Хто такі “Бурбаки”?

Нові часи – нові обличчя і слова, вони з’являються і зникають в нікуди. Хтось із вас знає щось про долю Вадима ТІТУШКИ, спортсмена і хулігана за наймом на політичних акціях? Навряд чи. Проте слівце «ТІТУШКИ» міцно увійшло в наш новомов. Тепер навіть з’явилися такі собі «ТІТУШКИ в краватках» – мордаті молоді люди, які нахабно прориваються в різного роду начальницькі крісла.

А хто такий, пардон, «Йовбак», ви знаєте? А це ті ж «друзі міліції» – ТІТУШКИ в спортивних штанях, але з вогнепальною зброєю та мисливськими «ксивами». Саме вони влаштували в минулому році перестрілку в Мукачево. Ну а «Бурбак» – вже сьогоднішнє новоутворення, продукт еволюції депутатів Верховної Ради восьмого скликання. Точніше, деградації.

Є у «Бурбаків» одна загальна якість, яка ріднить їх, незважаючи на приналежність до різних партій і фракцій, різний політстаж і вік: всі вони дружно слідують відомому прислів’ю «Ти йому плюй межи очі, а він каже — дощ іде!», причому саме недрукованому його варіанту.

Ось в сотий раз виходить до мікрофона такий собі молодий і вгодований «Бурбак» (всякі збіги з реальними персонажами випадкові) і починає парити мізки всій країні, чому знімати прем’єр-міністра – це «зрада» і «все пропало», а якщо і знімати , то які їх («Бурбаків) вимоги мають бути виконані. Інакше зась Кабміну, зась коаліції. Задумайтеся, кілька місяців права у парламенті качає партія з нульовим рейтингом, а її лідер – він же прем’єр-міністр, – не дивлячись на одностайне бажання переважної більшості українців, продовжує вдавати з себе святого Йоргена і шантажує всю країну. І таки не піде, поки не отримає від пограбованої ним же країни відступні.

Але ж все було зрозуміло з самого початку: прем’єр-міністр повинен піти у відставку не тому, що злі конкуренти плетуть проти нього змову. І не тому, що гроші течуть не тільки повз скарбницю, а й з неї. І навіть не тому, що реформи в країні не йдуть – їх нікому і нікуди вести. Просто народ живе відчутно і невиправдано погано. От і все. Але, як тільки ці прості речі починають коментувати «Бурбаки»,  на очах здивованої публіки вся логіка, як і відомий продукт нашої життєдіяльності, перетворюється у “дощ” з прислів’я.

Слухайте, а може, цей парламент восьмого скликання  і справді якийсь особливий? На думку вчених, в будь-якому соціумі є 10-12% неадекватних індивідуумів, інші так-сяк нормальні. У нинішньому парламенті все з точністю до навпаки. Ось минулого тижня виходить на трибуну не аби хто, а нардеп, професор і суддя Верховного і Конституційного суду в одній особі nf видає у включений мікрофон: «Як же ж воно включається, б … дь? Я ж не виступав, шо та … Та йопти … Алло, чутно, так? Шановні колеги! .. »Ну і далі, як по писаному. Чесно, немає слів! Хочете – коментуйте самі …

А ось ще два персонажа: одна особа норовить роздряпати обличчя колезі, який їй в батьки годиться, інший (бойової Парасюк, хто ж ще?) кидається до фактично затриманого судді-хабарника з диким криком «На коліна, наволоч!».

Згоден, є серйозні аргументи проти позачергових виборів до Верховної Ради. Але спостерігати за виплесками емоцій клінічних психів, слухати день у день брехню і популістський марення від різного роду «Бурбаків» – вибачте, не можу. Та й, до речі, є у мене припущення, що вибори обходяться скарбниці набагато дешевше, ніж ці «рішали» з бігаючими очима …
Юхим Мармер, «УЦ»