, а з 1986 року доцентом кафедри диференціальних рівнянь Чернівецького університету.

Які будували плани після закінчення вузу?

Думав, що швидше за все працюватиму десь вчителем. Можливо, якщо вдасться, поступлю до аспірантури, щоб мати якісь наукові здобутки. Основною моєю метою було поступити у ВНЗ, здобути вищу освіту і реалізувати отримане знання в житті.

Пов’язати життя з науковою діяльністю Ви вирішили після закінчення навчання, чи ще будучи студентом?

Конкретних планів у мене не було. Так сталося, що по закінченні університету на факультеті з’явилася вакантна посада і я залишився працювати асистентом. Мав дуже велике аудиторне навантаження та паралельно все ж почав займатися науковою роботою, хоча й витрачав на це порівняно мало часу, бо розумів, що потрібно в першу чергу опанувати викладацьку роботу.

Як вважаєте, справилися з цим?

Може не скромно так казати, але вважаю себе хорошим викладачем. До прикладу, вже кілька десятиліть у мене є власне авто, проте, крім того, як і куди вставляти ключ запалення, я практично нічого в ній не розумію. Натомість я впевнений, що знаю дуже багато про те, як добре, якісно навчати дітей.

Що Вам найбільше подобається у викладацькій діяльності?

Моя наука – це математика. І найбільше я люблю те унікальне, зрозуміле лише викладачам і вчителям відчуття, як твої знання допомагають дітям і студентам краще розуміти науку, краще розуміти світ навколо. У мене не раз у житті були випадки, коли учень планував поступати на економічний чи біологічний факультет, а після моїх занять поступав на математичний. Це і є справжній кайф нашої професії, коли допомагаєш молодим людям у самореалізації та професійно зростати.

Чим відрізняється робота проректора від викладацької діяльності? Що особисто для Вас робити складніше?

Робота проректора і викладача – зовсім різна. Викладач в середньому на рік має 600-700 годин педагогічного навантаження. Я маю лише 240 годин. Це, так би мовити, моє додаткове навантаження, бо моя основна посада – це проректорська. Проректор в основному працює з документами. Я відповідаю за навчальну роботу і приймальну комісію. Потрібно впорядковувати документи, доводити до відома факультетів інформацію, тобто моя робота стала більш віддалена від студентів, проте я постійно працюю в тісному контакті з адміністраторами, завідуючими кафедрами, деканами.

Що в роботі проректора Вас дратує або засмучує найбільше?

Величезна кількість листів, звернень, “пустих документів” на які треба давати відповіді, а я внутрішньо усвідомлюю, що якби на половину з них відповіді не дав, то нічого не змінилося б, і якісь освітніх послуг не покращилася, і не погіршилася б. Тобто багато часу витрачається на ті речі, які жодним чином не впливають на якість освітнього процесу.

На Вашу думку, що Вам не вдалося зробити на посаді проректора ЧНУ?

Років сім тому різко почала зменшуватися кількість заяв абітурієнтів на вступ на фізичний, математичний та хімічний факультет. Я, як проректор, помилково вважав, що це тимчасова ситуація, що на наступний рік ситуація покращиться. Саме через це я втратив три роки, сподіваючись на покращення, а потрібно було приймати вольові рішення, «ламати» навчальні плани, ризикувати, щоб якомога швидше почати підготовку якісних вчителів.

Якісний вчитель «продукує» якісних учнів, і вони стають нашими якісними студентами. В повній мірі це вдалося лише три з половиною роки тому, коли ми в ЧНУ розпочали підготовку на п’ятнадцяти педагогічних спеціальностях. До того більшість спеціальностей, таких як математика, хімія, біологія, були науковими і дуже незначна кількість годин була пов’язана з педагогіко-психологічним циклом. Тобто, ми трохи втрачали у підготовці вчителя. Зараз ми це надолужуємо.

Що, навпаки, вважаєте своїм найбільшим здобутком?

