Костянтин Бондаренко про кінозаборони

24.12.2015

main_big

Політолог і колишній студент ЧНУ Костянтин Бондаренко висловився щодо суто більшовицьких заборон Мінкульту на перегляд фільмів, які ніяк не дотичні до теперішньго військового конфлікту. Заборони засновані на тому, що там хтось не той промайнув у кадрі. Зокрема під заборону потрапляють і багато фільмів недавно померлого великого друга України Ельдара Рязанова, який, як виявилося, “не тих акторів” знімав. Тобто поява, наприклад, у кадрі Микити Михалкова (який проти) нівелює таку ж появу Лії Ахеджакової(яка за) поряд. І забороняють ВЕСЬ фільм. Вигадати таке звісно міг тільки комосмольский розум міністра Кириленка, аби доєднати нарешті нас до теперішньої  російської ганьби, де відшуковують заборонені книги тощо. Але навіть у сучасній Росії кіно не забороняють за цим принципом(не за змістом, а за появою у кадрі “не тих” осіб), який запропонував Кириленко, таке було лише у тридцяті роки в тому самому СРСР.

Отже, текст Костянтина Бондаренка на його Фейсбук-сторінці , який закликає людей до філософського спокою:

Сьогодні активно обговорюють заборону класики радянського кіно в Україні. Я до цієї заборони ставлюся філософськи – як до будь-яких заборон. На мене особисто ці заборони не діють – вони існують у паралельному світі, світі державної машини брехні і пропаганди, яка вже перевершила за рівнем цинізму російські аналоги. 

Ми вже це проходили. У 1909 році Марінетті закликав відмовитися від світової спадщини на користь Майбутнього. У 1912 році російські футуристи вимагали “Бросить Пушкина, Достоевского, Толстого и проч. с Парохода современности”. У 20-х роках ХХ століття революційні літературні критики вимагали заборонити російську дореволюційну класику через непролетарське походження основних її представників (“Этот критик очень рьяный От наследства многих спас: Наши классики – дворяне, А дворянство – чуждый класс”). А потім були заборони Езри Павнда і Хемінгуея у США епохи маккартизму, заборона цілого пласту літератури і культури у СРСР, заборона Салмана Рушді – і не лише його – в Ірані, заборона репресованих у часи “культурної революції” письменників у Китаї, заборона фільмів Душана Маккавеєва у Югославії…
Хтось може без того, аби заглянути у Вікіпедію, згадати імена тих, хто закликав скинути Пушкіна, Достоєвського і Толстого з Пароплаву сучасності? А між ними є геніальні поети, яких самих зараз намагаються скидати з постаментів у процесі “демокмунізації”.
Хтось пам’ятає імена радянських цензорів та критиків?
Хтось згадає через 30 – 40 років міністра культури Славка Кириленка по кличці “Фурцев” та бодай одного з чиновників Мінкульту, які приймають подібні постанови? Або чиновників із Нацради з питань телебачення?
Дуже сумніваюся.
А фільми дивитимуться.
Все минає, і ЦЕ мине…

Коментарі
  • Кириленка точно не згадають, а фільми ці заборонити не можливо, бо є дуже багато
    способів подивитися їх.
    Спасибі розумним людям, що вони нам дали
    можливість це зробити.

  • Когда человек шибко умный (для себя), его стоит остерегаться. Особенно, если он впал в философские бла-бла. Через 20-30 лет, ни про Киреленка, ни про философа Бондаренко вряд ли кто-то вспомнит. Не доросли до уровня. Один, вляпался. Другой, (отнюдь не Диоген)пытается это объяснить с позиции “я так думаю”. И оба при деле. Впрочем, как и при деньгах.

  • Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

    Щоб додати фото у коментар, необхідно в текст вставити ссилку на фото.

    Як вигадують кримінальні справи

    Останні новини