Про Красноїльску Маланку написали у американському виданні

Буковинська Маланка потрапила на сторінки найбільшого та найстарішого видання столиці Сполучених Штатів Америки “The Washington Post”.

Протягом року село Красноїльськ, Україна, яке знаходиться приблизно в 7 км від кордону з Румунією, живе, як і будь-яке інше. Місцеві жителі виховують дітей, садять картоплю, розводять овець і рубають дрова. Але раз на рік, у ніч на 14 січня, Новий рік за юліанським календарем, це маленьке селище перетворюється на відчайдушний театр під відкритим небом. Український фотокореспондент Олексій Фурман задокументував свято, яке близьке до його серця і його коріння, пише Нікол Кровдер (Nicole Crowder) у своїй статі під назвою “Коріння традицій українського народного свята Маланка” (The roots of tradition in Ukraine’s folk holiday Malanka)

Маланка є надзвичайно важливою подією для народу Красноїльську, і триває майже 24 годин з дуже короткими перервами. Протягом року учасники шукють старий одяг і шиют костюми, намагаючись придумати унікальний дизайн. Деякі жителі самі роблять маски, в той час як інші купують або замовляють їх у досвідчених майстрів, хоча маска ручної роботи є найбільш цінною. Підготовка до Маланки починається завчасно. Селище складається з п’яти районів, і для кожного району, Маланка починається піздно ввечері 13 січня з багатого бенкету в будинку коменданта.

П’ять груп зустрічаються на головній вулиці, і змішуються з тисячами відвідувачів, які прийшли, щоб побачити карнавал, все дійство повільно просувається вниз від головної площі. Вулиці наповнюються людьми, одягненими як цигани, які ведуть фантастичних гігантських ведмедів, зроблених із сіна. Ці істоти, величезні, як копиці, уподібнюються ангелам, що йдуть на Землю. Персонажі, одягнені в різні костюми ходять по вулицях співають народні пісні, танцюють під музику бубнів або звуки булави, якою циган ударяє об землю. Костюми в основному зберігаються в сараях і реставруються щороку до свята. Костюми ведмедів, із сіна і очерету, зношуються під час свята, тому щороку вони збираються наново.

Роль ведмедя під час Маланки часто вважається найскладнішою, але, напевно, може вважатися самою приємною. Людина, яка грає ведмедя, як правило, не може залишати свій костюм, нахилятися та дотягнутися до свого обличчя. Але, зазвичай, ним опікуються цигани.

Посилання на оригінал тексту та фоторепортаж: http://www.washingtonpost.com/news/in-sight/wp/2015/01/14/the-roots-of-tradition-in-ukraines-folk-holiday-malanka/