БОРЯ, ВИЩИЙ ОРГАН ТА ПТАХИ (строкаті роздуми після саміту)(Таймс на уікенд)

автор: Володимир Килинич 

У ліфтах запахло нафталіном. Зима. Правда, птахи не знають куди летіти, тому що тепло як на весні. І вони з півдороги повернулися додому…

А у Борі було звичайне прізвище, в наслідок чого його називали не по імені, а просто й ласкаво – Тарасик. Боря радісно, але мовчазно народився, коли в СРСР сексу не було. Він лютував тоді десь у народному Китаї. Тому хлопчик із волоссям кольору свіжого омлету відразу став носієм атипових імунітетів і відразу був зарахований до дитячого садка «Букет Молдавії».

Потім в його житті було три щасливих роки – це коли він навчався у першому класі. Природа щедро обдарувала його красотою. На цьому, правда, подарунки скінчилися.

Тому пізніше він з апетитом очолив шкільний громадсько-політичний РУХ – «Піонери проти вітру!». Він був душею РУХу, а РУХ – його тілом. Незабаром з’ясувалося, що у Борі, як то кажуть, на обличчі всі ознаки того, що він розумний. Тобто він розумово вдалий та спроможний. У нього виявилася коса сажень на лобі, по-перше. Говорити він почав пізно, але відразу по суті, по-друге. Й, нарешті, він дуже любив обговорювати всілякі накази та вказівки.

Але про третє, пізніше.

А про дві перші ознаки яскраво свідчило хоча б те, що коли іще юний Боря дивився по телевізору рекламу, то завжди сам себе питав про що-небудь розумне. Наприклад: чому у одному рекламному ролику дядько каже, що він дизайнер інтер’єрів, а в іншому він же представляється віртуозом-проктологом і пропонує лікування геморою без операції? Або – чому, коли дивак із «ТАЙДом» негадано приходить у випадкову квартиру, за дверима в цій квартирі на нього очікує оператор із відеокамерою? Або іще – чому в усіх рекламних роликах для домогосподарок актори говорять українською, але рота при цьому виламують англійською? Й, нарешті, – чому хлопчик в ролику смоктальних цукерок ковтає одну цукерку і відразу відлітає? …

Боря дуже хотів із всього, що його оточує, видобувати правду. Проте не знав він ні тоді, в дитинстві, ні потім, у дорослому житті, що правда в ногах у кожного свого розміру. І якщо довго  дивитися на південь и нічого не робити, то на потилиці виросте мох. А, відповідно, якщо довго дивитися на захід, і при цьому лише витіювато та плутано говорити, то на сході цього не люблять. І взагалі, – якщо робити дурниці на кожному кроці, то краще стояти на місці. Тому що на одну народну мудрість приходиться сто народних дурниць…

Одного разу, вже зовсім дорослим, Боря лежав на канапі, чухаючи серце, яке зажурилося за правдою. Своїм довголіттям Боря завдячував спорту. Так як ним він ніколи не займався. А був він тоді начальником Міжнародного Правдопошукового Зовнішнього департаменту. Буквально учора на засіданні Антисаміту Антисемітів – Вищого органу всіх департаментів, його звідти вигнали із поганою характеристикою із трьох пунктів: 1. Матеріально ухильний; 2. Морально настирливий; 3. Куртуазно гламурний. І вирішили його туди більше ніколи не пускати. Тому що Боря, як зазначалося вище, не любив накази та вказівки, й відразу пускався їх обговорювати. А самі члени Вищого органу прийнялися бенкетувати, розпочавши із супу. З давніх-давен на їхніх бенкетах суп подавали із самого початку для того, аби бенкетуючі не обпалили собі обличчя.

Спочатку Боря хотів на все начхати і зворушливо розпрощатися із Вищим органом та його чаруючими бенкетами. Але зворушливе прощання може завершитися карколомною бійкою, якщо ворушити не за ті місця. Код Боріної ДНК співпадав із кодом дверей на засідання Вищого органу, і Боря пішов напролом. Поворушити Вищий орган за правильні місця. Але там змінили код. Спробував матюкатися. Він давно знав, що міцні вирази додають словам ваги, не обтяжуючи їх зайвим сенсом. Проте, навіть це не допомогло. Розпрощатися гарно не вийшло. «Я можу піти будь-коли, тому я залишаюся», – вперто вирішив Боря.

Невдовзі, одначе, Борі вимкнули світло та припинили сплачувати за його рахунками, а якийсь пенсіонер-маньяк навіть наніс по Боріній батареї опалення декілька могутніх стусанів, прийнявши її за свою власну. Газети почали писати про Борю щодня, на злість дня, так би мовити. Але у нас на злість дня нічого доброго, звісно, не напишуть.  Незнайомі бізнесмени з провінції, аби заспокоїти Борю, намагалися подарувати йому чорно-білий телевізор з «відіком» із записом похорону Брежнєва. Але подарункова ціна ввела Борю в глибоку депресію. Та й образливо! Він же Іхтіандр, що літає, бойовий робот демократії (правда, знятий з озброєння), борець сумо із режимом, 25-й кадр адміністрації! А з тим так…

А столиця була таким культурним містом, що навіть птахи, які із півдороги повертались додому, пролітаючи над ним, терпіли. Й вони першими побачили Борю, який злетів до них, тому що були уважними і ні на що не відволікалися.

І Боря велично завис у повітрі. Він там цілком призвичаївся і почувається загалом добре. Вважається, що новий працівник лише тоді остаточно освоївся в офісі, якщо у нього з’являється улюблена кабінка у вбиральні. А у Борі в новому колективі їх аж дві – одна спереду клину, інша – в кінці…

Часто-густо про найкращі хвилини у нашому житті ми дізнаємося від очевидців. Хай навіть і від птахів.