Олігархи не вмирають(фото)

Колись Іван Назарович Снігур зробив виставку австро-угорських воєнних листівок у бібліотеці Чернівецького Національного університету. Потім її здається повторювали у Чернівецькому краєзнавчому музеї. Когось вона вражала раритетністю, когось якимсь художніми та колекційними якостями, а мене вона вразила іншим.

Листівки у залі розподілили по роках. 1914, 1915 і так до 1918. І між листівками початку війни, і кінця війни неймовірна різниця.  Вони вироблялися в одних й тих самих друкарнях, їх навіть малювали одній й ті  ж люди, їх отримували все ті ж піддані Австро-Угорщини. Але різниця між 1914 і 1918 вражає. Листівки початку війни про героїв, яих чекають прекрасні жінки і милі діти, про солдат, яких якщо й поранять, то естетично, легко ї їх одразу оточать милі сестри милосердя, про те, який огидний ворог, як він подібний до комахи(да, саме до комахи), який цей ворог дикий та дурний, і які почесті чекають на воїна, коли він повернеться. А листівки 1918 року зовсім інші. Про те, як солдати повертаються, бідні й не прилаштовані, а навколо  жирують діляги, бізнесмени, яким пішла ця війна на користь, Як неймовірно болісною  виглядає розкіш на тлі тотального зубожіння країни. Як люди від бідності і безвихідності, від безробіття і краху економіки фактично стають рабами підприємців. Оскільки альтернативи немає.  Випускали листівки про те, що інвалід нікому не потрібний, навіть герой. А ті, хто закликав його до геройства, йдуть по життю далі, забувши про все. Ось різниця між 1914 та 1918.

Мене іноді «звинувачують» у пацифізмі. Просто хочеться, щоб ніхто не прикрашав війни. Не робить війну та ненависть красивими. Вони жахливі. Рани неестетичні, життя інвалідів  та сиріт буде дуже важким,  називати ворогів комахами  – не кращий шлях знайти взаєморозуміння, ненавидіти чужу жорстокість і закривати очі на свою – теж не вихід. Зневажати їх брехню, та підтримувати свою  – також. Підкоряти інших – так само огидно, як підкорятися.

І ще, крім всього, все це було. І це піднесення, яке ми вважаємо суто нашим. Тисячу разів було.  Тисячу разів так починалося.  А як закінчувалося? Дізнайтеся десь. Ви думаєте цього разу буде по-іншому?

Як відомо перша світова на наших теренах фактично закінчилася братанням військ. Солдати порозумілися скорше, аніж політики. Але це був вже час інших листівок.

Ми весь час повторюємо: що герої не вмирають. Так легше жити мабуть. Особливо тим, хто втратив родичів, хто знає, що вони вмерли. Але  ніхто з медіа і політиків не повторюють,: насправді, олігархи не вмирають. Хоча  у медіа знають це точно, адже без них не існувало б ні самих медіа, ані цих політиків. А може і цієї війни.

Якби медіа з таким заохоченням посилали на війну своїх інвесторів та рекламодавців.

автор Сергій Воронцов

І трохи фото: не з колекції Снігура, правда. Десь загубив))) Австро-угорські листівки  початку війни, і кінця війни (ілюстрація з австро-угорського журналу та графічна робота чернівчанина Леона Копельмана)
, як підсумувала війну у двадцяті.

1914

ворог огидний, він подібний до комахи

А це 1918 рік і після

бачимо зубжілих солдат та багатія, який разбагатів на тлі загальної бідності. Про це вони мріяли? Звісно, що ні. Але цього вони добилися

Робота чернівчанина Леона Копельмана має назву “Хрести”
/>на

На руїнах імперії. Пояснення (біла лошадь  – символ політичної партії, яка отримала післявоєєнні преференції)