Не можна говорити лише про мої здобутки. Я працював під керівництвом ректора і всі важливі кроки погоджував з ним. Тому, якщо недоліки я беру на себе, то здобутки хочу поділити з керівником. Отож, як на мене, мені вдалося створити дуже якісну приймальну комісію. Людину, яка займає посаду відповідального секретаря, я знайшов на факультеті, де сам навчався, працював і на якому шість років був деканом. Зараз він є ідеальним керівником. Він глибоко мислить, ідеально розуміється на законодавстві.

Нам вдалося згуртувати разом багатьох відповідальних людей, переважно молодь, і останні років п’ять між приймальною комісією і абітурієнтами налагоджена чудова співпраця. Проникливість, дружба, взаємодопомога – це ті речі, які роблять роботу приймальної комісії ідилічною.

Крім цього, ми вже років сім проводимо анкетування – «Викладач очима студентів». Студенти анонімно відповідають на цілий ряд питань, наприклад, «Чи якісно викладач володіє матеріалом?», «Чи доступно він пояснює?», «Чи об’єктивно оцінює?», «Чи не ставить викладач студента перед такими умовами, коли студент має якось викладачеві віддячити?» Як на мене, ідея з анкетуванням виявилася вдалою, адже тепер ми тримаємо під контролем всі ті моменти, які викладач недопрацьовує. Відповіді ми не оприлюднюємо, ця інформація доступна мені і ректорові, і ми проводимо з викладачами особисті бесіди. Не виключено, що в анкетах може бути написана неправда, бо викладач був вимогливий. Але якщо однакова інформація повторюється декілька років, то зрозуміло, що там дійсно є певна проблема. В таких випадках ми обдумуємо, чи продовжувати з викладачем контракт.

Аналогічно вже декілька років ми анкетуємо студентів, щоб визначити серед них так званий «Топ-25», проте залучаємо до цього анкетування лише перший та другий курс, адже, зрозуміло, що першокурсникам важко конкурувати з студентами четвертого чи п’ятого курсу.

Взагалі, вважаю, що в Чернівецькому університеті навчальний процес організований добре. Я часто контактую з колегами з інших вишів, і багато хто з них просить поділитися досвідом.

Якщо не говорити про професійну діяльність, що у своєму житті Ви вважаєте найбільшим успіхом?

(задумався) Знаєте, поза професією якось важко щось згадати… Особисто своїм досягненням вважаю вступ до університету, захист докторської дисертації, і отримання Державної премії України в галузі науки і техніки. Крім мене в університеті є тільки троє викладачів, удостоєних цієї нагороди.

Розкажіть, що Ви думаєте про теперішній стан освіти в Україні.

Почну з того, що в Радянському союзі з різних причин освіта була на високому рівні. Потім, коли почала реформуватися і ставати на ноги Україна, почали реформуватися й багато галузей, напрямів, в тому числі і освітянський та науковий напрямок. Зараз дуже інтенсивно проводяться реформи в освіті, як в шкільній і в дошкільній, так і у вищій. Коли проводяться реформи, не завжди усе вдається. Важко вийти на ідеальний шлях. Міністерство і уряд шукає оптимальні шляхи для того, щоб підняти середню школу, аби ця школа дала добрих випускників і ми могли мати серйозну вищу освіту. Тобто, йде реформування освіти, і в процесі цьому є цілий ряд недоліків, помилок, але вони швидко виправляються.

Тепер за розумного абітурієнта нам треба вести боротьбу не лише з українськими ВИШами, а й з закордонними. І це виклик для ЧНУ. Наша відповідь – сталий розвиток, включаємось в цю конкурентну боротьбу за кращих абітурієнтів, студентів, викладачів. Якщо будемо стояти на місці – нас очікує деградація. Але це не наш вибір. Ми будемо боротись, кожного дня прикладаючи зусилля для реалізації уже існуючого потенціалу університету.

Чи задовольняє вас стан середньої освіти? Що думаєте про результати останнього ЗНО, які, м’яко кажучи, не радують?

