Що потрібно Каспруку?(до річниці мерства)

Рівно рік тому чернівчани прокинулися з новим мером. Як мінімум, до жовтня цього року, виконувати подружній обов’язок перед містянами громада обрала Олексія Каспрука.

Найголовнішою причиною успіху була беззаперечна підтримка кандидатури Каспрука колишнім мером Чернівців (нині народним депутатом) Миколою Федоруком. А стомлене неголене обличчя та поношений светрик часів буремного Майдану лише доповнили світлий образ того, хто обіцяв «Владі – порядність, місту – порядок!».

Каспрук переміг. Ті, хто його підтримували тішилися з цього факту. Всі інші — змирилися. Поки що.

 Заповзятість з якою Каспрук взявся усім доводити, хто у домі господар почала наводити на думку, що цей амбітний чолов’яга без проблем слона на скаку зупинить і, як мінімум, хобот йому відірве. Лише спочатку.

Та суворі реаліїї життя досить швидко все розставили все на свої місця. Хворобливим для усвідомлення Олексія Павловича став той факт, що з одного боку є Федорук(ті, хто з ним повязані) зі своїми планами на Чернівці, а з іншого брати Бурбаки – зі своїми планами. І він – Каспрук – насаправді не так щоб мер, а всього лише деталь у громіздкому  механізмі панування цих кланів.

Спроб врятувати своє самолюбство та втекти від реальності Каспрук робив багато. Це і численні закордонні вояжі із намаганнями прорватися до якихось тем.  І різноманітні, недоведені до кінця, ініціативи. Ну , принаймні, поки що близько недоведені.  Зарахувати можна було б  хіба що успіх вигідного кредиту для Водоканалу на 17 мільйонів євро. Насправді, на це почали працювати ще за кілька років до того. Таку можливість активно обговорювали задовго до Каспрука. І готуватися почали задовго. Публіці байдуже ці нюанси, але сам Каспрук то про це знає. Хоча, будемо відвертими – видно, що людина хоче якось заявитися самостійно. Але поки що… Олексій Павлович намагається вчасно реагувати на запити громади, бути відкритим і швидким, але, судячи з медіа, “апарат” Бешлея працює куди оперативніше, аніж апарат Каспрука. При чому, зрозуміло, що у Бешлея – це лише кілька близьких людей. А у мера можливостей мало б бути більше. Мало б..

Рятівною соломинкою для Олексія Павловича могли б стати вірні йому люди. Які б, незважаючи ні на що, до останнього йшли б за своїм вождем. Але таких, здається, не має.  Усі новопризначені керівники(деякі вже екс) підрозділів Ратуші – це нав’язані Каспруку люди: Кушнірик, Леонтій, Карімова, Стецевич, Пулинець, Круглецька, Городенський, Святошнюк, Штогринець та інші. Це, до речі, тонка психологічна деталь. У лідера має бути СВОЯ  команда. А де вона? Чи то у нас лідер особливий. Чи не зовсім лідер. Але деякі “вражаючі” кадрові рішення Каспрука, тому і вражають, що переважно вони  НЕ ЙОГО рішення. І деякі з них дратують і навіть бісять його самого.

Адже він по повній відповідає за усі їхні штанги. А це додає хіба що головного болю, і аж ніяк відсотків до рейтингу. Однак це і провина самого Каспрука. Навіть зі свою фракцією у міській раді Каспрук не може порозумітися. А тому змушений приставати на  їхні ультиматуми (по сумнівних “шкурних” питаннях) та жертвувати інтересами своїми та громади для того, щоб створити бодай якусь видимість єдності лав.

З таким «багажем» Каспрук підходить до виборів. Шанси його, тим не менш, високі. А ось настрій, мабуть, не такий вже натхненний. Реальність – штука жорстка. Судячи із заяв Максима Бурбака, Каспрук його влаштовує. А Каспрук мав би влаштовувати себе та громаду.  Його знову спробують посадити у крісло весільного генерала. Кому це потрібно – очевидно. А от що потрібно самому Каспруку???…

Захар ПОДКИДИШЕВ

фото автора