Політичний гороскоп для буковинських кроликів (що буде завтра?)

Політична  Україна завмерла в очікуванні завтрашнього дня. Питання: чи пропав Сєня, чи американський Дід Мазай-Байден врятував  поголів’я  українських політичних кроликів?

Якісь підпільні букмерські контори, мабуть, повним ходом приймають ставки чи відправить Верховна рада Яценюка у відставку, чи прем’єр зможе втриматися у своєму кріслі.

Відставка Яценюка вдарить не стільки по його амбіціях, на які врешті решт більшості начхати, скільки по амбіціях його оточення. І матиме серйозні наслідки для подальшого розвитку подій, як в Україні, так і на Буковині.

Коли  Яценюк став прем’єром, його чернівецькі однокласники, однокурсники тощо почали суттєво посилювати свої позиції на Печерських пагорбах. Той таки Максим Бурбак спочатку несподівано став міністром інфраструктури. Трудно згадати, що він зробив на цьому посту, але  тепер він очолює фракцію “Народного фронту” в парламенті. Інші любі земляки Арсенія Петровича теж не пасли задніх і досить швидко звикли до солодкого безтурботного життя у столиці. І активно впливали на чернівецьку політику.  І от тепер все це на межі краху.

Бурбак і Федорук  останнім часом не вилазили з Чернівецької області і при кожній першій-ліпшій нагоді розповідали очманілому електорату про те, що Яценюк – це наше все, і навіть більше. Можна припустити, що з такою ж завзятістю сапали в інших областях й інші депутати від “НФ”.

Але нас інші області не сильно цікавлять. Ми переживаємо за долю наших фронтзмінівських земляків. Аби не щезла посмішка з їхніх щасливих вгодованих облич.

І в цьому плані, все виглядає туманно. Може щезнути. Буковинські фронтовики вже мають жовту картку за те, що не змогли зробити Фищука головою облради. Справа тут зовсім не у персоні Фищука, а у тому, що Яценюк отримав гучного ляпаса від “Батьківщини” на своїй історичній Батьківщині, де немає навіть стіни, де поплакати.

Не вдалося фронтовикам захопити ключові позиції і в міській раді. Може й недосвідчені, але від природи хитрі чернівецькі депутати чекають завтрашнього голосування, і вже від нього будуть плясати свої  народні танці.

Багато що буде залежати і від того, як поведуть себе Яценюк та фракція “НФ” після відставки. Ще тиждень-два тому Максим Юрійович на правах головного фронтового парламентського крикуна погрожував, що фракція перейде в опозицію. Після візиту Байдена риторика пом’якшала, як після брому.  В останні дні говорять, що посаду прем’єр-миіністра розміняють на посаду спікера. І одним з претендентів навіть називають Максима Бурбака. Принаймні, так стверджує “Молодий буковинець”. Хоча, якщо чесно, Максим Юрійович у кріслі голови парламенту – це чернівецький слон у посудній лавці. До того ж Гройсман, це кошерне прізвище для західних партнерів. А брати Бурбаки – це тхне Грецією, Балканами та невпевненістю у завтрашньому дні. Максим Юрійович може дезорієнтувати американських партнерів і розчарувати їх у житті.

Зрештою, всі ці політичні розміни поки що з області здогадок. А реальність є такою, що Яценюк набрид народу, українському політикуму і, схоже, почав набридати американським покровителям. За те щоб, побачити спуск лузера в  політичний унітаз, багато хто б дорого дав. Втім, нудні американці можуть обрати слухняного кролика, аніж  невідомого кота чи тигра у мішку. Розклад сил у парламенті дозволяє зняти Арсенія на раз-два. Завадити може лише пристрасна любов депутатів до Америки.

Якщо відставка станеться, залишається один шлях: в опозицію. І ось тут виникає питання – а чи зможе Яценюк зберегти свій вплив у парламентській фракції, і в нашій області?  З одним відсотком  рейтингу? Чи це таки остаточно… І настане обвал,  розсіяння  і блукання по політичній пустелі фронтзміновського народу. Чи тягне Арсеній на нью-Мойсея – питання риторичне. Швидше за все, йому  залишиться читати по каліфорнійських університетах нудні лекції на тему: демократія і перший мільярд.

Безумовно, першою жертвою київської драми паде Фищук, якого злити легше всього, бо він все одно ні нащо не впливає.

Щодо багатьох інших  соратників в тому числі до Бурбака і Федорука можуть виникнути питання у компетентних органів. До Бурбака – за міністерські справи, до Федорука – за калинівські. Такі у нас традиції. Вони – когось, потім хтось – їх. Дурнуваті традиції, але людям   подобається.  Та-ту, той-того.

А потім якось  Арсеній Петрович чи Максим Юрійович приїдуть у Чернівці, а їх тут ніхто не знає. І журналісти не челомкають, і чиновники не посміхаються. І колись терміново заасфальтоване Щепкина вірнопіддано розковиряють, на знак відданості вже новій владі.

Андрій Тисовський