Так, якщо говорити лише про нашу область, уже впродовж декількох років у рейтингу ЗНО вона ділить останнє місце із Закарпатською. На це є різні причини. Одну з причин я беру і на наш навчальний заклад, мабуть, ми не так добре готували наших випускників. Не змогли зробити з них тих вчителів, яких ми бажали б. Але це – одна маленька така піщинка. Основне те, що втрачається мотивація до доброго навчання в школі. Ми живемо в регіоні, де велика кількість людей міняють місце проживання, їдуть на роботу тимчасово, а потім постійно. І велика кількість дітей розуміє, що краще йому вже в Італії освіту здобувати, чи не здобувати її ніяк в Україні, бо все одно вони поїдуть на заробітки. Це реальність.

Шкільна освіта вимагає, особливо старші класи, серйозного реформування. І я вважаю, що один з найбільших здобутків реформ – це ЗНО.

Якщо говорити про ЗНО, здається, що запроваджували здачу ЗНО з англійської мови для магістрів на юридичному факультеті. Як Ви ставитесь до цього експерименту? Вважаєте його успішним чи провальним?

Спочатку незалежне оцінювання вели для тих, хто поступав на бакалавра. Це почалося з 2008-го року, і зараз йде повним ходом. Себе воно вже повністю виправдало. Хоча, як і в кожній системі, так і тут є певні недоліки. Частина наших випускників з середньої школи їде в Польщу чи Румунію, і поступає там без ЗНО.

Щодо магістратури, то ще донедавна вступ в магістратуру в ЧНУ був в усній формі. В 2016 році в Україні був проведений експеримент: на спеціальність «Правознавство» абітурієнти вступали на магістратуру за технологіями ЗНО. Дев’ять вузів зголосилося взяти участь в цьому експерименті, в тому числі і наш юридичний факультет. Експеримент вдався, і от вже два роки наші абітурієнти, які вступають на Право чи Міжнародне право, здають іспити за технологіями ЗНО. Це є іноземна мова, а також їхні фахові дисципліни. Ну і практичне володіння тим інструментом, який має мати правник. Результати для нашого університету досить позитивні. Чому? Бо наші юристи дуже вимогливо приймають випускний іспит бакалавра. Тобто, якщо ти погано знаєш предмет, то дістаєш незадовільну оцінку і вже не йдеш здавати іспит в магістратуру, де можеш потягнути університет вниз за рахунок низьких знань.

В минулому році, крім юристів, у нас ще дванадцять спеціальностей здавали ЗНО з іноземної мови. В цьому році в нас таких спеціальностей двадцять шість. Ми провели глибокий аналіз, подивилися, як здавали іноземну мову решта спеціальностей. Ми порівняли якість і можемо сказати, що в нас якість на 30% вища ніж та, що на ЗНО. Чому так? Ми маємо свою базу. Вона, скажімо, з іноземних мов має близько тисячі питань, ми її оприлюднюємо. Тобто ми не ховаємо її від студента, а хай він її вчить. А те, що дається на ЗНО, заздалегідь не відомо. Ми навіть проводили додаткові заняття для тих студентів, які мали йти на ЗНО з іноземних мов. Ну, але результати там, звісно, слабші, ніж у нас.

Якщо ми почали говорити про освіту, то система освіти якої країни вам подобається найбільше?

У минулому році у нас був звіт міжнародного відділу за роботу за рік. Близько 850 співробітників та студентів університету їхали в закордонні відрядження. Хто на кілька діб, хто на тиждень, хто на семестр, на навчання чи на стажування. І вони привозили ту інформацію, яка є в закордонних вузах. Знаєте, казати, що там є щось таке, чого в нас немає – важко. У дрібницях воно трошки відрізняється, але в цілому – однаково. Основна відмінність – у нас замало мотивації для доброго навчання. Основна мотивація – це робота за спеціальністю. І, відповідно, добра зарплата. Ну і умови праці. На жаль, у нас в країні це є поки що проблемою.

А які, можливо, унікальні закордонні практики Ви б хотіли застосувати в нашому університеті?

Хотілось би мати більше технічних можливостей для навчання і наукової діяльності. Хочу Вам сказати, що багато наших студентів-магістрів, які виконують наукову роботу, чи молодих аспірантів, докторантів котрі їдуть в закордонні вузи-партнери лише для того, щоб попрацювати там в лабораторіях. Ну, наприклад, з електронним мікроскопом чи іншими приладами.

