Радянський Яценюк. І про тренди ЦРУ

Питання про походження Яценюка не так вже й позбавлено сенсу та інтересу. Можна сказати, що воно дуже пізнавальне. І, дійсно, розкриває зміст.

Екзотична версія про якісь хасидів, євреїв, масонів і прочая, звідки пішов Арсеній Петрович – само собою є подачкою поганому смаку виборця, який хоче бачити таємну змову, перевертнів, які опівночі б’ються об підлогу кабінету і перекидаються в бяку з золотими іклами, шерстю з доларів, зі змовою сіонських мудреців за пазухою. Хоча реальність страшніше і простіше цих милих казок.

І хоча в ЗМІ були публікації на цю тему, але народ якось до кінця і не зрозумів, що походження Арсенія Петровича саме суто радянське, кондове і домоткане. І в цьому, як раз, корінь усіх проблем. Дядько Арсенія Петровича і його тато, віддавали життя зомбіфікації радянської молоді на історичному факультеті Чернівецького державного (тепер Національного) університету. І зліпили некволу кар’єру на густій радянської кон’юнктурі. Причому, підкреслимо, були так ліниві й обережні, що за межі кон’юнктури НІКОЛИ не виходили. Бо безглуздо. Тобто в цьому їх реальна ВИНЯТКОВІСТЬ. Не витрачай сили на бздури та дурості, займайся справою. Ось такий девіз можна ліпити на родовий герб Яценюків: «Ні кроку від кон’юнктури і будеш щасливий».

Дядько Фадей (нині Тадей, що вельми показово) вважав за краще кон’юнктуру в стилі «хард». Його дисертація називалася «Роль друкованих видань в інтернаціональному і патріотичному вихованні трудящих західних областей УРСР». З огляду на “любов” трудящих західних областей України в ті роки до нової батьківщини, і до нових друкованих видань, в цьому є така неприємна комуністична зухвалість. Або нахабство. Особливо, якщо згадати десятки тисяч вбитих і засланих до Сибіру українців з цього регіону. Масово засилати і вбивати невинних людей, до речі, радянська влада стала ще до війни, коли Бандера ще не актуалізувався (тобто більшовики прийшли і почали перші, з розмахом).

Характер рідко змінюється, і тепер Фадей-Тадей також віддає перевагу темам хард, і пише про події на Волині. Теж, кон’юнктурно, до речі. Хоча кон’юнктура нині зовсім інша. Щось на кшталт, нехай поляки утруться. Теж очікувано. З приходом Яценюка до влади, Фадей-Тадей негайно отримав медаль «На славу Чернівців» від нинішньої радянської влади.

А тато Арсенія Петро писав щось більш обтічне і убоге про роль профспілок у дев’ятій п’ятирічці. Така ніжна попса. Причому історики Яценюки довели свою, гідну всілякого наслідування, обережність. Ще в дев’яностому році, коли все вже дихало навіть не перебудовою, а розвалом, тато Петро наполегливо розмірковував про ленінські принципи у керівництві профспілками (робив публікації). А Фадей-Тадей передруковував уривки з дисертації, яку написав в замороженому вісімдесят першому. Ну, а чого добру пропадати?

Ось це чудове поклоніння кон’юнктурі, і повна зневага реальністю – і є тавро радянського походження Арсенія Петровича. До чого це привело попередню країну – ми знаємо.

А закінчу, тим не менш, тим, що підкине дров у чутки про світову змову, масонів та ін .. У 1987 році (12 березня) в газеті «Молодь України» за підписом тата Арсенія Петра Яценюка вийшла дуже цікава стаття: «Курсом шантажу и діверсій ». Міг би, поставив тут смайлики. Бо вся вона присвячена …. темі м’яких переворотів в інших країнах, інспірованих ЦРУ. Головна думка статті про те, що «заокеанські змовники» перейшли від «практики прямих диверсій» до «наведення мостів», «організації опозиції» і ін. І в цьому як би новий небезпечний (або привабливий))) тренд ЦРУ. Це була не просто стаття, а рецензія на книгу якогось С. Луценко.

Так жартує історія … або не жартує …

Сергій Воронцов, from-ua.com