Після Майдану. Що далі?

Цей Майдан – той випадок, який не потребує злободенного відгуку(якщо ви журналіст, а не активіст і бачили наслідки 2004-го) . Вагомий висновок можна зробити лише через рік-два. Можливо, буде нагода поіронізувати,  коли політики у повній відповідності із історичними законами революції почнуть потрохи знищувати одне одного. І не тільки. А у більшості з них є така звичка. А, можливо, буде привід каятися, що не передбачив світлого майбутнього.  Є, правда, ще один неприємний варіант. Дмитро Кисельов, який ( в чому нема сумнівів) є рупором російської влади, сьогодні  весело повідомив, що те, що відбувалося у Вільнюсі і на Україні  – лише першій хід у багатоходовці Путіна.  У втіленні його плану. А план, у товариша Путіна, на жаль, був лише один. Вдало розділити Україну шляхом проведення  референдуму по ключовим питанням на кшталт  Євроінтеграції і т.д. . І забрати відносно проросійський шмат у ласкаві свої обійми. Зрозуміло, що із Галичиною та Волинню Путіну Україна не потрібна. У нього і без того достатньо проблем.

Про цей план відомо давно, і арешт Маркова був сигналом, що план цей не сподобався і на Сході України.  План некрасивий, насправді.  Такий поділ не часто обходиться без крові.  Ніщо так не пожвавлює життя як вдале поєднання власної та сусідської дурості.   Є  відчутна небезпека такого варіанту. Тим більше, Путін розуміє, що програш України – може стати фатальним для Росії. Тому що головний і наймодніший експорт у світі не нафта чи технології чи бізнес-можливості. Експортується порядок. Це найдорожча стаття експорту.  У Європі цей порядок виглядає привабливішим. І, після України, він може піти на експорт у Росію.  

Цікаво усвідомити можливі сценарії. Кілька думок з цього приводу. Перше, незважаючи на критичність ситуації у Януковича залишається шанс. Якщо б не був він трохи боязким, шансів було б більше)) Хоча його улюблена спікерша Інна Б. вже сіганула з корабля, як досвідчений пацюк.  «Баба, она серцем чуєт» – запевняв кримінальний герой з легендарного фільму.  

Шанс полягає в тому, що конфігурація, яка склалася за відсутності Тимошенко більш-менш приваблива для теперішніх опозиціонерів.  Вони можуть задовольнитися преференціями і поступками щодо опозиції. Країна у поганій ситуації з точки зору і економіки і політичної стабільності. Хто захоче розгрібати? А розгрібати доведеться по-справжньому і невідомо хто залишиться після такого розгрібання. Захід і центр України ніби готові потерпіти і можуть обіцяти певну лояльність опозиціонерам.  Але навряд чи такої лояльності можна очікувати  у Донбасі та Криму.    А виступи Сходу у разі соціальних негараздів можуть бути більш брутальними і рішучими. Особливо, якщо буде кому підігріти їх.  Останнє – чи не головний чинник.

Імпічмент Януковича автоматично означає звільнення Тимошенко. А це багато що змінює для Яценюка, Тягнибока чи Кличка, насамперед. Янукович, очевидно, знайде спокійне місце із пеньками десь за  кордонами. І йому буде все одно. А трійці опозиціонерів тут жити разом із Тимошенко. А внутрішні політичні течії сильно відрізняються від красивого фасаду для простого люду.  Крім того, і не в усіх регіоналів  запасні аеродроми із пеньками.  А щодо гуманності  Юлії Володимирівни ілюзії навряд чи у кого є.  Здається у неї ніколи не було звички брати полонених.  І це, звісно, ще один фактор дестабілізації, тому що деякі з регіоналів мають серйозний вплив і гроші. І навряд чи здадуться без бою. А політика, між іншим, це проявлена економіка, казав В. І. Ленін, а він думав над цим багато довше, аніж будь-хто з активістів Майдану.  Економіка змінилася? Як може змінитися зміст політики? Ну хіба що її стиль…  

До мітингів все складалося так, що у разі перемоги опозиційного кандидата у 2015 році, Тимошенко звільняють, коли усі ключові позиції зайняті. І вона стає іконою (її і нині багато так малюють)))). І це всіх влаштовувало б.   Тепер ситуація може скластися інакше. Навряд чи саму Тимошенко приваблює іконописний варіант.   Вона хоче стати лідером(м’яко кажучи).  

За великим рахунком ситуація «на хвилі» могла вирішитися вже сьогодні. Однак….не вирішилася. Чому думають опозиціонери – зрозуміти неважко… Вони думають про те, чого ми тільки торкнулися. Трохи…

 Однак, проблема полягає ще і в тому, що ситуація іноді не залежить вже не від тих, не тих. Система зависла, і перезавантаження у таких випадках іноді відбувається автоматично… Із сюрпризами і втратами… На жаль – не віртуальними. Проговорені переважно внутрішньоукраїнські ризики, але хто зна наскільки  зацікавлені Путін та Євросоюз (от ляпаю язиком, вони ж святі) у подальшому розвитку конфлікту. Важко не помітити  зацікавленість у розподілі несоборної соборної України. Бачимо вже два чи три роки досить велику кількість ресурсів та громадських діячів, які активно працюють саме на такий сценарій.  Він не влаштовує майже жодного з великих політичних гравців України. І це також могло б стати ще одним шансом для Януковича.  Але ніщо так не псує плани і рейтинги, як гумові кийки.

 Сергій Воронцов