Як Ви вважаєте, чого не вистачає Чернівецькому університету, щоб зайняти в Україні позиції на кшталт Оксфорду чи Гарварду?

З одного боку, наш університет в багатьох рейтингах займає досить високі позиції. Є так званий консолідований рейтинг, де ЧНУ – двадцять четвертий в Україні. Що стосується наукових публікацій, у деяких рейтингах ЧНУ третій, п’ятій. Тобто, ми займаємо досить високий рейтинг серед більш, ніж двохсот закладів вищої освіти України. А ті світові гранди, яких ви називаєте, то є держава в державі, цілі імперії-університети. Там є дух, який піднімає університет і мотивацію навчання в цьому університеті на височенний рівень.

Ми будемо творити власну історію успіху. Ми не станемо Оксфордом чи Гарвардом в найближчій перспективі, але ЧНУ уже є феноменом для Буковини і України і справа не лише в архітектурі. Наші випускники, студенти і викладачі на протязі багатьох років були є і будуть науковою, громадсько-політичною, культурною, спортивною елітою Буковини. Успіх ЧНУ, як певного університетського феномену напряму залежить від успішності української держави. І я зі свого боку робитиму все можливе і неможливе, щоб так і сталося, щоб ми були успішними.

Тобто, скажіть чи може ЧНУ існувати окремо від держави? Вже зараз він – як маленьке окреме містечко. У вас є навіть свій сад ботанічний. А чи можете існувати автономно?

В якійсь мірі ми є автономні, бо Закон «Про вищу освіту» в редакції 2014 року дає велику автономію університету. Але жоден крок, що стосується розподілу, перерозподілу коштів, без міністерства ми зробити не можемо. Тобто міністерство це тримає під серйозним контролем. В якійсь мірі я розумію чому, – через ризик корупційної складової.

Сьогодні ми шукаємо шляхи, як утримати кадри в університеті, бо почався відтік кадрів у зв’язку із тими заробітками, які мають наші викладачі у порівнянні із школами. До прикладу, ще років 5-7 тому викладач, скажімо з двадцятирічним стажем, і вчитель-методист у школі з таким же стажем, мали різницю в зарплаті 2-2,5 рази більшу на користь університету. Це створювало мотивацію працювати у вузі. Сьогодні цієї мотивації немає. Навіть у школі є можливість отримувати вищу зарплату. І, на жаль, частина наших викладачів шукає можливості піти працювати в школу. Це велика проблема.

Скільки, на ваше переконання, повинен зараз отримувати викладач ЧНУ?

Я вважаю, що близько тисячі доларів. Звичайно, є різні категорії викладачів. Є професори, є доценти, є асистенти. Держава ранжує їхні посадові оклади. Наприклад, в асистента це в середньому шість тисяч гривень на місяць, у доцента – 7200 грн, у професора – 7700 грн. Але професор має надбавку за доктора наук – 25%, за професора – ще 33%. Тобто, ранжування заробітної плати є. І, зрозуміло, що професор буде десь вдвічі більше заробляти, ніж асистент. Тисяча доларів на даний час – це була би та зарплата для професора, яка би утримала кваліфікованих викладачі в університетах.

Якщо така ситуація, як зараз, триматиметься, я боюсь, що кваліфікованих кадрів ми будемо втрачати. Хто молодший – поїде за кордон. І це ніби добре, коли ми веземо нашу чернівецьку університетську освіту за кордон, але, на жаль, ці люди не повертаються. А якби трохи матеріально підняти оплату праці, то навряд чи хтось б захотів покинути сім’ю, місце проживання і їхати в іншу країну для того, щоб на сто чи сто п’ятдесят доларів більше заробляти.

Якщо говорити про університет, на які б спеціальності ви робили ставку в майбутньому?

