Прогин зараховано?…

Цікавий психологічний нюанс, який з першого разу, навіть, не кидається у вічі.

Минулого тижня Чернівецький осередок Громадянської мережі «Опора» презентував свій аналіз буковинських депутатів-мажоритарників за травень цього року.

І от на що варто звернути увагу – на те скільки разів у своїх доповідях представники «Опори» згадували своїх підопічних, і як до них зверталися.

Приміром, Надія Вірна, розповідаючи про здобутки депутата фракції «Блок Петра Порошенка» від 202 округу Івана Рибака, за півтори хвилини виступу згадала його ім’я та прізвище три рази.

З вуст Владислава Баранського, який аналізувуав діяльність ще одного буковинського  представника «БПП», ім’я та прізвище «Григорій Тіміш», за більш ніж чотири хвилини виступу пролунало 7 разів.

Та все це квіточки на фоні теплого і майже родинного відношення громадського активіста Тараса Прокопа до його підопічних депутатів від «Народного фронту».

Із наївною відданістю у кришталево чесних очах, депутата від 204 округу Бурбака,   він за три хвилини  7 разів шанобливо згадав , як «Максим Юрійович”, а депутата від 201 округу Федорука  аж 11 разів «Микола Трохимович».

В принципі, нічого поганого у тому, що молода людина звертається до старших за іменем та по-батькові.

Але чомусь відчувається якась дискримінація. Бо, у контексті, персоніфікації, Рибаку та Тімішу від Вірної та Баранського  дісталося менше уваги, ніж одному Федоруку від Прокопа.

І якщо вже на то пішло, то чому «Микола Трохимович», «Максим Юрійович» і Григорій Тіміш та Іван Рибак замість «Григорій Іванович» та «Іван Петрович»…