Хто приборкає буковинських левів і чиновництво?

Вже півтора місяці Чернівецька область залишається безголовою. В умовах, коли у країні криза і потрібні люди, які не просто будуть швидко приймати рішення, а й нести за них персональну відповідальність, відсутність губернатора це розкіш. Отже, ми розкошуємо.

У покликаного революцією Романа Ванзуряка із керівництвом областю відверто не склалося. Цікаво, що і з революційним губернатором Ткачем десять років тому  було так само. Просто фатум якийсь. Чим краще прагнення, тим скромніше здобутки. Це замість революційного гасла треба носити ентузіастам.   Але про Ванзуряка.

Жовтнева відставка  не була несподіванкою. Хіба що Ванзуряк проявив все ж певну мудрість і зіграв на випередження. Відставка – один з небагатьох його виграшних ходів. Фактично, це залишає Ванзуряку   політичне майбутнє.  Тому що краще піти, доки люди не усвідомили розчарування.

Здавалося, що може бути простіше після відходу однієї людини призначити іншу. Але на носі були парламентські вибори, формування коаліції, обрання нового уряду. Тому з головою Чернівецької ОДА вирішили почекати. Маємо парламент, коаліцію та уряд, а губернатором і не пахне. А той запах що є, то це не губернатор.

Тож, починаєш підозрювати, що Чернівецька область з її орендованим метром державного кордону відіграє стратегічну роль у політичних розкладах на Печерських пагорбах.  Конкретніше, у розподілі сфер впливу між БПП та «Народним фронтом». Гарячі політичні хлопці ніяк не вирішать.  Але тут Байдена не покличеш, незручно.
Фронтовики завжди вважали, що Чернівці та Буковина – це їхня вотчина. І от тепер, після багатьох років поневірянь, у них зявилася чудова нагода посадити у крісло чільника краю свою людину. Тим більше у них є два реальних претенденти на те, щоб окупувати будинок з левами. Перший них – Олександр Фищук. Крісло губернатора має стати для нього своєрідною компенсацією за програні парламентські вибори по 202 округу. Президентським наказом про призначення на голову ОДА  він міг би просушити сльози розчарування.     Інша річ, що Фищук великого авторитету у краї поза своїм округом немає.  До речі, такого, як, наприклад, мав Папієв. Та й по команді однодумців Олександра Георгійовича можуть виникати величезні  питання.

Ще один претендент на вакансію вже не міністр нардеп Максим Бурбак. Його перевага над Фищуком полягає у тому, що він свій у дошку для Яценюка.  Це жирна обставина. Але призначає ж Президент, і зміцнювати Яценюка це було б ідеалізмом для досвідченого політика, яким є Петро Олексійович. Другий козир – Максим Юрійович відомий своєю завзятістю. Але вона іноді проявляється   досить дивно.  І до того ж скандали з Укрзалізницею та Державіаслужбою ще зіпсували без того небездоганну репутацію Максима Юрійовича.  Адже більшість цих скандалів відбулися не на початку, а наприкінці міністерської  каденції. А це значить, що вони можуть зачепити і його.   Тому Бурбак може й не захотіти проміняти депутатській імунітет на сумнівні перспективи керування областю. Коли ти сьогодні пан, а завтра – пропав, і ніхто не насвистить поминальний марш на прощання.  Єдине, якщо у партії скажуть «Треба!» і дадуть гарантії. Але повних гарантій зараз не може дати ніхто… Гадаємо, Максим Юрійович не настільки ж довіряє партайбоссу Арсенію Петровичу  . Втім, є одна обставина, сам Бурбак – амбітна людина. І попри усі логічні аргументи може спокуситися.

Інших реальних кандидатів на посаду губернатора у «Народного фронту» поки що не має. Але у прагненні поставити буковинців у правильну позу – знайдуть. В обоймі є  Федорук. Але у районах міських фраєрів недолюблюють. Це і чиновників стосується.

Чи буде БПП до останнього протистояти «Народному фронту», наразі, важко відповісти.

У першу чергу через те, що у прихильників президента вибір кандидатів, відносно, обмежений.  Але те, що за  представницю БПП проголосували 30 відсотків виборців доводить, що у БПП є сенс поборотися за область.  Було б неправильним область відпустити. Володимир Куліш на посаді губернатора, навряд чи, задовольнить залишки революційних мас. Хоча він, як правило, діє дуже заспокійливо. Але це потім. Спочатку деякі медіа будуть волати, а любителі камухльожу знов почнуть водити маскаради та хороводи.

А Наталія Якимчук, у силу свого обмеженого політичного досвіду, просто не готова зайняти таку високу посаду. Оксана Продан займає надто серйозні позиції у парламенті, щоб раптово від них відмовитися.  Зрештою, дві найбільші політичні сили  може домовитися про золоту середину, і на посаду губернатора прийде рівновіддалена від них людина.  Це мабуть найкращий варіант.

Такий варіант теж цілком можливий. Та як воно буде насправді, невдовзі довідаємося.

Є ще один цікавий нюанс. Раніше, коли область залишалася без губернатора, всі кому не лінь жваво обговорювали кандидатури його наступника. А цього разу навіть Петро Кобевко практично не радував нас своїми феєричними вечірніми  інсайдами. Що вже казати про інших. Таке враження, що області добре живеться і без губернатора.

А що?  Принаймні чиновники відпочинуть від підлабузництва.  Чи їх це навпаки – гнітить?

Захар ПОДКИДИШЕВ, Роман ДАНИЛЬЧУК