Мандрівник Богдан Логвиненко розповів про похорони, на яких веселяться і фестивалять

Нещодавно у Целанівському центрі відбулася зустріч із блогером, мандрівником та журналістом Богданом Логвиненком, який відвідав понад 40 країн світу. Під час зустрічі Богдан розповів про свої подорожі і запрезентував проект “Перехожі”, який є виставкою текстів про тих, кого він зустрічає на своєму шляху. 

Останні три роки Богдан провів у Південно-Східній Азії, здебільшого у мусульманських країнах. Ділиться, що спершу були побоювання їхати туди через загрозу терактів, однак вирішив побороти цю боязнь.

– Якщо у вас є якийсь страх, якщо ви чогось боїтеся, треба все одно спробувати зробити те, чого ви боїтеся. Наприклад пожити в мусульманських країнах. Я страшенно хотів поїхати в Індонезію. І якось хтось із друзів написав мені: «А ти знаєш, що Індонезія – це найбільша мусульманська країна в світі?». І відразу асоціації: мусульмани, терористи, смертники і т. д. Навіть один теракт був в Індонезії за останні 20 років. Якщо порахувати, то в Україні за цей час було значно більше терактів, – каже Богдан Логвиненко.

–Коли я навчався в Києво-Могилянській академії, то навіть уявити собі не міг, що можна так подорожувати. Я зустрічав людей, які мандрували і думав, як вони можуть на це наважитися, скільки треба мати якоїсь сили, енергії…

Богдан каже, що коли поїхав у першу подорож автостопом, йому не довелося переступати через якийсь бар’єр.  –Не пам’ятаю, щоб це було для мене якось складно. Тобто все відбулося саме по собі. І вже пізніше, через процес усвідомлення я для себе пояснив, для чого мені подорожувати. Багато людей дивляться фото тих, хто подорожує і оцінює їх не як досвід, а як гарні картинки. Але в першу чергу треба розуміти: «НАВІЩО?». Мені здається це перше питання, яке треба перед собою ставити .

Я подорожую заради людей. Мені цікаво побачити, зустріти і познайомитися з цікавими людьми. Когось цікавить нерухомість: архітектура, пам’ятки. Мене цікавить рухомість. Тобто люди.

Мандрівник каже, що здебільшого любить подорожувати маловідомим місцинами, де майже немає туристів і де тебе сприймають за прибульця. Серед таких місць найбільше враження на нього справив регіон в Індонезії Тана-Тораджа – 500 тисяч населення.

– Цей регіон відомий тим, що всі туди їдуть подивитися на похорони і на все, що пов’язано з похоронами. Коли в заможній родині хтось помирає, то його не ховають. Рік людина вважається «живою» – просто «прихворіла» трошки. Її тримають вдома, носять їжу, розмовляють з нею. Тіло зберігають у ліжку, просто заливається формалін. За цей рік родина має зібрати гроші на похорони. Відтак організовують величезний фестиваль, свято з концертом, на який навіть тамаду. На похоронах у них веселяться, водять труп загиблого родича містом. Все, що ви можете уявити де можна весело погуляти і повеселитися у цьому регіоні називається похорони. Протягом тижня на вулицях споруджують бамбукові будиночки, де протягом тижня живуть всі, хто хоче спостерігати за дійством. Люди веселяться, гуляють і прощаються з померлим. Вважається, що коли людина помирає, вона відходить в кращий світ і все це життя вона мучається і готується до цього переходу, – розповів Богдан Логвиненко.

 Підготувала А. Чорна