Прийти з Майдану Хамом

Буковинські медіа розриває від співчуття до Майдану. Навіть газета  «Свобода слова», виглядає не менш, а подекуди більш революційною, аніж інші. Ефектно революційна (для тих, хто вважає, що скептична позиція нашого сайту до Майдану обумовлена  близькістю до влади, подумайте уважно над цим прикладом).  Інші видання, які смоктали усе життя дійки владної корови і нахвалювали це молоко, теж люблять революцію палко і з надривом. Це прекрасно – поділяти спільні цінності.  Прекрасно, тому що вигідно і спрощує життя.  Плавати у теплому морі спільного егоїзму і насолоджуватися дуже, дуже тимчасовим відчуттям спільного ліктя (яке, зрозуміло, мине після можливої перемоги, як ранішній туман). Ще вигідніше не думати про тих, хто не вийшов на Майдан. І ніколи  не вийде. А їх немало.  Ті, хто не вийшов, зрозуміло, всього лише «унтерменші», недолюди.  Так любить говорити собі революційна громадськість. Але може вийти як у анекдоті: «а слона то я і нє прімєтіл». А що ж думають  ті, хто не вийшов?  .

 Про слонів.  Про першого з них, відсутність легітимності. Останні два тижні існування буковинської опозиції підтверджують найгірші підозри – це слово нікого не цікавить. Наприклад, комітет національного спротиву на Буковині, який ніби складається з майже десяти осіб, із завидною регулярністю випускає постанови за підписом трьох осіб.  Чудовий натяк на те, як воно буде при владі.  Якщо в умовах революційної колотнечі союзниками нехтують, як можливими суперниками, то що вже казати про той час, коли увійдуть у кабінети.  Нині підписують заклики, сповнені революційної риторики, троє осіб. Мунтян-  від «Батьківщини», Мельничук – від ВО «Свобода» і від УДАР хтось, на прізвище  Шкурідін, очевидно, син багатих батьків. Цікаво було б оцінити спільну легітимність цих людей на Буковині: Мунтяна, Мельничука і Шкурідіна. Я якось був у с. Камянці, звідки починав Мунтян, і у мене склалося враження,  що там до нього ставляться приблизно так, як до Януковича на Західній Україні. Дітися нема куди, тож треба якось ставитися.

 Рейтинг і Мельничука і ВО «Свобода» на Буковині приблизно зрозумілий. А пан Шкурідін, хоча йому 25 років, подейкують, змінює третю партію,   його особистий рейтинг мабуть наближений до нуля. Справедливе зауваження? Але тиждень тому, ті самі люди вирішили створити ще якусь європейські раду. яка мала б замінити існуючі органи влади на Буковині. Про цей несамовитий крок, радісну звістку – доручили повідомити Шкурідіну, який, мабуть, найменше розуміє, що говорить.  А як це повідомлення збігається із розмовами про легітимний шлях до влади?  Ніяк. Це  обмовка по Фрейду. Справжнє обличчя, що промайнули з під революційного гриму.

 Каспрук у цю середу повідомив, що фінансовий ресурс не безкінечний, і на Майдан їдуть тільки волонтери.  Безумовно, два  заклики буковинського комітету спротиву  пов’язані саме із цією пригодою.  Каспрук це сказав, як у себе дома. Він забув про публічність.  І про те, що коли у людей масовий психоз, краще потакати їхнім маренням.  Випадкова відвертість була залагоджена ширмою палкої риторики. Простіше кажучи, брехні. До речі, хоч щось почули ми про фінансовий ресурс. Хоч опосередковано. 

Брехня, це другий слон, який не примічає за собою революційна громадськість.  Починаючи від повідомлення досвідченого журналіста Єгора Соболєва про смерть молодої жінки  на майдані, яка не підтвердилася. Зважаючи на досвід Соболєва, який виключає випадковість цього повідомлення, просто запитаємо: навіщо?  Просто запитайте: навіщо свідомо роздмухувати пристрасті.  Наша гіпотеза, або наше боязке припущення: не для перемоги правди на землі, а для захоплення влади.  Зрозуміло, місцева буковинська преса так само  заради правди на землі чого тільки не вигадувала.  Газета «Час» на початку грудня на першій потужній хвилі Майдану повідомила, що Майдан розгоняв російський спецназ, тому, що вони говорили «тільки російською і ненавиділи українців», і відповідно Янукович має бути знятий, за те, що він використав російський спецназ ( в інших газетах писали спецназ із Криму).   Один з лідерів теперішньої Батьківщини депутат Соболєв, кілька днів тому нарешті розкрив таємницю: це був київський спецназ. Навіщо ж писали інше? Заради правди на землі? 