Робити такі прогнози – дуже невдячна справа. Років десять тому був бум на економічні спеціальності. Потім він трохи спав. Зараз пішли IT-спеціальності. Вони найбільш потрібні на ринку праці. В нас часто виникає ситуація, коли студент третього курсу десь знайшов роботу, і заробляє трохи більше, ніж його професор. Ми оформляємо таких студентів на індивідуальний графік, щоб вони могли все-таки навчатись в нас і десь працювати.

З іншого боку, у нас є політологія. У країні, яка безперервно живе виборами, політологи і соціологи є потрібними. Не втрачає своїх позицій і журналістика. Добре майбутнє, як на мене, мають економічні та юридичні спеціальності. Але це не значить, що через рік тренди не зміняться і не вискочить вперед по популярності інша спеціальність! Ми стараємось бути готові до таких змін.

Переходимо до самого головного. Що стало для Вас стимулом і мотивом балотуватися на посаду ректора ЧНУ імені Юрія Федьковича?

Майже два повних терміни по сім років я пропрацював на посаді першого проректора. Щоразу, коли ректор був у відпустці, у відрядженні чи на лікарняному, я виконував його обов’язки. Тому я вважаю, що найкраще розумію той складний організм, яким є Чернівецький національний університет.

В університеті працюють 2300 співробітників, навчається майже 15 тисяч студентів. Це складна система, у якій потрібно наводити лад, підвищувати її внутрішню ефективність. Крім навчання є наукова робота, виховна, фінанси, господарська частина, гуртожитки, тобто це є таким собі невеликим містом. Я маю досвід, люблю ЧНУ, маю чітку і зрозумілу програму сталого розвитку для університету. Переконаний, при всій повазі до моїх конкурентів, саме я був би “найкращим капітаном на цьому кораблі”. Єдине, що мені справді потрібно сьогодні – підтримка кожного студента, викладача, працівника ЧНУ. Нас чекає велика робота, великі випробування і великі перемоги! Але якщо буде підтримка – нам до снаги вирішити задачі будь-якого ступеня важкості!

Давайте поговоримо про реформи трохи конкретніше. Ви вже торкалися теми зарплати для викладачів. А яким чином можна ці зарплати збільшити?

Є два шляхи. Перший – збільшити фінансові можливості університету, і другий – скоротити видатки. Щодо видатків: в університеті майже повністю паперовий документообіг. Мені чітко зрозуміло, що сьогодні потрібно переходити на електронний документообіг. Це призведе до скорочення великої кількості працівників, які, грубо кажучи, переносять папки з одного кабінету до іншого, чи роблять копії певних документів. Я вважаю, що потрібно не просто звільняти працівників, а шукати, як замінити їх роботу, щоб були менші витрати при збереженні результативності.

Великі можливості у нас є в туристичному плані. Завдяки екскурсіям у Резиденції митрополитів Буковини в позаминулому році ми заробили 1,8 мільйонів гривень, у минулому – 2,3 мільйона гривень, хоча ці цифри потенційно можуть бути набагато вищими. Разом з цим це не так легко зробити, бо до Чернівців щодня прибуває 4 потяги, прилітає один літак, і немає доріг, якими б туристи могли дістатися до Резиденції. Сподіваюсь що міська інфраструктура у найближчий час все ж буде покращена, зокрема, у першу чергу дороги, і ми зможемо заробити більше на екскурсіях та реалізації туристичної продукції.

Найбільше все-таки можна буде заощадити, якщо ми упорядкуємо тендерні процедури. Я маю на увазі тендерні закупівлі і тендери на будівництво і ремонти. Згідно із законодавством, якщо йде мова про закупівлі, то без тендера можна закуповувати товари на суму до 200 тисяч гривень. Тобто, ми можемо просто заключати договір на власний вибір. Але практика показує, що завдяки тендеру можна істотно заощадити і придбати цю продукцію за меншу ціну, хоча тендерна процедура й вимагає більше часу. Тобто, якщо час не піджимає, можна тендер не з 200 тисяч починати, а, скажімо, зі ста тисяч. Так само й для ремонтних робіт – законодавство дозволяє не проводити тендер аж до 1,5 мільйона гривень. Я вважаю, що в цьому напрямку практично все потрібно проводити через тендерні процедури, якщо не буде якихось часових обмежень. Звісно, тендер може не відбутися, і ми втратимо півтора місяця часу, але все ж тут є великі можливості заощадити власні кошти.

