Яценюк за підтримки Кремля складає конкуренцію Медведчуку

Підтримуваний Джорджем Соросом та іншими західними грантодавцями сайт «Наші гроші» днями звернув увагу на те, що клан Арсенія Яценюка вже поставляє на ринок України до 5% усього імпортного дизельного палива — 15-20 тисяч тонн на місяць на суму до $20 млн., причому з «країни-агресора». Йдеться про компанію «Укренерджи» зі статутним фондом у розмірі 1000 грн., яку недавно було переписано на Романа Шульгу з селища Рокитне Київської області, проте стирчать з неї «вуха» лідерів «Народного фронту».

Автор розслідування Юрій Ніколов пише, що за реальну експансію «Укренерджи» відповідає директор з розвитку Станіслав Таранчук, який у попередні роки працював у різних паливних фірмах (зокрема, в українській дочірній компанії російського «Лукойла»). А з 2016 по 2018 роки він очолював державне «Підприємство із забезпечення нафтопродуктами», яке за «майданними» розкладами дісталось «Народному фронту». Це держпідприємство важливе тим, що воно контролює Херсонську нафтоперевалку, яку після Майдану 2014 року відібрали в олігарха Сергія Курченка разом із нафтопродуктами, котрі там залишились.

Однак від моменту створення фірми і отримання ліцензії на перевезення небезпечних вантажів залізничним транспортом (чому це важливо — поясню далі) власником і директором фірми був Владислав Коробейников, який досі залишається серед її бенефіціарів. Пан Коробейников перейшов до «Укренерджи» з ТОВ «Ексімагроком», у якому його у 2017 році призначили директором у той самий день, коли новим власником компанії став… Петро Пінкас, один з тіньових топ-менеджерів яценюківського «Народного фронту».

У 1980-их роках в одній гімназії Чернівців навчались Арсеній Яценюк і його чи не єдиний справжній друг Олексій Бурбак. А з 1991-го на юридичному факультеті Чернівецького держуніверситету (його деканом тоді був студент-заочник 2 курсу цього ж факультету, колишній секретар парткому ЧДУ Петро Пацурківський) компанію Яценюку і Бурбаку склали Андрій Іванчук та Петро Пінкас.

У цей час молодший брат Олексія, Максим Бурбак, та Павло Петренко лише збиралися вступати на юрфак, навчаючись у тій самій гімназії, що й «старші товариші».

У 2008 році, коли Арсеній Петрович був одним з улюбленців тодішнього Президента Віктора Ющенка, Іванчук покерував держкомпанією «Укрінтеренерго», а Пінкас побув його заступником та напрацював «багате тендерне минуле» на державних закупівлях.

«Потім усі ці панове вступили до «Фронту змін» Яценюка, подрифтували з ним в напрямку «Батьківщини», коли Юлія Тимошенко лежала в тюремній лікарні», а після перевороту у лютому 2014-го отримали джек-пот: Яценюк очолив Уряд України, Павло Петренко — Мін’юст, Максим Бурбак — Мінінфраструктури, а Пінкас став його заступником (при цьому реально міністерством керував Олексій Бурбак).

Андрій Іванчук став «сірим кардиналом» у Раді і одним з головних «рішал» «Народного фронту» з широкого кола питань, у тому числі і в секторі відповідальності Міністерства інфраструктури (наприклад, в аеропорту «Бориспіль»).

Правда, у такому форматі щастя тривало недовго. Уже за півроку зміцінілий Президент Петро Порошенко відібрав у «фронтовиків» Мінінфраструктури на користь «ложкінських», тому Максим Бурбак пішов у Верховну Раду офіційно керувати фракцією «Народного фронту».

Петра ж Пінкаса «з публічної карти немов корова язиком злизала». За словами Юрія Ніколова, «це значило лише те, що він перестав відсвічувати» — бо його прізвище зазвучало у контексті «чорних кас Мін’юсту». Подейкують, що саме в голові у Пінкаса народжувались стратегічні ходи по Антирейдерській комісії та торгівлі арештованим майном через СЕТАМ. «…І ось тепер маємо матеріалізацію менеджера Пінкаса у санкціонованому Кремлем бізнесі по імпорту російського дизпалива».

За даними митниці, «Укренерджи» отримує паливо від кіпрської фірми «Tradeluxo», і воно завозиться в Україну залізницею. Однак його імпортна ціна перебуває на рівні офіційно найдешевшого дизелю, що потрапляє до нас через трубопровід з Росії! Як таке можливо, адже вхід дизельного трубопроводу «ПрикарпатЗахідТранс» в Україну з Росії контролює швейцарська фірма «ITC Industry Trading Company SA», яка формально належить громадянину ФРН Анатолію Шеферу, чий зв’язок з угрупуванням Віктора Медведчука неодноразово доводили?

В ITC десятирічний контракт на поставку дизеля від «Роснефти» на суму до $50 млрд., який не передбачає поставок палива в Україну від когось іншого, аніж російської держкомпанії Ігоря Сєчіна, давнього товариша Володимира Путіна, добре знайомого путінському куму Медведчуку. Продажі палива з труби в самій Україні контролює група «Proton Energy» ще одного доброго знайомого Медведчука Ніссана Моісєєва. Тобто Шефер і Моісєєв монопольно контролюють дірку в українському кордоні. Але «Укренерджи» все-таки змогло обійти сєчінсько-медведчуківську монополію — за даними джерела «Наших грошей», «це трапилось не в Україні».

«Медведчуківці» та «Роснефть» контролюють вхід та транспортування дизелю по Україні. Але трубні поставки по Росії контролює інша державна компанія — «Транснефть», якою керують з іншої «вежі» Кремля. Саме завдяки дозволу з цієї «вежі» фірма-прокладка «Tradeluxo» має можливість дешево качати дизель трубопроводами аж до самого кордону з Україною, а потім уже залізницею ввозити його в Харківську область (для цього потрібна згадана вище ліцензія). У подальшому це паливо отримує «Укренерджи» і перепродує його власникам роздрібних мереж та гуртовим покупцям.

Автор публікації «Наших грошей» Юрій Ніколов натякає, що клану Яценюка вдалося оминути монопольну трубопровідну «дірку» в державному кордоні, контрольовану групою Медведчука, завдяки непублічним зв’язкам у вищих ешелонах влади Російської Федерації. Проте все може бути значно простіше: кум Путіна міг сам поділитися з головним «фронтовиком» частиною паливного ринку України в обмін на майбутні послуги його політичної сили.

А те, що Медведчук і Яценюк у публічній площині називають одне одного останніми словами — лише правила політичного театру. Насправді потенційних контактерів у їхніх середовищах більш ніж досить — чого вартий лише член перших п’ятірок СДПУ(о) і блоку «Не Так!» Леонід Кравчук, який наприкінці 1960-их дав старт кар’єрі Петра Яценюка на «партійному», тобто історичному факультеті Чернівецького держуніверситету.

Олег Хавич за матеріалами Юрія Ніколова — спеціально для «Буковинського центру».