Таких маленьких “неспівпадінь”  сотні. З будь-якого приводу. Хто що сказав, хто що зробив, завжди трохи прикрасять, протролять. Революційні ЗМІ, це не ЗМІ фактів. ЦЕ ЗМІ інтерпретацій.   А реальність інтерпретується як вигідно. Всі кажуть: влада бреше.  Важко не погодитися. Лише питання : чому  опозиція хоче її перебрехати? А що ж буде, коли опозиція стане владою. Полюбить правду?

Чому громадськість не цікавлять прості логічні викладки? Тому що логічним є тільки мотив Майдану. Тільки мотив. Але ця пристрасність, ця істерика виявляє ірраціональний характер бунту. Його підгрунття – це несприйняття Сходу України, російськомовної її частини, ксенофобія до влади зі Сходу, до будь-яких дій влади із цього регіону. Як точно написав Олег Хавич у Фейсбуці: чому ніхто не скаже чесно, те що відбувається  – це повстання західної України проти держави Україна. Це, мабуть, найкраща , і найочевидніша інтерпретація. 

Не є випадковою велика кількість  європейських гасел на Майдані, щоправда  гасел часів  Європи тридцятих років. Можливо, пан Скорейко був би здивований, що якщо б він провів у теперішній Німеччині мітинг, істерично волаючи у мегафон : Слава нації! Смерть ворогам! Дойчлянд убер аллєс( Україна понад усе)))), а потім із жартами «хто не скаче, той араб”(турок, або єврей)  мітинг взяв би штурмом державну установу, то закінчилася би не тільки його політична кар’єра.  Рівень українських мас такий, що цьому аплодують.  І ще довго аплодуватиме. І щиро віруватиме, що це європейськість. Будемо відвертими – в основі цих мітингів прагнення правової держави та толерантного ставлення до різних світоглядів, та інші європейські ідеали складають ну відсотків десять. Основа сили мітингу (ті самі 90 відсотків, про які не хочуть говорити, цей непомітний слон) у ірраціональної ксенофобії до Сходу, помста за невдале життя, бідність, відсутність реалізації(хоча усе це в Україні подолати подекуди легше, аніж будь де), інстинкт зграї у більшості студентства (моя аватарка ще без фото на Майдані? Ай-яй-яй), і шляхетне бажання внести хоч якісь сенси у нашої вічно молодої (розумом) інтелігенції, яка так само просякнута відчутною долею ксенофобії.  До речі, чому наша інтелігенція, ніби дорослі люди,   досі не зрозуміла, що сенси НЕ МОЖУТЬ БУТИ ПРИВНЕСЕНІ ПОЛІТИКОЮ– величезна загадка.  

Це кілька слонів з багатьох.  Які нині не примічають. Звісно, у Майдана є своя правота. Але не менше її у його супротивників. А може більше?

 Отже, хто ж гряде? Десять відсотків євроінтеграторів( а то і менше), і дев’яносто- самозакоханих ксенофобів, які не тільки не усвідомлюють своїх мотивів, але кайфують від святості своїх намірів. Небезпечне поєднання.   І, як у славні часи старих революцій, кажуть про громадський осуд незгідних, подейкують про «спалення хат».  Що несуть вони у суспільство: толерантність, легітимність, повагу до фактів? Гадаю, запитання ці риторичні.  Якщо влада справді змінюватиметься Майданом, то з Майдану прийде Хам, у порівняні з яким влада Януковича здаватиметься полохкою і скромною. Втім, здається, що верхівка політичної опозиції це чудово зрозуміла. Нарешті по-справжньому  оцінивши безодні безглуздя, яке зберігають їхні виборці. Тепер, непогано було б, що це зрозуміли й інші не зовсім виборці.     

 Сергій Воронцов