Повертаючись до розмови про туристичний потенціал ЧНУ, які шляхи його розвитку Ви бачите?

На території Резиденції позаду IV корпусу, знаходиться господарська частина – майстерні, гаражі. Я вважаю, що те все потрібно звідти забрати і облаштувати, наприклад, стоянку для автобусів, які привозитимуть туристів, кіоски, що реалізовуватимуть туристичну продукцію. Це зробити непросто, але ми мусимо пройти цей шлях. Іншого виходу просто немає, бо то є нонсенс, коли біля архітектурного шедевру за кілька метрів знаходяться господарські будівлі.

Як плануєте скоротити видатки, наприклад, на опалення?

Є різні варіанти енергозбереження. Якщо говорити про Резиденцію, яка є пам’яткою архітектури, то тут наші можливості вкрай обмежені. Міняти дерев’яні вікна на металопластикові ми не маємо права, утеплювати пінопластом ні зсередини, ні ззовні також не можемо. Єдиний варіант – міняти котли, закуповувати більш економні. Частково ми це вже робили і надалі продовжимо цю практику.

У гуртожитках ми вже поміняли всі вікна, і де це дозволяло, утеплили будівлі. Є ідея облаштувати на гуртожитку сонячні батареї або панелі, хоча б для нагрівання води. На перший період це є затратно, проте в майбутньому таке рішення себе окупить.

До речі, говорячи про закупівлі. Чи закуповував Чернівецький національний університет техніку у Вашого сина Ярослава Петришина, власника мережі магазинів цифрової техніки?

Так, закуповував, років 6-7 тому. Тоді Ярослав виграв один з тендерів. Проте я вважаю, що він вчинив неправильно. У нас була розмова з цього приводу і більше участі в таких тендерах він не брав. Я ніколи не був членом тендерного комітету, його створював ректор своїм наказом, і він же підписував договір з переможцем тендеру. Проте, я ще раз повторюсь, на мою думку моєму синові не потрібно було навіть брати участь у цьому тендері.

Якщо Ви, все-таки, будете обрані на посаду ректора, якими будуть Ваші перші кадрові рішення?

У нас є дванадцять факультетів, два інститути і коледж. Закон «Про вищу освіту» не дозволяє ректору призначати керівників цих підрозділів. Їх обирають Вчені Ради тих підрозділів, де вони працюють, а ректор зобов’язаний підписати з ними контракт. Ректор змушений працювати з тими деканами, які є, і якщо ти бачиш, що не зможеш працювати з цими людьми, то навіть не варто подаватись на посаду ректора.

Я усім цим деканам і директорам довіряю, вони кваліфіковані, грамотні працівники. Зрозуміло, що з’являться певні проректорські вакансії, в першу чергу посада першого проректора, яку я зараз займаю, також у нас вакантна посада проректора з господарської роботи, можливо, звільняться ще якісь посади. Я б хотів працювати наступним чином: оскільки я довіряю деканам і директорам, і ми мали б іти однією командою, я б доручив їм обрати таємним голосуванням тих проректорів, з якими вони готові були б працювати. Я показую, що готовий до певних реформ, я дозволяю їх обрати людей на ті посади, які за законом не є виборчими. Яка ж тоді роль ректора, запитаєте ви? Скажу так. Ці п’ятнадцять керівників і проректори – це скелет нашого університету. Але цей скелет потрібно зв’язати м’язами, судинами, виділити у судинах тромби, якщо вони є, щоб усі органи могли контактувати одне з одним. Тільки тоді ми зможемо якісно працювати як один організм. Це буде результативна робота і я її забезпечу.

З ким Вам зручніше працювати – зі старшим поколінням університету, чи з молоддю?

Якби у мене була така можливість, я б наполовину омолодив команду працівників. До прикладу, у спорті команда літніх людей фізично не зможе протистояти команді молодих. Але водночас молодь програє старшим у досвіді, у мисленні. Потрібно знайти компроміс, «золоту середину».

