Віктор Таран: «Здається, люди не вчили історію України, тому йдуть на ті самі граблі…»

Демократія рідко зникає одразу. Вона стирається поступово, коли суспільство звикає миритися з несправедливістю

Ми часто шукаємо точку, з якої для України все пішло не так. Називаємо різні дати, різні події, різні прізвища. Хтось каже про здачу ядерної зброї, хтось відмову від НАТО, коли нам пропонували вступ у 2006 році. Але є моменти, які з часом стають очевидними саме через наслідки.

Так от, 2010 рік був таким моментом. Тоді ще не було війни, Революції Гідності, окупації українських територій. Була країна, яка у той час зробила вибір на користь Президента України, але не змогла його захистити. Сьогодні, коли ми вже знаємо ціну слабкої держави, варто чесно подивитися на ті цифри. По перше, варто одразу говорити що ті вибори були сфальсифіковані. І фальсифікації відбувались на території Донбасу. І до цих фальсифікацій причетне все тодішнє політичне та бізнес сереовище цих територій.

Чому про це згадав? Тому що парадокс полягає у тому, що якщо відкласти убік території, що згодом стали окупованими і перетворилися на зону реваншу, видно, що підтримка демократичного курсу була переважною. За Юлію Тимошенко проголосувала більшість громадян. Це був не випадковий результат, а усвідомлений вибір країни. Але тоді на ці фальсифікації суспільство закрило очі. А далі почались ті процеси, які ми памятаємо. Знову атака з боку Влади, фальсифікація справи арешт і тюрма. Це вже було перед цим, з часів Кучми. І до речі, ми знову бачимо схожий сценарій.
Тоді це мало погані наслідки і для Кучми і для Януковича. Переконаний що і цього разу це матиме негативні наслідки для Зеленського та його команди.
ʼ

Але здається люди не вчили історію України тому йдуть на ті самі граблі. Таке враження, що ми зачаровано ходимо по одному й тому ж колу, не роблячи висновків.
Тож як бачимо, фальсифікація виборів рідко виглядає як катастрофа в моменті. Вона здається політичною грою, черговим компромісом, тимчасовою поразкою. Але саме з таких “дрібних” несправедливостей починається руйнування довіри. А без довіри держава стає крихкою, навіть якщо зовні здається стабільною.

Про це варто говорити не з ностальгії і не для політичних заліків. Це питання відповідальності за майбутнє. Бо демократія рідко зникає одразу. Вона стирається поступово, коли суспільство звикає миритися з несправедливістю, а світ вдає, що нічого страшного не сталося. Український досвід показує, що така короткозорість завжди має високу ціну.
Віктор Таран