Чи буде у Вашій команді Сільвія Марут, до діяльності якої у представників громадянського суспільства і активних студентів виникало чимало питань?

Це питання складне і просте водночас. Сільвія Марут є проректором з економічних питань, головним бухгалтером. На цій посаді вона працює вже при трьох ректорах. Я вважаю, що на цю позицію потрібна нова, молода людина з свіжими ідеями та баченням. Я на цій посаді її не бачу. Вона досвідчена людина і свій досвід вона може передавати з інших, менш значущих для життєдіяльності університету посад.

Розкажіть, як Ви будете боротися з корупцією в університеті?

Звісно, я б міг відповісти, що в нашому університеті немає корупції, проте будемо відвертими – за всім не вслідкуєш. Проблема існує. Дуже хотілося б, щоб ми могли прощатися з корупціонерами самостійно, не чекаючи затримань правоохоронцями, які б’ють по іміджу всього університету. Це цілий пласт додаткової, не зовсім приємної, але необхідної превентивної роботи, коли з тим чи іншим працівником треба прощатися, коли розумієш,що він замішаний в цих справах. Я вже говорив, що ми проводимо анкетування, хоча за результатами анкети не можна людину звинуватити.

Також ми готуємо положення, серйозний і системний документ, який має назву «Академічна доброчесність». Закон України «Про освіту» містить статтю з такою назвою. З поміж іншого в цій статті піднімається питання врегулювання проблеми плагіату. Ми, звісно, не правоохоронний орган, але цілим рядом превентивних заходів ми все ж зможемо добитись результатів, аби мінімізувати проблему корупції та плагіату в ЧНУ.

Що Ви думаєте про Вашого головного конкурента на посаду ректора пана Ангельського?

Переконаний, що крім нього будуть й інші достойні конкуренти. А стосовно Олега В’ячеславовича, можу сказати лише, що він – добрий науковець.

До речі, ледь не забув торкнутися такої гарячої теми. Як ви ставитеся до політики?

Знаєте, я ніколи у своєму житті не був членом ніякої партії, думаю, і не буду. Не маю зобов’язань перед жодною політичною силою, жодного призначення чи відзнаки від партійних організацій не отримував. На посаду першого проректора мене призначав ректор Мельничук, деканом математичного факультету і головою Вченої ради мене обирали шляхом таємного голосування. Але, у кожній партії, в кожній політичній силі працюють живі люди, і серед них є добрі менеджери, фахівці своєї справи, і я для себе вирішив, що не важливо з якої партії людина, важливо, щоб вона прагнула робити добро.

Думаю, що у мене складеться добра співпраця і з Чернівецькою обласною владою, і з міською, і з депутатами Верховної Ради. Я готовий протягнути руку дружби і Миколі Федоруку, і Василю Продану, і нашому випускнику Михайлу Павлюку, власне, кожному хто бажає допомогти університету. Я знайду спільну мову і з представниками влади, і з опозиціонерами у питанні додаткової допомоги чи взаємовигідної співпраці для ЧНУ. З інших, політичних чи корупційних питань, мене краще не турбувати. Це буде пуста трата часу.

А тепер від політики до людського. У Вас є мрія?

Виходячи з сьогоднішніх реалій, я б хотів жити у мирній, некорумпованій державі, яка швидко розвивається. Я хотів би, щоб у цій державі було менше проблем. Хочу ,щоб виникла нова проблема, якої зараз у нас нема – реверсна проблема, – щоб на наших кордонах люди вишиковувалися в чергу не з нашого боку і їхали за кордон, а їхали до нас.

Я мрію, щоб у нас була добра робота, добре законодавство, такі умови, аби люди хотіли тут жити і самореалізовуватися. Ну а в цій державі буде прекрасне місто Чернівці з прекрасними комунікаціями, і в цьому місті буде університет, чудо-витвір Йозефа Главки, і в цьому університеті працюватимуть прекрасні люди і навчатимуться чудові студенти. Ось така моя мрія.

Інтерв’ю взяв Сергій Зарайський,
«БукІнфо»